Брат і сестра отримали у спадок двокімнатну квартиру. Спочатку домовилися, що продадуть її, а гроші поділять порівну, проте Анна з родиною вирішила оселитися у спільній квартирі. Брат наважився на відчайдушний крок.
— Ви вдвох працюєте — вам простіше заробити на квартиру, — сказала Анна.
— Єгоре, я сьогодні проїжджала повз будинок твоєї матері й побачила світло в усіх вікнах. Ти не в курсі, що це може означати? — запитала в чоловіка Маргарита.
— Не знаю. Може, Анюта вирішила мамині речі розібрати. Вона хотіла щось тітці Каті віддати, — відповів Єгор.
— Не рано? Усього два місяці минуло, а Аня вже речі мамині роздає.
— Не знаю, вона сказала, що з речами сама розбереться, я в ці питання вникати не став.
Мати Анни та Єгора пішла з життя два місяці тому, вона давно вже оформила заповіт і ніколи не приховувала від членів сім’ї його зміст: її єдине майно — двокімнатна квартира — відходило її дітям — синові Єгору та доньці Ані в рівних частках.
— Ви мене зараз не чіпайте, дайте мені дожити на своєму місці, а потім уже діліть спадщину, — сказала якось мати Ані, коли та прийшла в рідний дім із пропозицією помінятися квартирами:
— Мамо, ми вчотирьох живемо в однокімнатній квартирі. А ти одна у двокімнатній. Давай поміняємося. Район у нас хороший, поліклініка поряд, аптек — як грибів у лісі після дощу — на кожному розі потикано. І магазин через два будинки.
— Добре, ми з тобою поміняємося. А як же брат? — спитала мама. — Давай тоді вашу однокімнатну, яку ти мені пропонуєш, оформимо на Єгора.
— Ні, це буде нечесно! — заявила Анна. — Дві однокімнатні можна на трикімнатну поміняти!
— Ось я й кажу: поки жива, не чіпайте мене. А твій Андрій міг би й поворушитися: роботу змінити на ту, де більше платять, або підробляти вечорами й у вихідні. Але він із кожним роком дедалі більше нагадує той самий камінь, під який вода не тече. Я розумію, що з двома дітьми важко жити в такій тісноті. Але про це треба було раніше думати.
Після похорон матері квартиру вирішено було продати, а гроші поділити. Рита й Єгор хотіли взяти іпотеку. Зараз вони з чотирирічним сином теж жили в однокімнатній квартирі.
Але одного разу Єгор прийшов додому на дві години пізніше звичайного й засмучений:
— Уявляєш, Ріто, Анька що придумала: вона з усією своєю сім’єю в мамину квартиру заїхала. Уже два місяці там живе. А свою квартиру, виявляється, здає.
— А ти звідки це дізнався? До них заходив?
— Заходив. Після того, як зустрів мамину сусідку. От вона в мене й запитала, чому там Аня з сім’єю живе. Адже квартиру продавати хотіли.
— І що тобі Аня сказала? — поцікавилася Маргарита.
— Сказала, що я маю вчинити по справедливості й відмовитися від своєї половини, тому що в них з Андрієм двоє дітей, а в нас тільки один син — ми й в однокімнатній можемо спокійно жити, — відповів Єгор.
— Нормальна така логіка, — здивувалася дружина. — А Андрій поворушитися не хоче? Наприклад, іпотеку взяти?
— Хто йому дасть із його зарплатою? Він один на чотирьох працює. А Аня ніяк не збереться після декрету на роботу влаштуватися, хоча їхній молодший — Тьомка — уже два роки в садок ходить, — пояснив Єгор.
— І що ти тепер думаєш робити?
— Не знаю. Не до суду ж іти.
— Заспокойся. Спочатку спробуємо з Анею просто поговорити. Повинна ж вона розуміти, що цей її «самозахват» не пройде. І справа навіть не в принципі — нам теж потрібні ці гроші. Зараз якщо продати нашу однокімнатну й додати те, що ми накопичили, можна купити двокімнатну. Але тільки десь на околиці й у дуже старому будинку. А хочеться все-таки жити в новобудові, — сказала Рита.
— І довго ми будемо з нею розмовляти? — спитав Єгор.
— Доти, доки не отримаємо в нотаріуса свідоцтво про спадщину й не зареєструємо його. Тоді вже будемо говорити з документами в руках.
— Але в неї будуть такі самі.
— Все правильно — у вас абсолютно рівні права на цю квартиру, — сказала Маргарита.
— І знову постає питання про суд, — зітхнув Єгор.
— Спочатку можна буде спробувати інші засоби, — усміхнулася Рита. — А поки заспокойся й не нервуй.
Єгор перестав ставити сестрі запитання про квартиру, і Анна вирішила, що він змирився.
— Ви ж обоє працюєте, і дитина у вас одна — вам простіше заробити собі на квартиру. А ми й так живемо від зарплати до зарплати. Добре ще, що батьки Андрія допомагають нам овочами зі свого городу, — сказала якось Аня.
Брат заперечувати їй не став: який сенс плювати проти вітру? Отримавши документи й зареєструвавши право власності, Єгор і Маргарита, попередньо домовившись про візит, прийшли у спірну квартиру.
— Анюто, давай поговоримо по-хорошому, — почав Єгор. — Ось подивись: якщо зараз продати цю квартиру й дві наші однушки, то й вам, і нам можна купити двокімнатні без іпотеки, а якщо взяти не дуже великий кредит, то й трикімнатні.
— Кредит нам не дадуть, та й не хочу я в це ярмо влізати. Нас цілком влаштовує ця квартира, в ній ми й будемо жити. І ти нас звідси не виженеш! А якщо до суду подаси, то я тебе й твою Ріточку так ославлю, що ви вік не відмиєтеся, — заявила Анна.
— Ходімо, Єгоре, — сказала Маргарита. — Позиція твоєї сестри зрозуміла.
— Я не знаю, що ще можна зробити, — зітхнув Єгор, коли вони вийшли на вулицю. — Анька така з дитинства, вона завжди домагалася того, чого хотіла. Пам’ятаю, як вона ще в школі мало не довела батька, вимагаючи від нього оплатити вечірку в кафе — вона запросила на день народження всіх своїх однокласників — більше тридцяти осіб. Батько тоді два місяці не міг відремонтувати свою машину — всі гроші пішли на оплату гулянки підлітків.
— Так самі батьки й винні — потурали їй у всьому, але їх, на жаль, уже немає, і Ані скоро доведеться зрозуміти, що весь світ не крутиться навколо неї.
— І що ти пропонуєш? — спитав Єгор.
— Ми переїжджаємо туди жити, — сказала Маргарита.
— Коли?
— А ось відвезу завтра Микиту до батьків, із понеділка в мене відпустка почнеться. Я, звісно, мріяла її не так провести, але доведеться постаратися — надто великі ставки. І ти приготуйся — житимемо в похідних умовах.
У суботу Маргарита відвезла сина на дачу до батьків, а в неділю в квартирі Анни пролунав дзвінок.
Увійшли Єгор, Маргарита та ще двоє людей. Один представився юристом — повідомив Анні, що Єгор, який має такі самі права на цю квартиру, як і вона, зараз буде сюди в’їжджати.
— Давайте визначимося, хто яку кімнату займатиме, — запропонував чоловік.
— Їх четверо, — сказала Маргарита, — нехай вони беруть собі оцю кімнату — у ній двадцять метрів. А ми будемо жити в тій, де шістнадцять. Зараз ми меблі швиденько перенесемо, — звернулася вона до Анни.
У цей час у квартирі з’явилися ще двоє чоловіків і стали перетягувати меблі з однієї кімнати в іншу.
— Ви що робите?! — закричала Анна. — Я зараз поліцію викличу!
— Викликай, — сказав Єгор. — Я їм документи покажу.
За пів години велика кімната виявилася вся захаращена меблями: стіл підпирав підвіконня, диван перегороджував кімнату навпіл.
А ще за годину в іншій кімнаті стояли двоспальна тахта, невеликий стіл, чотири стільці, вішак для одягу, крісло й маленький холодильник. За дверима до стіни притулилися два розкладачки в складеному вигляді. Крім того, до кімнати занесли ще кілька коробок із посудом і постіллю.
Анна подзвонила чоловікові, який був на дачі у своїх батьків:
— Андрію, дітей залиш на дачі. У нас тут таке робиться! Єгор із Ріткою в квартиру вселилися, привезли свої меблі. А в нашу кімнату не зайти!
Почалося спільне життя зі сварки: уранці Андрію треба було збиратися на роботу, а Рита зайняла ванну. Потім дві господині одночасно намагалися приготувати обід на кухні у вісім квадратних метрів.
Після обіду до Рити прийшла якась дівчина й цілих дві години грала на скрипці. Маргарита при цьому з берушами у вухах сиділа в кріслі й в’язала.
— І часто буде до тебе ця скрипалька приходити? — обурилася Анна після того, як дівчина пішла.
— Не знаю. Це дочка моєї начальниці. У них зараз ремонт, і їй ніде репетирувати. Так що, може, місяць, може, два. Я просто не могла відмовити Валентині Федорівні, — пояснила Маргарита.
О шостій повернувся з роботи Єгор і привів із собою трьох приятелів. Увесь вечір вони дивилися футбольний матч. А наступного дня на обід до Маргарити прийшли три її колеги. Офіс, де вона працювала, розташовувався всього за одну зупинку від квартири. Вони зайняли всю кухню й мало не цілу голосно базікали й сміялися, згадуючи якогось Михайла Яковича й те, як він намагався залицятися до однієї з дам.
Після обіду знову прийшла скрипалька. А за три дні Рита повідомила Анні, що до них на кілька днів приїжджає родичка — їй дали направлення на обстеження в обласній лікарні. Це не було вигадкою — двоюрідній тітці Рити, яка жила в селищі, справді потрібна була консультація лікаря.
Тітка приїхала не сама, а з сином, який її супроводжував. Анна й Андрій витримали десять днів.
Мало того, що в родичів щодня з’являлися якісь гості, які, щоправда, до десятої вечора зникали, постійно була черга в суміщений санвузол, Анна не могла спокійно, як раніше, готувати на кухні, ще й кімната була захаращена меблями — між шафою і диваном можна було пройти тільки боком, а щоб відчинити шафу, треба було відсунути диван.
— Давайте поговоримо, — запропонувала Єгорові сестра. Єгор погодився.
Цього разу домовилися швидко. І квартиру продали протягом місяця. Гроші поділили. А ще через два місяці обидві родини влаштовувалися в нових квартирах: Анна й Андрій — у двокімнатній із кухнею в дванадцять квадратних метрів, а Єгор і Маргарита — у трикімнатній, щоправда, їм довелося трохи позичити в банку.
