Життя
Першу суботу після переїзду в нашу нову квартиру я планувала як маленьке свято. Навколо височіли вежі з картонних коробок, а мені понад усе хотілося нарешті повісити на стіну
Аліна не вірила в курортні романи. Вона вважала їх красивими ілюзіями, створеними спеціально для людей, які хочуть на кілька днів забути про реальність. Сонце, море, коктейлі — і
— Не встигли моєю свекрухою стати, а вже командувати мною намагаєтесь? — обурилася Євгенія. — Женю, не хвилюйся, все буде гаразд, — знову намагався заспокоїти наречену Михайло. Але
— Ти вдома залишайся, а я на Новий рік до мами піду — заявив чоловік. — Лєно, ну ти знову починаєш? Там місця немає, розумієш? Мама й так
Ганна Дмитрівна поправила окуляри на переніссі й важко зітхнула. На столі холонув чай, а повітря в кухні було наелектризоване так, що, здавалося, від найменшого руху посиплються іскри. Навпроти
— Галю, ти що, з глузду з’їхала — де мій колекційний звіробій і чому посеред мого саду стоїть цей пластмасовий гном із безглуздою посмішкою?! Ти називаєш це Версалем,
— Мамо, ми їдемо на відпочинок, там система “все включено”, а не “все впихнуто в сумку разом із твоїм холодцем”! Як я маю пояснити на митниці, що це
Суботній ранок перед Великоднем дихав ароматом свіжоспечених пасок та молодої трави, але Дмитрові було не до весняної магії. Величезний рюкзак служби доставки тиснув на плечі, а список адрес
– Настю ти що з Максимом посварилася?- єхидна питала сусідка Вікторія.- В з чого ти це взяла? у нас усе чудово.- Ну не знаю, коли в мене з
Тиша на кухні була такою гучною. Лариса сиділа за столом, підперши голову рукою, і дивилася на тріщину на стелі. В голові нав’язливо крутилася лише одна думка: якби ж