— Чому тільки я завжди повинна допомагати твоїм батькам? Ти ж їхній син, от і їдь з ними на дачу!
— Таню, збирайся, у суботу їдеш до батьків на дачу, — сказав Євген, не відриваючись від телефону.
Тетяна підвела голову від каструлі, в якій варила суп. Чоловік сидів на кухні за столом, гортав щось у соціальних мережах і жував печиво.
— Ми їдемо до твоїх батьків? — уточнила вона, помішуючи суп.
— Не ми, — поправив Євген. — Ти їдеш. У мене в суботу тусовка у Сєрьоги.
— Як це я їду? — не зрозуміла Тетяна. — А ти де будеш?
— Я ж сказав, у Сергія, ми збираємося з пацанами, — повторив чоловік, нарешті відірвавшись від екрана. — Він одружується за місяць, влаштовує прощання з холостяцьким життям.
— І що мені робити в твоїх батьків самій? — спитала Тетяна.
— Допомагати їм, — пояснив Євген. — Грядками займатимешся, полоти там, ще щось із цього. Мама придумає. Вона хоче на зиму закрутки зробити, їй допомога потрібна.
— Женю, — повільно сказала Тетяна, вимикаючи плиту. — Це вже третій раз за літо.
— Що третій раз? — не зрозумів чоловік.
— Третій раз я сама їду до твоїх батьків працювати, — пояснила Тетяна. — У травні й червні копала грядки, у липні допомагала з ремонтом веранди.
— Ну і що? — знизав плечима Євген. — Вони ж літні, їм важко.
— А тобі не важко?
— Мені що? — не зрозумів чоловік.
— Тобі не важко допомогти власним батькам? — уточнила Тетяна.
— У мене справи, — відмахнувся Євген. — Робота, зустрічі.
— Яка робота? Ти на тусовку зібрався! Чи це робота? — уїдливо спитала Тетяна.
— Сергій мій найкращий друг, — обурився чоловік. — Я не можу пропустити.
— А я можу пропустити свої чергові вихідні? — спитала Тетяна.
— А що в цьому такого? — не зрозумів Євген. — Ти ж не працюєш у суботу.
— Але це не означає, що повинна пахати на дачі в твоїх батьків.
— Не пахати, — заперечив чоловік. — А допомагати нашій родині.
— Твоїй родині, — уточнила Тетяна.
— Нашій родині, — поправив Євген. — Ти моя дружина, отже, мої батьки твої батьки.
— Зрозуміло, — кивнула Тетяна. — А твої обов’язки перед моїми батьками де?
— Які обов’язки? — здивувався чоловік.
— Коли ти востаннє допомагав моїм батькам? — спитала Тетяна.
— А навіщо? — не зрозумів Євген. — У твоєї мами є Андрій.
— Андрій мій брат, — нагадала Тетяна. — Не чоловік.
— Ну і що? — знизав плечима Євген. — Він же син, повинен допомагати.
— А ти що, не син? — спитала Тетяна. — Ти ж син своїх батьків, тож, слідуючи твоїй же логіці, ти повинен їм допомагати, а не я.
— Але в мене ж є ти, тому й прошу тебе допомогти їм.
— Що? Просиш? — перепитала Тетяна. — Ти мені наказуєш.
— Ні, ти все не так зрозуміла, — заперечив Євген. — Я повідомляю тобі про плани.
— Про свої плани, — уточнила Тетяна. — Які стосуються мого часу.
— Стосуються нашої родини, — поправив чоловік.
— Чому тільки я завжди повинна допомагати твоїм батькам? Ти ж їхній син, от і їдь з ними на дачу!
— Я не можу, — заперечив Євген. — У мене зустріч з пацанами.
— Рада за тебе! Але яким боком це стосується мене? — спитала Тетяна. — Чому я повинна весь свій вільний час убивати на цій клятій дачі?
— У тебе вихідний, — відповів чоловік.
— І що? — не зрозуміла Тетяна. — Я повинна провести його, працюючи на твоїх батьків.
— Не працюючи, — заперечив Євген. — Допомагаючи.
— У чому різниця? — не зрозуміла Тетяна.
— Різниця в тому, що це родина, — пояснив чоловік. — А в родині потрібно допомагати одне одному.
— Твоїй родині, — уточнила Тетяна. — А моя родина що, не родина?
— Твоя родина це ми, — сказав Євген. — Ти і я.
— І твої батьки, — додала Тетяна. — Яким я повинна допомагати.
— Саме! Ти ж моя дружина. Усе ж логічно.
— Дружина, але не прислуга.
— Ніхто не говорить про прислугу, — обурився Євген.
— Але чиниш ти саме так, — наполягала Тетяна. — Ти змушуєш мене працювати безкоштовно.
— Нічого подібного! Ти ж вдома працюєш, от і там теж треба попрацювати. — заперечив чоловік. — Це ж наша родина, мої батьки.
— Отож бо й воно, твої! — зауважила Тетяна.
— Але вони ж тепер і твоїми стали, — нагадав Євген.
— Але це не робить мене їхньою особистою помічницею.
— Це робить тебе членом родини, — заперечив чоловік.
— Членом родини з певними обов’язками, — уточнила Тетяна. — Але без прав.
— Які ще права? Про що ти? — не зрозумів Євген.
— Право сказати «ні», — відповіла Тетяна. — Право на власну думку.
— У тебе є думка, — запевнив чоловік.
— Ну так, яка нікого не цікавить, — додала Тетяна.
— Цікавить, — заперечив Євген. — Але родина важливіша за особисті бажання. Зрозумій ти це!
— Чиї особисті бажання? — спитала Тетяна. — Мої чи твої?
— Твої, — відповів чоловік. — Мої бажання збігаються з сімейними інтересами.
— Як зручно, — зауважила Тетяна. — Твої бажання це сімейні інтереси, а мої просто примхи.
— Не примхи, звісно, — заперечив Євген. — Але родина повинна бути на першому місці.
— Твоя родина, — уточнила Тетяна. — А моя родина на якому місці?
— Твоя родина це я, — нагадав чоловік.
— І мої батьки, — додала Тетяна. — Яким ти ніколи не допомагаєш.
— У них є син, — повторив Євген.
— А в твоїх батьків сина нема? — спитала Тетяна.
— Але в мене справи, я ж тобі сказав.
— А в мене справ нема? — уточнила Тетяна.
— Не такі важливі, як у мене — відповів Євген.
— Зрозуміло… Зустріч з друзями важливіша за допомогу батькам.
— Це різні речі, — заперечив чоловік.
— Так, різні, — погодилася Тетяна. — Одне стосується твого задоволення, інше моєї роботи.
— Не роботи, Таню, — поправив Євген. — Допомоги родині.
— У тім-то й річ, що ні! Це робота! Безкоштовна робота! Мені за неї ніхто не платить! — уточнила Тетяна.
— А тобі ще й платити за таке повинні? — здивувався чоловік.
— Так, повинні! — погодилася Тетяна. — Але мені не тільки не платять за це, а навіть не дякують за допомогу цю.
— Що? Не дякують? — обурився Євген.
— А хіба це не так? — спитала Тетяна. — Мене тільки використовують постійно!
— Тобі дякують, — заперечив Євген, встаючи з-за столу. — Мама завжди каже «дякую».
— А потім просить приїхати ще раз.
— Ну і що? — не зрозумів чоловік. — Якщо потрібна твоя допомога, то ти зобов’язана приїхати й допомогти.
— Але чому завжди моя?
— Тому що ти моя дружина, — пояснив Євген. — У тебе є обов’язки перед моєю родиною.
— А в тебе нема обов’язку перед моєю родиною? — спитала Тетяна.
— Є, — кивнув чоловік. — Але в твоїх батьків є син.
— Андрій живе в іншому місті, — нагадала Тетяна. — Приїжджає раз на місяць.
— Значить, він і повинен допомагати, а не я.
— А я до твоїх батьків їжджу майже кожних вихідних.
— Не кожних, — заперечив чоловік. — Тільки коли треба.
— Треба кожного разу, — зауважила Тетяна. — То грядки, то ремонт, то врожай.
— Ну, у них дача. Роботи багато.
— Але займаюся всім цим тільки я.
— Та що ти завела? Не тільки ти, — заперечив чоловік. — Вони теж працюють.
— Це їхня дача, — уточнила Тетяна. — А я працюю на чужій.
— Не на чужій, — обурився Євген. — На сімейній.
— На твоїй сімейній, — поправила Тетяна. — Не на моїй.
— Тепер і на твоїй, — заявив чоловік. — Ми ж одружені.
— Одружені, — кивнула Тетяна. — Але дача записана на твоїх батьків.
— І що? — не зрозумів Євген.
— Те, що я працюю на чужу власність, — пояснила Тетяна.
— Не на чужу, — заперечив чоловік. — На батьківську.
— Який же ти важкий! Зрозумій! Це твої батьки, це їхня дача! Не сімейна, а їхня дача! Ти постійно мене відправляєш допомагати їм, але сам ніколи палець об палець не вдарив, щоб зробити щось для моїх батьків! І не треба більше казати про мого брата!
— Твої живуть у квартирі! І що їм треба?
— Іноді потрібна допомога, — відповіла Тетяна. — Але ти завжди зайнятий.
— У мене робота, — нагадав чоловік.
— А в мене роботи нема? — спитала Тетяна.
— Твоя не така важка, як моя.
— Тому я повинна ще й на дачі пахати?
— Не пахати, — поправив чоловік. — Допомагати родині.
— Та мене вже дістали твої розмови про «допомогу родині»! Годі! Годі говорити зі мною, як із трирічною дитиною! Я не поїду допомагати твоїм батькам, і крапка! — розлютилася ще більше Таня. — Я у вас у родині просто безкоштовна служниця постійно! Але все! З мене досить! Якщо тобі так треба, то сам їдь і допомагай їм!
— Стій, Таню! Не кип’ятись! Я ж сказав, що не зможу! Мене хлопці запросили! Це ж Сергій! Я просто намагався тобі пояснити, що раз ми одружені, то допомога моїй родині – це тепер твій прямий обов’язок! От і все!
— Та в гробу я бачила такий обов’язок, любий мій!
— Ти слова обережніше вибирай! Це все ж моя родина! Мої батьки!
— І що? — незворушно спитала Таня чоловіка.
— А те, що ти тепер член нашої родини і їхні справи й проблеми автоматично стали твоїми! От і все!
— Женю, давай начистоту? Ти одружився зі мною для чого? Щоб самому ухилятися від допомоги батькам, а мене замість себе відправляти? Так?
— Звичайно, ні!
— Ах, так, забула! І ще, мабуть, щоб я по дому за всім стежила в той час, як ти тиняєшся по друзях постійно? Так?
— Таню, перестань усе так сприймати! Просто їдь на дачу, допоможи і все! Більше ж від тебе нічого не вимагається!
— Нікуди я не поїду!
— Як це не поїдеш? Але ж я вже пообіцяв! — не міг укласти в голові Женя таку різку відмову, адже дружина завжди була поступливою, слухняною. Це й був один з основних критеріїв, за якими він обирав собі дружину.
— Раз ти пообіцяв, так сам і їдь! Скасовуй свої гульки і котись на цю бісову дачу!
— Так усе, Тетяно! Мене це дістало! Або ти їдеш сама, або я тебе туди силоміць відвезу! Мені набридли ці розмови! Я намагався тебе вмовити! Так, справді розмовляв, як із маленькою дитиною, але тільки для того, щоб ти зрозуміла важливість допомоги в родині, але ж ти ні в яку!
— Та тому що мене дістало таке ставлення, Женю! Я втомилася бути вам усім зручною! Не хочу! У мене теж є свої справи, які я постійно відкладаю через те, що від мене знову і знову вимагають допомоги!
— То займайся цими справами у свій вільний час, хто тобі не дає? — не розумів Євген.
— Мій вільний час постійно зайнятий допомогою тобі й твоїм батькам!
— Так, так, звісно! А те, що ти позавчора ходила каву пити зі своїми подружками, це як називається? Не вільний час?
— Я зустрілася з ними на півгодини після роботи! А потім побігла додому швидко, щоб встигнути тобі вечерю приготувати! Але більше я так не робитиму! Усе! З мене досить!
— Не зрозумів? А це ще що означає? — в нерозумінні спитав Женя дружину.
— А те, що тепер я не буду так робити більше! Я не буду допомагати твоїм батькам! Не буду відкладати своє життя, свої справи заради твого комфорту! Хоч я і твоя дружина, але в мене окрім тебе є ще свої турботи й обов’язки! І допомога твоїм батькам у них точно не входить!
— Значить, ось як ти заговорила? Вирішила бунт влаштувати?! — розлютився Женя.
— Ні! Вирішила нарешті показати, що я більше не дозволю об себе ноги витирати! Нікому! Ні тобі, ні твоїм батькам!
— У такому разі… — Женя завагався трохи, йому складно було це вимовити, але він все ж зміг: — Нам варто розлучитися…
— Серйозно?! — обурилася Тетяна. — Розлучитися? Через те, що я більше не хочу бути дівчинкою на побігеньках?
— Ні, тому що ти не розумієш усієї відповідальності шлюбу! Для тебе не існує жодних понять родини!
— О, ні! У мене вони якраз є! Я розумію, що родина — це чоловік і дружина, а ще їхні діти! Я розумію, що в мене є ще одна родина, і це — мої батьки! А твої — це твоя родина, не моя! Мені вони ніхто! Тільки от ти цього так і не зрозумів!
— Геть! — різко сказав Женя їй за такі слова.
— Що?!
— Що чула! Геть звідси, раз мої батьки для тебе ніхто!
— А ти часом не знахабнів, любий мій? Це наша спільна квартира, якщо ти раптом забув! І гроші на перший внесок нам дали саме мої батьки! Тож у мене тут точно більше прав, ніж у тебе! Тож якщо кому й іти, то тільки тобі! Котись назад до своїх батьків, або на свою тусовку! Заодно й відсвяткуєш новоспечене холостяцьке життя!
— Як скажеш!
Євген різко розвернувся, та так, що ледь не впав, і пішов збирати свої речі. Одночасно зі зборами, він зателефонував батькам, усе їм розповів, поскаржився на дружину й розповів про те, що вони розлучаються. Його батьки не були раді почути це, тому що не хотіли втрачати такий цінний актив у вигляді невістки, та й приймати назад додому свого сина теж не хотіли, хоч і тимчасово.
Коли Таня подавала на розлучення та поділ майна, вона зазначила в заяві все спільно нажите майно, і квартиру, і машину чоловіка, і ділянку, яку вони взяли нещодавно, щоб збудувати там свій дім.
От тільки всюди, в кожному цьому аспекті фігурували гроші від батьків Тані, ці гроші були оформлені як позика молодій родині, всі документи були в Тані та в її батьків на це, тож свій шматок, який побільше, Таня відірве з цього шлюбу. А от Женя не прорахував свого напору у вимогах до дружини і що він втратить при розлученні, тож тепер це тільки його проблема, а в Тані все буде добре…
