— Мамо, ну як це?! Ти будеш і далі терпіти такі образи? І нічого не зробиш, все як і треба? Батько завів другу родину, а ти це терпиш? Може ще й на Різдво їх запросимо та будемо дружити родинами? А що – сімейне свято, а це його сім’я, так? Маячня якась.
Я сиділа у кафе, безтурботно перемішуючи каву й очікувала на подругу. Ми не часто бачилися з Іриною, тож наші зустрічі завжди були довгоочікуваними. Раптом щось змінилося у навколишньому шумі, мовби час на секунду зупинився. Я випадково підняла очі й побачила його, мого батька.
Спочатку не повірила своїм очам. Він сидів за дальнім столиком з жінкою, яка виглядала набагато молодшою за маму. Довге хвилясте волосся, стильний одяг, усмішка на її обличчі. Вони розмовляли, сміялися і з кожною хвилиною мене охоплював все більший холод.
“Хто це? Колега? Ні, не схоже”, – промайнуло в голові. Їх поведінка була занадто особистою. Я інстинктивно згорнулася у кріслі, намагаючись зробити так, щоб він мене не помітив. Це був мій шанс тихо вийти з кафе, не влаштовуючи сцену. Я знала, що це не місце для з’ясувань стосунків.
Вибачившись телефоном перед Ірою, я швидко вийшла з кафе та пішла додому. У голові роєм снували думки. Як сказати про це мамі? Вони разом уже 32 роки і я завжди вважала їх стосунки ідеальними.
Коли я зайшла додому, мама стояла біля плити, готуючи обід. Вона була завжди така спокійна та врівноважена. Тільки я не знала, як вона відреагує на те, що я їй скажу? Я підійшла до неї та спершись на стіл, не витримала.
— Мамо, я не знаю чи правильно зараз говорити про це, особливо перед святом. Але я повинна тобі сказати. Пів години тому я бачила тата в “Аврорі” з якоюсь дівчиною. І це було зовсім не схоже на ділову зустріч, — я говорила, ледь дихаючи від емоцій. Мама не зрушила з місця, спокійно продовжуючи перемішувати суп у каструлі.
— Це не дівчина, — відповіла вона рівним тоном. — У твого батька друга сім’я. Я стояла, мов громом вражена і не могла повірити своїм вухам.
— Як це “друга сім’я”? І ти досі не подала на розлучення? Мамо, як так можна! Дім твій, майже все майно теж твоє. Та навіть якщо батько залишить тебе ні з чим, я нормально заробляю і ми проживемо!
Мама усміхнулася, але в цій усмішці було щось гірке.
— Доню, не все так просто, як ти думаєш. Це довга історія.
— Довга історія? — Я не могла приховати своїх емоцій. — Як це можливо, мамо? Ти знала про це? І мовчала?
Вона поклала ложку на стіл і повільно обернулася до мене.
— Батько розповів мені все, коли це сталося. Це було шість років тому, коли вони почали зустрічатися. Пізніше виявилося, що ця жінка при надії. Навмисно, щоби “прив’язати” твого батька та змусити його одружитися. Ну, в якомусь сенсі це їй вдалося. Тільки я не хотіла руйнувати нашу сім’ю через одну помилку твого батька, тому ми домовилися: він живе на дві сім’ї. Ти вже доросла, а там у нього маленька донька росте, твоя сестра.
— Як це?! — Я просто не могла зрозуміти. — Ти хочеш сказати, що всі ці роки ти знала і нічого не зробила?
Мама зітхнула і поглянула на мене з розумінням.
— Я хотіла, щоб ти продовжувала любити й поважати свого батька. Він — моя сім’я, все моє життя. Його друге життя мене не стосується.
Я стояла, вражена її словами.
— Але, мамо, так не має бути! Це несправедливо! Ви стільки років разом, а він…
Мама взяла мене за руку і спокійно промовила:
— Якщо я можу це пережити — і ти зможеш. Я тільки прошу: не втручайся.
Я сиділа на дивані, не знаючи, що сказати. У голові роїлись тисячі думок, але жодна не вкладалася у розум. Як таке могло статися в нашій сім’ї? І чому мама вибрала такий химерний варіант?
— Добре, — нарешті промовила я. — Я не казатиму нічого тату, але, мамо, ти не заслуговуєш на таке.
Вона тільки сумно посміхнулася:
— Я знаю, доню. Але часом краще змиритися, ніж втрачати назавжди.
Усе це виглядало так неправильно. На додаток, вона просила мене про найскладніше — змовчати.
