— Нареченій не подавати! Вона на дієті, — віддала розпорядження турботлива свекруха.
— Ви все чітко уяснили? Для нашого столу необхідно приготувати окрему порцію гарячого та салату, — повідомив Родіон адміністратору кафе, де незабаром мало відбутися їхнє весілля з Анною.
— Так, для вас буде гаряче та салат з фітнес-меню, — підтвердив адміністратор.
— Саме так. Ні майонезу, ні жирного, ні смаженого… лише відварені овочі, салат із руколи, брокколі та парова куряча котлетка, — уточнив Родіон.
— А для вас те саме? — перепитав адміністратор.
— Ви що?! Я, на вашу думку, повинен харчуватися цією травою? Ні, я чоловік, а не кролик, — заперечив Родіон.
— Отже, для вас печеня з сирною скоринкою та смаженою картоплею, салат столичний з майонезом і жульєн? — намагався з’ясувати у чоловіка адміністратор.
— Так. І додатково стейк середньої прожарки з соусом барбекю, — доповнив замовлення Родіон.
— У нашому кошторисі це не передбачено… Для гостей заплановано лише одну страву гарячого, — намагався пояснити адміністратор.
— Для гостей, можливо, і не передбачено, для них не потрібно. Це виключно для мене. Щоб я точно наситився, — дбайливо про себе відзначив чоловік.
— А для нареченої? — намагався зрозуміти адміністратор, чи все він правильно зрозумів.
— Їй не потрібно. Нехай споживає дієтичне, — різко відповів Родіон і знову уточнив: — ви все чітко уяснили?
— Так.
Пересвідчившись, що все під наглядом, Родіон вирушив додому. Потрібно було проконтролювати, щоб його наречена, Анна, не наїлася вночі. Він поспішав, ніби знав, що застане наречену за порушенням режиму!
— Це що?! — гримнув він, ледве переступивши поріг квартири. — Анно! А ну, іди сюди!
Наречена ледве встигла проковтнути шматок піци. Вона сподівалася, що майбутній чоловік прийде пізніше і вона встигне її приховати, або з’їсти. Лише дівчина залишила коробку у передпокої — дуже не терпілося швидше поїсти. А встигла вона лише один раз відкусити… І була спіймана на гарячому.
— Віддай негайно! — Родіон підійшов до нареченої і буквально вирвав у неї з рук апетитне тісто із сиром. Але Анна не бажала здаватися.
— Що ж ти робиш? — з образаю запитав чоловік.
— Я просто хочу їсти! — виправдовувалась Анна.
— Просто можна спожити варену моркву! Або яблука. А ти… ти бажала наїстися! Ні, я не розумію, ти сама бачиш, що у тебе змінилася фігура, що сукня, яку шили за твоїми мірками, не налізе! І що? Потрібно їсти піцу? Товстішати, поки по швах не луснеш? — не вгамовувався Родіон.
— Ти з’їв і суп, і друге, мені нічого не залишилося, готувати я не встигаю через навчання та роботу! — прошепотіла Анна.
Їй було болісно. Кілька разів вона ледь не зірвалася. Але в останню мить заспокоювала себе тим, що він не зі зла, що Родіон її кохає і піклується про її здоров’я та красу.
Насправді, можливо, і не в таких масштабах, але проблема з вагою існувала: за останні два місяці Анна набрала. І все було б нічого, якби не один дріб’язковий нюанс… На одній з примірок вона не влізла у весільну сукню! Цей випадок стався на очах у майбутнього чоловіка та свекрухи. Такого сорому Анна не відчувала ніколи.
Лідія Василівна влаштувала такий переполох, що Анні захотілося провалитися крізь землю.
— Ви що, заузили нашу сукню?! — кричала Лідія Василівна на швачку.
— Ні… Все було виконано за знятими мірками, — виправдовувалась та.
— Хто вас взагалі вчив шити? — не вгамовувалась майбутня свекруха.
— Я зараз все переміряю і покажу вам попередні дані, вони записані, — відповіла швачка, почервонівши. — Ось, дивіться. Було так, стало так. Це не сукня стала меншою, а ваша невістка стала більшою.
— Анно?! Як це розуміти? — Лідія Василівна перевела фокус уваги на невістку.
— Я не знаю… — зніяковіла Анна.
Їй було душно, хотілося піти і якомога швидше закінчити цей цирк.
— Не знаю, не знаю! — передражнив Родіон. — Хто вчора вночі їв? А не ти мене на вихідних кликала у заклад швидкого харчування? Ти! Ось і наслідок!
— Ви що, вживаєте фаст-фуд?! — Лідія Василівна схопилася за серце. — Це шкідливо! Усе, з сьогоднішнього дня на дієту! Завтра ж до поліклініки на обстеження! Я бажаю, щоб у мого сина була здорова наречена, яка подарує йому здорових дітей! Це не обговорюється. Щоб схудла і влізла у сукню! А ви… — вона подивилася на швачку, — залиште так. Нехай прагне до сукні, а не сукня до її зайвої ваги.
Швачка здивувалася, але сперечатися не стала. Ось тільки через два тижні, коли настала пора забирати сукню перед весіллям, Анна виявила, що не влізає у джинси, які раніше їй були великі.
Цього разу вона вчинила мудріше — поїхала по сукню сама.
— Прошу вас, перешийте сукню… інакше я піду під вінець без неї… або взагалі не піду, — благала Анна.
— Не впевнена, що встигну, — засумнівалася швачка.
— Я доплачу. І ані слова моєму чоловікові та його матері, — Анна приклала палець до губ. Вона відзначила, що якби не свекруха, чоловік би так не відреагував на зміни в її зовнішності. Його все влаштовувало, поки в їхнє життя не втрутилася Лідія Василівна.
— Це буде нашою невеличкою таємницею, — кивнула швачка.
Як би не приховувала свої форми Анна, Родіон дізнався про хитрість із сукнею і влаштував сварку напередодні весілля.
— Ти почала наше спільне життя з обману, Анно! Я не знаю, як це сприймати.
— Пробач… Я набрала вагу… — вона замовкла. — Набрала вагу через переживання, але обіцяю, що повернуся до норми.
— Будеш одну воду пити! — суворо сказав Родіон.
Він був струнким, дуже бережно ставився до себе і свого тіла й хотів прищепити таке ж ставлення Анні. Дівчина кивнула, хоча їй було дуже неприємно. Родіон же ніби зійшов з розуму. Він буквально стежив за кожним її ковтком.
— Це можна, це не можна. Це поклади! — «сортував» він.
Анна старалася, ходила напівголодна… І час від часу не витримувала й ламалася. Як того вечора перед весіллям, коли вона, проходячи повз піцерію, захотіла шматок гарячої, соковитої «Гавайської». Якою ж смачною здалася їй та піца… вона заплющила очі, а в наступну мить у квартиру вбіг Родіон і вихопив шматок піци, читаючи нотації дружині.
— Збирайся. На вечерю у нас пробіжка, — сказав чоловік.
— Ні. Я втомилася і хочу відпочити, — вперлася Анна.
Вони сперечалися досить довго, зрештою обоє залишилися вдома. А незабаром настав день їхнього весілля.
— Снідати тобі не потрібно. Це не обов’язково, — розпорядився Родіон, намазуючи на булку шоколадну пасту.
— Але як це? Я знепритомнію, якщо не поїм. У нас весь день на ногах, обід, точніше, вечеря, буде вже у ресторані, о 16 годині!
— Гаразд, візьми яблуко. Або нежирний сир… — «змилувався» Родіон, але Анна вчинила по-своєму, скориставшись тим, що чоловіка відволік телефонний дзвінок.
Вона швидко зробила собі бутерброд і поспішно з’їла його, запиваючи чаєм. Вона також встигла «перехопити» шматок смаженої риби, яку готувала мати Родіона, щоб син не голодував, поки його дружина на дієті. Стало легше, з’явилися сили. Нічого, крім води, Анна не пила — Родіон не дозволяв їй вживати солодкі газовані напої. І якщо спочатку Анна сподівалася, що наречений розслабиться і стане трохи м’якшим, то вона помилялася.
На фотосесії наречений не вгамовувався.
— Зніміть її так, щоб вона виглядала стрункою. Щоб боки не виділялися! — керував Родіон, спостерігаючи за тим, як старається позувати дружина.
— І в програмі обробки знімків усуньте зайве!
На банкеті ситуація стала ще напруженішою. Коли офіціант випадково приніс не ту страву, свекруха зробила йому різку догани:
— Ви що собі дозволяєте? Я ж наказала не годувати наречену! Вона ж на дієті!
— У нас меню затверджене заздалегідь, — збентежено відповів офіціант.
— Викликайте адміністратора негайно! — Родіон і Лідія Василівна обурювалися настільки голосно, що перекрикували навіть ведучого, привертаючи увагу всіх гостей.
— Залиште офіціанта у спокої. Я не буду їсти майонез і сир, що зверху, з’їм лише м’ясо, — спробувала заспокоїти чоловіка Анна, взявши тарілку, але свекруха не дозволила їй цього зробити. Вона вихопила тарілку з рук, не втримала, і та з дзвоном впала на підлогу. Уламки розлетілися, а жирне м’ясо, яке, на думку свекрухи, не мало потрапити до рота нареченої, «забрызкало» її білосніжну весільну сукню.
На мить увесь зал завмер. Навіть ведучий не одразу зорієнтувався, як повернути увагу гостей до себе.
— І так, у нас на весіллі свекруха вирішила провести конкурс за мотивами голлівудських стрічок, під назвою «влучити шматком м’яса в іншого», але, з міркувань безпеки, ми його не проводитимемо. Краще всі сядемо за стіл і скуштуємо гаряче…
Гості переглянулися між собою й почали сідати на місця. До Анни й Родіона поспішила мати нареченої, Тамара Євгенівна, але Анна мовчки переступила через уламки й вибігла з зали. Вона не знала, чи хоче продовжувати це весілля. Усе пішло зовсім не за планом, а її коханий Родіон відкрився їй зовсім іншого боку.
— Що тут у вас коїться?! Родіоне? Ти нічого не переплутав?! Може, тебе навчити, як поводитися із дружиною?! — теща була червона, як розлючений бик. Свекруха ж кудись зникла, наче те, що сталося, зовсім її не стосувалося.
— А що вона? Просто… додала у вазі трохи, — намагався виправдатися наречений.
— Та то ж при надії вона! Анечка тобі сюрприз готувала, чекала на весілля, щоб повідомити, що ти станеш батьком! А ти… — прогриміла теща і побігла за донькою.
— Як при надії?! — Родіон завмер. Він навіть не здогадувався. Думав, що дружина просто набрала зайвого, ніби на дріжджах, а Анна мовчала, терпіла його “дієти”, щоб зробити сюрприз на весіллі. Усвідомлення вдарило його, наче грім. Він перестрибнув через купу уламків, ледь не послизнувся у калюжі майонезу й кинувся за дружиною.
— Синку, та куди ти? Може, й не треба за нею бігти? — спробувала його зупинити мати.
— Мамо, без тебе розберуся, — різко відповів син та вибіг із зали.
Родіон знайшов Анну на вулиці. Вона сиділа на лавці й плакала, а теща намагалася її втішити.
— Тамаро Євгенівно, я сам. Залиште нас, будь ласка, — сказав Родіон зовсім іншим тоном.
— Нехай вона залишиться, — Анна вхопила матір за руку.
— Гаразд… — зітхнув Родіон. — Пробач мені, будь ласка… Я був неправий. Дуже неправий.
Він став на одне коліно перед дружиною. — Я не думав, що ти носиш дитину… Я тебе кохаю будь-якою. Лише, прошу, завжди розповідай мені все, щоб я знав, — він ніяковів, виглядав збентеженим, і Анна вперше за весь день усміхнулася крізь сльози.
— Ти обіцяєш більше ніколи мені не дорікати? — невпевнено запитала Анна.
— Так, — відповів чоловік.
— Навіть якщо я додам зайвих кілограмів? — з недовірою запитала дружина.
— Аню, я знаю, що таке, коли жінка виношує дитину. У мене ж молодший брат, різниця між нами сімнадцять років! Я пам’ятаю, якою була мама, коли його носила. Тож треба було відразу сказати, що я стану татом. Це правда? — Родіон, здавалося, досі не міг у це повірити.
— Правда, — усміхаючись крізь сльози сказала Анна.
Тамара Євгенівна обережно, намагаючись не привертати уваги, пішла. Дорогою вона побачила сваху, Лідію Василівну, яка підслуховувала розмову, і похитала пальцем.
— Ходімо, бабусю. Нехай молоді самі розберуться, — з посмішкою вона сказала.
— Я не хочу бути бабусею! Я ще молода! — зітхнула Лідія Василівна.
— Хочеш чи ні… Будеш, — жартівливо відповіла теща.
Родіон і Анна залишилися вдвох. Він обійняв її.
— Пробач.
— Пробачаю.
Анна пробачила чоловіка. З того часу він більше ніколи її не дорікав. Свекруха також змирилася з тим, що невдовзі стане бабусею. У їхній сім’ї настало довгоочікуване щастя.
