— Будинок на морі купили, а що мати живе в халупі, вам байдуже? — обурилася свекруха.
З духовки долинав приємний аромат грушевого пирога. Уляна в піднесеному настрої кружляла по кухні. Взявши додатковий вихідний на роботі, жінка вирішила навести лад удома, приготувати смачну вечерю й розслабитися. Давненько вона не займалася досхочу домашніми справами, навіть не думала, що зможе засумувати за цим. Усе навколо сяяло, через що настрій підвищився. Хотілося, щоб коханий повернувся швидше. От тільки в нього, як завжди, був справжній аврал, вирватися раніше не вийшло – добре, якщо вчасно прийде. Кілька разів покрутившись перед дзеркалом, щоб переконатися, що й сама чудово виглядає, Уляна сіла в крісло й відкрила книжку. Як же давно вона не дозволяла собі розслабитися за читанням цікавої книжки.
Почувши, як провертається ключ у замковій свердловині, Уляна задоволено всміхнулася. От і дочекалася повернення чоловіка. Жінка поспішила оправити одяг і зустріти коханого. Юрій простягнув дружині букет пахучих троянд і чмокнув її в щоку.
П’ять років шлюбу, а пролетіли, як один день. Подружжя жодного разу не пошкодувало про свій вибір, вони любили одне одного й цінували кожну мить, проведену разом. Жодної гучної сварки за час, що вони провели разом, не було. Їхнім стосункам заздрили багато друзів і знайомих. Єдине, що хвилювало їх самих – відсутність дітей. Спочатку Уляна сама не бажала народжувати, казала, що не слід поспішати й для початку варто міцно стати на ноги, а потім уже й не виходило якось. Подружжя подумували звернутися до лікарні й пройти відповідне лікування, якщо воно допоможе, але часу поки що на це не вистачало.
— Ти чого засмутилася? — запитав Юрій у дружини, погладжуючи її плечі.
— Та ні. Все добре. Ти давай іди переодягайся, а я квіти у вазу поставлю й на стіл накрию.
Цей день не був особливим, але для того, щоб порадувати кохану людину, зовсім не обов’язково шукати привід.
Юрій пішов у ванну, а Уляна поспішила накрити на стіл. Жінка вирішила, що не буде вдаватися до смутку. Поки що ще нічого не ясно. Може, самі Небеса не давали їм дитини, бо подружжя було надто зайняте роботою? По вуха загрузнувши в офісних справах, вони не так багато часу могли проводити разом, що вже казати про виховання дитини?.. Тепер Уляна отримала бажане підвищення, могла працювати менше, а отримувати більше. Жінка була несказанно рада цьому й готова навіть звільнитися, якщо буде потрібно, щоб виховувати дітей.
Роздуми Уляни перервав стукіт у двері. Оскільки Юрій ще був у ванній, Уляна поспішила відчинити. Раїса Анатоліївна, свекруха Уляни, стояла й дивилася на невістку, підібгавши руки. Здавалося, що ще трохи, і вона іскри з очей метати почне.
— Не очікувала, що ви вирішите завітати в гості. Ви проходьте. Ми з Юрою якраз збиралися вечеряти, складете нам компанію.
Насправді Уля розраховувала повечеряти тільки з чоловіком, але… не виганяти ж свекруху й не вигадувати безглузді відмовки, раз вона прийшла. І чому тільки без попередження? За три дні день народження Раїси Анатоліївни, Уляна думала, що саме там і зустрінуться, адже обіцяла допомогти свекрусі з приготуваннями.
— У вас щось сталося? — відчувши поганий настрій свекрухи, вирішила уточнити Уляна.
— Багато всякого. А я дивлюся, ви добре тут харчуєтеся. І краба приготували. Грошей кури не клюють, так виходить? — увійшовши на кухню, почала обурюватися свекруха.
— Ну, ви чого? Це ж рідко таке… Мені просто хотілося побалувати трохи чоловіка, от і все. Виходить, і вас теж пригостимо.
Уляна намагалася всміхатися, хоча почувалася ніяково. Від чудового настрою не залишилося й сліду. Якщо свекруха приїхала в кепському розташуванні духу, це могло означати лише одне – хтось засмутив її, і зараз вона почне виливати душу, а потім і зовсім залишиться в них на ніч. Вирішивши, що через це не слід так переживати, Уляна подумала, що все, що відбувається, не випадково. Вона вирішила всміхатися всупереч усьому.
Юрій вийшов із ванної й здивовано повидився на матір. Він і сам не очікував, що мати вирішить приїхати в гості. Коли вони розмовляли телефоном, Раїса Анатоліївна натхненно розповідала синові, що готується до святкування свого дня народження. Настрій у матері був просто прекрасний, а тепер щось змінилося – це відчутно читалося на обличчі жінки.
— Щось сталося? — помітивши похмурий вираз на обличчі матері, запитав Юрій.
— У вас от усе добре, як я дивлюся. Скільки це грошей треба було відвалити, щоб приготувати таку вечерю? І дозвольте мені поцікавитися – що за привід такий? Дня народження ні в кого немає, великих свят теж.
Раїса Анатоліївна тільки набирала обертів. Негативна аура навколо неї розпалювалася дедалі дужче. Здавалося, що ще трохи, і стиснуте навколо повітря вибухне на мільярд часточок. Пощади не чекати – ось що говорив без слів погляд свекрухи. Уляна й Юрій несвідомо перезирнулися, шукаючи один в одному підтримки. Вони не розуміли, що саме відбувається, чому їхня гостя розсерджена, але поставити запитання боялися. Її ж не святкова вечеря образила? Точно ні, адже вже з порога вона почала обурюватися.
— До чого тут наші гроші? Ти ж не про них прийшла поговорити, правда? — все-таки порушив тишу, що стала надто напруженою, голос Юрія. — Я ніколи не питав, які гроші водяться в тебе, та й ти мені сама з дитинства казала – не суй носа в чужий гаманець. Чому ж тепер бажаєш підрахувати наші доходи й витрати? Як би там не було – ми заробили, маємо повне право вирішити, на що саме витратити.
— От так-так!.. Які ж ти премудрі слова кажеш. Молодець, сину. А про свої обіцянки ти вже забув? Коли ми перебивалися раніше, як могли, що ти обіцяв мені? Як казав, що не дозволиш своїй матері жити в домі, що повидав чимало всього? Мабуть, забув.
Уляна аж гикнула від емоцій, що переповнювали її. Вона до ладу не розуміла, що переважало в цей момент сильніше за інше – страх? Нібито вона не боялася… Неприємно було від ситуації, що склалася, наче й справді зробила щось погане, та тільки в голові не вкладалося, що саме. Якщо свекруха побачила, як жінка купує краба, і через це вирішила влаштувати таку сцену, то слід було поставити її на місце одразу, щоб у майбутньому вона не лічила чужі гроші. Навіть якщо залізли в борги – це було їхнє право. Уляна й Юрій ніколи не зверталися по допомогу до рідних, а вже тим паче в свекрухи грошей не просили. Тоді навіщо було зараз так поводитися? Здивування ставало дедалі сильнішим.
— Будинок на морі купили, виходить, а що мати живе в халупі, вам байдуже? — закричала свекруха.
Її голос резонував у вухах. Соромно стало перед сусідами, якщо ті почують, як у квартирі спалахнула сварка. Ніколи раніше подружжя не шуміло, а тут таке… Слідом прийшло усвідомлення.
— Будинок на морі? А хто вам це сказав? — здивовано запитала Уляна, відчувши, як у неї почали червоніти щоки.
— Це не має значення. Я розкусила всі ваші плани. Про себе ви думаєте, а про мене зовсім забули. І як не соромно вам зараз їсти все це? Напевно святкуєте швидке новосілля? Нічого! Бог усе бачить і знає, кого й за що карати. Не стану заважати вам насолоджуватися вечерею. Смачного.
Із цими словами Раїса Анатоліївна поспішила залишити квартиру сина, а Уляна повільно сіла на стілець, розуміючи, що тепер настрій уже зовсім не той. Не було апетиту. Настрій настільки сильно зіпсувався, що захотілося поїхати в ліс і викричатися як слід.
— Може, нам слід було зупинити її й пояснитися? — занепокоїлася Уляна, дивлячись на чоловіка.
Юрій був настільки сильно розчарований вчинком матері, що ледве контролював емоції. Лють палала всередині нього. Ніколи й нічого він не просив, завжди допомагав матері, як тільки міг… і що в підсумку? Отримати сварку на порожньому місці?
Уляна переживала, що свекруха накрутить себе, того й гляди ще потрапить до лікарні з серцевим нападом, але Юрій попросив дружину не хвилюватися. Чоловік не бажав іти на поводу в матері цього разу, щоб далі не стало гірше. Якщо побігти за нею зараз, заплющити очі на сварку, яку вони не заслуговували, то Раїса Анатоліївна і в майбутньому дозволить собі поводитися подібним чином.
— Ми не будемо пояснюватися. Мама почула від когось чутки, накрутила себе й вивалила на нас порожні образи. Нехай вона подумає над своєю поведінкою самостійно. Побіжимо зараз, усе життя доведеться бігати за нею. Я на таке підписуватися не планую. Мама має розуміти, що в нас своя сім’я, а будь-яка допомога їй – добровільне бажання й наше спільне рішення.
Оскільки від романтичного настрою не залишилося й сліду, подружжя повечеряло, подивилося фільм і лягло спати.
Час дня народження свекрухи настав. Жінка заздалегідь повідомила Уляні, що від її допомоги відмовляється, впорається з усім сама. Вона заявила, що не хотіла б бачити сина з невісткою на святі, бо вони тільки зіпсують їй настрій своєю присутністю.
— Якщо не хочеш, можеш не йти. Мама може всякого наговорити, — сказав Юрій, поправляючи рукави сорочки й дивлячись на дружину.
— Та годі тобі. Я вбиралася спеціально. Якщо вона не захоче нас бачити – її право, але ми маємо привітати. Усе-таки це твоя мама. Вона примхлива, звичайно, але я думаю, що вона виправиться колись.
У цьому Юрій сильно сумнівався. Його мати завжди слухала інших, закатувала істерики, до кінця не розібравшись, що й як сталося насправді. Потім вона шкодувала, але знову йшла тими ж граблями. Чоловік розумів, що якщо заспокоїться зараз, то наступного разу знову може провернути щось подібне. Розумів і хотів вибудувати бар’єри, які їм з матір’ю не потрібно буде переступати. Слід було витримувати певні межі в спілкуванні, щоб не дозволити керувати своїм життям.
Раїса Анатоліївна відчинила двері, але побачивши сина, мало не зачинила перед його носом. Жінка всім своїм виглядом показала образу, яка досі не вляглася в її серці.
— Я вас не запрошувала. Навіщо було приходити? Сказала ж, що ви тільки зіпсуєте настрій своєю присутністю, — злим голосом процідила свекруха.
— Однак ми не могли не прийти, мамо. Подарунок було придбано заздалегідь. Хіба могли ми залишити його? — запитав Юрій, прискіпливо дивлячись на матір.
Уляна простягнула свекрусі букет. Жінка неохоче прийняла його й скривила губи, наче їй завдали болю своїм вчинком.
— Це твій подарунок. Я чудово пам’ятав про свої обіцянки, а також про твоє бажання жити біля моря. Ми з дружиною хотіли до останнього зберегти все в таємниці. Цей будинок на морі належить тобі. Мій юрист підготував усі документи, і тобі потрібно тільки поставити підписи. Адресу знайти не важко, а це… ключі.
Юрій усміхнувся, хоча й почувався дещо неважливо. Ніяково було, адже планувалося піднести цей подарунок у більш урочистій обстановці, але вже як вийшло.
— З днем народження, мамо, і міцного здоров’я тобі, — кивнув Юрій.
Стискаючи в руці ключі й притискаючи до себе папку з документами на будинок, Раїса Анатоліївна дивилася на сина й невістку, які віддалялися від її квартири. Такий бажаний подарунок приніс із собою не тільки радість… він залишив терпкий шлейф розчарування, гіркий присмак. І жінка не знала, чи зможе колись спокутувати свою провину перед тими, хто насправді піклувався про неї.
