Спочатку любила, поки була маленька. Він няньчився з нею, годував, грав, сидів цілими ночами поруч з її ліжком, коли вона хворіла, співав пісні і розповідав казки. Засинав, плутався в словах, вона питала: а далі що? І тато розповідав далі, поки вона не засне.
А вранці йшов на роботу. Він був просто тесля. Потім дівчинка зрозуміла, що «тесля» – це ніби «гiмнoвоза», вибачте за грубість. Грубість – це доля теслярів. Так говорила бабуся, мамина мама. І мама підтакувала. Вони обидві журилися, що мама зробила помилку і вийшла за цього дурника. За простака. За хама.
Хоча тато ніколи нікому не хамив. Але посміхався занадто часто; чисто дурник. І одягався погано; в лахміття. Він весь час працював: копав город, баню будував, город садив. Головне, весь час комусь допомагав і теж копав, садив, стругав. Простак в лахмітті. Дівчинка стала соромитися тата.
А потім взагалі зненавиділа. За те, що він невдаха. Він не може гідно утримувати маму. І дочку теж. Тому у дівчинки немає красивих речей, так бабуся пояснила. І всі над татом сміються і пальцем показують. Одного разу тато зайшов за дівчинкою на танці; він хвилювався.
Їй років п’ятнадцять було. І в будинку культури під музику теж станцював, посміхаючись добродушно. Стрибав під музику, простіше кажучи. Дівчинці здалося, що подруги дивляться з презирством на її батька. Їй було соромно за його безглуздий танець.
Потім вона поїхала в місто і вступила до інституту. Тато присилав їй гроші; він на другу роботу влаштувався, сторожем. У селищі важко знайти роботу. Ось мама і не працювала, вона ж архітектор була. Освічена і вихована.
Дівчинка познайомилася з молодим чоловіком і зібралася заміж. А тато помep – серце не витримало. Це був стpашний удaр, але в глибині душі дівчинка думала; а як би вона познайомила теслю-тата з батьками чоловіка? Вони ж освічені люди! Може, так доля розпорядилася?
… Тільки через багато років і пройшовши багато поневірянь, сива дівчинка раптом заридала так стpашно. Одиноким вечором в порожній квартирі. Вона раптом зрозуміла, що за все життя її любив тільки тато.
Безглуздий, з широкою беззахисною посмішкою, з кучерявим волоссям і круглими хлопчачими очима, абсолютно дитячими. У «треніках» і в кедах на босу ногу, з натрудженими руками, схожими на клешні. Жебрак халамидник, тесля, який її любив понад усе на світі. І все для неї робив. І розгублено кліпав очима, коли вона злилася і говорила йому жорстокі слова. Як дурник.
Більше ніхто її так не любив. Так склалося життя. Все минуло, і не залишилося навіть яскравих спогадів. Тільки про тата. Якого вона любила; потім – соромилася, а потім – ненавиділа, як ненавидять підлітки іноді.
Може бути, ті, кого ми соромимося або соромилися, – вони і любили. Ось ці простаки, невдахи, нездари, дурники, яких соромно добрим людям показати?
Тільки добрі люди – не такі вже добрі. А ті, хто були добрі для нас, – іноді їх вже немає.
Автор – Анна Кирьянова
