Життя
— Не думай, що можеш повернутися, наче нічого й не було, — з рішучістю промовила дружина. — Твої речі вже на вулиці. Я стояла біля вікна й дивилася
Ну треба ж, як швидко вони «перевзулися»! Ще зовсім нещодавно відмовляли, переконували, що дача їм не потрібна, а тепер раптом зрозуміли: дача — це чудово. Звісно, якщо там
— Я не збираюся ризикувати своїм здоров’ям. Якось впораєшся з батьком сам, — відмахнулася мати й поїхала на дачу. Аліна стояла біля вікна, вдивляючись у темну вулицю. Була
Бабуся Марія завжди була серцем їхньої родини. Вона жила в старому селі на околиці Полтавщини, в хаті, яку побудував ще її дід. Хата була велика, з глинобитними стінами,
— Ой, Насте, не хвилюйся ти так, — сказав я, Максим, обіймаючи її за плечі, поки ми стояли на балконі її квартири. Вечірнє сонце золотило дахи Львова, а
— У сенсі «живу»? Я чогось нічого не зрозумів. Чому ти живеш тут, у квартирі Катерини? І навіщо ви замок змінили? — ще більше здивувався Михайло. — Привіт,
У маленькому українському селі, де Карпати шепотіли стародавні легенди, жила дівчина на ім’я Оксана. Вона була як квітка в полі – яскрава, з рудим волоссям, що грало на
— Цього року Людочка вступатиме до вишу, житиме у твоїй квартирі, — заявила невістці Кіра Борисівна. — Мариночко, ти хоч салату скуштуй, я ж для вас старалася, —
Щодня Дарина бачила незадоволене обличчя чоловіка й не розуміла, у чому річ. — Мишку, що знову не так? — Усе нормально, — пробурмотів собі під ніс Михайло. —
У маленькому селі на Полтавщині, де поля золотіють пшеницею влітку, а взимку замети ховають стежки, стояв старий будинок на околиці. Будинок той був великий, з дерев’яними стінами, що