Життя
Над селом зависла важка, задушлива липнева спека, але в хаті Гнатенків було ще гарячіше від криків. Посеред просторої кухні, де пахло свіжою випічкою та дорогою кавою, стояли двоє:
— Синочку, навіщо тобі та квартира? Живи з мамою! Та дівчина тобі не пара, вона тільки й чекає, щоб загарбати твою зарплату. Я ж краще знаю, що тобі
— Люба, подивися мені в очі! Я не можу замовити цей лімузин, орендувати замок і купувати торт заввишки з твій зріст! Ми вже винні банку стільки, що наші
Ой, дорогенька, сідай, бо в ногах правди нема, а ця історія така, що її і згадувати гріх! Ти ж знаєш мою Любку? Ну, ту, що вічно ніс задирає,
Це була холодна листопадова ніч, коли Настя, тримаючи в одній руці стару сумку, а іншою підтримуючи за пальто, опинилася на порозі батьківського дому. Вона сподівалася, що стіни, де
— Дядьку Степане, ви ж самі казали, що дача вам не потрібна, тільки спина болить від тих грядок! А тепер, коли ми знайшли покупця, ви раптом згадали про
— Людко, ти з’їхала з глузду на старості літ! У тебе онуки вже в школу ходять, яке весілля? — такі слова я почула від сестри, коли сказала їй,
Колись Анатолій був гордістю вулиці. Високий, плечистий, із відкритим поглядом сірих очей. Коли привіз Любу з пологового будинку вперше, він вистелив поріг квартири пелюстками троянд. Сусіди зітхали: «Бувають
Мамо, ну шо ти мені знову ці картинки надсилаєш? Доброго ранку, З Днем ангела, вдалого понеділка, почни день з кави та інші. У мене від них телефон висне.
Подружжя мріяло про приватний будинок, дивилися землю, зважували варіанти. Артем і Юля хотіли будуватися, проте грошей не вистачало. Свекруха запропонувала цікавий варіант: будуватися на її дачі. Старий будинок