Життя
Жити б та жити, та сина ростити, ще ж скільки років попереду. А поруч — чоловік коханий, Томка сама вибрала: з усіх хлопців тільки Мишко до серця припав.
Гуркіт із кімнати змусив Тетяну Андріївну кинутися туди. Серце стислося від тривоги — чи не сталося чогось із Валерієм Івановичем? Адже він накульгує, і будь-які різкі рухи можуть
У похмурий осінній день Альбіна приїхала на власній машині на кладовище — провідати маму й тата. Була саме батьківська Покровська субота. Вона знала, що попереду зима і до
— Не робіть здивований погляд та не зомлівайте, — твердо сказала Вікторія, переступивши через поріг батьківської хати. — Так, я купую у вас хату. А ви, будь ласка,
Злата сиділа за стареньким дерев’яним столом у кухні, де пахло свіжозвареною кавою і ще вчорашнім борщем. Її мати, Ніна Андріївна, стояла біля плити, помішуючи щось у каструлі, коли
Маша ображалася на матір за те, що та завжди була холодною й відстороненою. Вона пам’ятала, як у дитинстві благала про увагу, а у відповідь чула: «не зараз», «потім»,
Юрій стояв перед вітриною ювелірного магазину, його очі блищали, як діаманти в годиннику, що лежав на оксамитовій подушці. Це був витвір мистецтва з білого золота, з сапфіровим склом
Вікно в лікарняній палаті було відчинене. Зранку його розчинила медсестра. Повітря було чисте, легенько колихалися фіранки, зелень листя за вікном тішила око, а до пекучої літньої спеки було
Вероніка сиділа в потязі, що мчав із Варшави до Києва, і дивилася у вікно, де мелькали польські поля, залиті осіннім сонцем. Її думки були далекі від пейзажів —
Василь Іванович стояв посеред свого маленького саду, тримаючи в руках оберемок ніжно-кремових троянд. Їхній солодкуватий аромат наповнював повітря, а пелюстки тремтіли від легкого ранкового вітерця. Він обережно збирав