Чоловік не врахував, що дружина була вдома, і розкрив своїй матері таємницю, яка зруйнувала його шлюб.
— Ну куди ти? Обійдемося ми без сметани! — намагалася зупинити її свекруха.
— Та я за п’ятнадцять хвилин на велосипеді доїду! — Даша вже викотила свого залізного коня на ґанок, — ну хто борщ без сметани їсть?
Анна Василівна усміхалася, хитаючи головою навздогін невістці.
— Жвава вона в тебе. Завжди такою була! Ех, пощастило тобі, Єгоре.
— Так, є таке, — відповів син.
Даша з Єгором одружилися кілька років тому. Все сталося дуже швидко, але навіть мама Єгора не була проти. Їй Даша сподобалася одразу. Дзвінка й енергійна, вона одразу ж наповнила їхнє життя подіями й емоціями.
— А давайте на вихідних на екскурсію поїдемо, га? — пропонувала вона Єгору.
— З’їздіть звісно, розважтеся. — кивала головою Анна Василівна.
— Ні! Ви не зрозуміли, ви теж їдете! — наполягала Дар’я, — нічого вдома сидіти! Ось у вас онуки з’являться — насидитеся ще.
Дар’я хитро усміхалася й підморгувала Єгору, той знизував плечима. Взагалі, розмови про дітей чоловік звик переводити на інші теми. Даша розуміла, що він ще не готовий, і давала йому час, намагалася натякати, але не перегинати палицю.
Та годинник цокотів, і дівчина стала повертатися до цієї думки знову й знову. Як не дивно, зі свекрухою Анною Василівною у дівчини склалися досить теплі стосунки. Вона радилася з нею й із задоволенням проводила з нею вільний час. Бувало, Єгор повертається з роботи, а вони сидять на їхній кухні, чаюють, сміються.
Ось і цього разу подружжя поїхало до Анни Василівни на дачу. Даша любила їхню дачу. Там завжди було дуже красиво. Плодові дерева, квіти та альпійські гірки — усе тут тішило око. А ще Даша обожнювала готувати зі свекрухою. На городі можна було зірвати свіжі овочі і одразу ж підсмажити з картоплею. Або зібрати молодий буряк і капусту й зварити борщ, щедро здобривши його сметаною та зеленою цибулею.
Та коли страва вже була готова, виявилося, що сметани в холодильнику немає, і Даша визвалася за нею зганяти в місцевий магазин.
— Усе, без мене обідати не сідайте, я миттю повернуся! — крикнула Даша на прощання.
— Ходімо, синку, до хати, я поки до борщу ще сальця поставлю, — покликала сина Анна Василівна, — мене сусідка пригостила. Таке ніжне, що в роті тане.
Коли вони повернулися на кухню й Анна Василівна дістала сало, Єгор випалив:
— Мамо, мені треба з тобою поговорити.
— Та я бачу, що ти весь день сам не свій. Сталося щось?
— Річ у тім, що є частина мого життя, яку я приховую від Даші. Мені дуже важко з цим жити.
— Що таке? А я про це знаю?
— Ні, мам. Я від усіх це приховував. Але більше так жити не можна. Розумієш, мене Дашка весь час питає, чому б нам не купити квартиру.
— Так, для мене теж дивно, що ви живете на орендованій. Я ж запропонувала допомогу з виплатами по боргу. — здивовано сказала мати.
— І про дітей вона все частіше говорить.
— Ну, так, а що в цьому дивного? Звісно вам час дітей виховувати. І пара ви така гарна.
— У мене вже є діти. — тихо сказав Єгор.
— Що?! Що ти таке кажеш, синку?
— Точніше одна дитина. Дівчинка.
— А я чому про це не знаю?
— Це була випадковість. Я їздив у відрядження. Увечері пішов у місцевий бар, познайомився з дівчиною… ну а далі все зрозуміло. — Єгор обхопив голову руками.
— А що далі-то? Чому не одружився?
— Так це випадково сталося, ми взагалі різні люди! Але вона мені потім зателефонувала й сказала, що при надії. Від мене їй нічого не треба, але дитину виховувати вона буде, і дитину я утримувати зобов’язаний. Ось уже пішов третій рік дівчинці.
— Тобто це вже при Дашці було?! — Анна Василівна опустилася на стілець із рушником у руках.
— Так, мамо. При Даші.
— І вона не знає?
— Ну звісно не знає! Що я собі, ворог, чи що? Але я щомісяця частину зарплати туди переказую. А Дашка й не знає, яка в мене зарплата насправді.
— От тобі й на…
Даша весь цей час стояла в передпокої, затуливши руками рота. Вона повернулася додому буквально одразу ж, бо забула телефон, а в чохлі була банківська картка. Коли вона ввійшла в передпокій — почула, як Єгор каже її ім’я й зацікавилася. А далі — вже й відірватися не було сил.
Даша не знала, як реагувати на новини. Спочатку їй хотілося вдертися на кухню й висловити все Єгору. Потім вона зрозуміла, що сваркою вона ситуацію не виправить.
Та що ж робити? Через поведінку чоловіка в них тепер ні дітей, ні квартири… До повноліття дитини його одноденної любові вони не зможуть купити квартиру. Тільки якщо вони обоє змінять роботу на більш високооплачувану. Але наразі це нереально. Та окрім питань матеріальних, Даші було просто до сліз прикро, що вся ця історія сталася вже після шлюбу з нею.
Якби це було до неї, вона б поставилася до цього легше. Ну з ким не буває? Усі припускаються помилок. Вона теж людина і все б зрозуміла. Але те, що він зв’язався з іншою жінкою вже після весілля… Даша вирішила, що справа в ній самій. Інакше Єгор не шукав би розваг на стороні. Та поступово образу змінив холодний спокій. Даша тихо вийшла з передпокою й обережно зачинила за собою двері.
— А ось і я! — увійшла жінка. На кермі висіла сумка зі сметаною, — я про всяк випадок дві баночки взяла і хліба ось ще захопила. — дівчина передала сумку в руки свекрусі.
Анна Василівна уважно подивилася їй у вічі.
— Що? Щось сталося? — запитала невістка.
— Я бачила твій велосипед. Ти все знаєш, дівчинко моя?
Усмішка миттєво зійшла з обличчя Дар’ї. Їй дуже хотілося плакати, але вона стримувалася з останніх сил.
— Так. Знаю.
— І що ти вирішила робити?
— Я не знаю… — і тут вона розплакалася й поклала голову на плече свекрусі.
— Ну тихше, тихше. Поки що не треба, щоб він знав… — заспокоювала її Анна Василівна.
— Знав що? — на ґанок вийшов Єгор.
— Знав, що Даша витратила всі гроші з картки і зараз їй не вистачило на масло. — Анна Василівна притиснула чорний пакет до себе.
— Ну, що поробиш? Дівчатка є дівчатка. — усміхнувся Єгор.
— Ні, Анно Василівно, я не буду брехати. Я підслухала вашу розмову, Єгоре. — серйозно сказала Даша.
— Що?!
— Так, я знаю про твою дитину.
Запала пауза. Ні Єгор, ні Анна Василівна, ні Даша не знали, що далі казати.
Першою порушила мовчання Дар’я.
— Послухай. У мене був час прийти до тями й обдумати ситуацію. Я вважаю, що ти маєш спробувати побудувати стосунки з матір’ю своєї дитини. Ви не просто кота завели — ви людину привели у світ! А отже, ви маєте розділити за це відповідальність.
Поки Дар’я говорила, Анна Василівна відчувала за неї гордість. Вона ухвалила настільки мудре рішення, що їй ще сильніше стало соромно за вчинок сина.
— А в нас із тобою нічого спільного немає. Ділити нам нічого, тому йди з миром. — закінчила невістка.
— Даш, ну чого ти одразу так? — спробував уставитися Єгор.
— Це вже вирішено. Я від тебе йду. Ну а щодо матері дитини — це всього лише мої рекомендації. Вчиняй, як знаєш.
— Поживеш у мене, поки не влаштуєшся! — запропонувала Анна Василівна.
— Із задоволенням, якщо ви не проти. — одразу ж погодилася Даша.
Минуло півроку. У Єгора вийшло створити сім’ю з матір’ю доньки. Можливо, не йшлося про велике кохання, але заради дитини вони старалися стати хорошими батьками, і їм це вдалося. З часом у подружжя з’явилася повага одне до одного і навіть розвинулася симпатія.
Даша, живучи в Анни Василівни, зустрілася з її сусідом по сходовій клітці. І невдовзі в них зав’язалися стосунки. Хоча молодий програміст і знімав квартиру в їхньому будинку, заробляв він добре, і невдовзі Даша переїхала до нього, радіючи, що залишається поряд із колишньою свекрухою.
Ну а Анна Василівна просто була рада тому, що в усіх її дітей і онучки все добре.
