— Чому у твоїй компанії я співробітник, а не партнер? Так було б чесно! — вимагав чоловік, тягнучись до документів моєї компанії.
Юлія поправила піджак і окинула поглядом переповнену залу. Скрізь миготіли ділові костюми та серйозні обличчя. Вона звикла до таких заходів. Її рекламне агентство вже три роки приносило стабільний прибуток.
— Перепрошую, це місце вільне? — почула вона приємний чоловічий голос.
Юлія обернулася. Поруч стояв високий чоловік в елегантному сірому костюмі. Темне волосся акуратно укладене, сірі очі уважно дивляться на неї.
— Звісно, сідайте, — усміхнулася Юлія.
— Роман Петров, менеджер банку, — представився він, простягаючи руку.
— Юлія Сергєєва, власниця агентства «Креатив Плюс», — відповіла вона, потискаючи його долоню.
Роман підвів брови:
— Власниця? У такому молодому віці? Вражає.
— Мені двадцять вісім. Агентство відкрила, коли було двадцять п’ять, — Юлія говорила спокійно, без хвастощів.
— І як справи йдуть? — Роман нахилився ближче, явно зацікавлений.
— Не скаржуся. У нас дванадцять постійних клієнтів і стабільний прибуток, який зростає.
Роман похитав головою:
— Дивовижно. Я завжди захоплювався людьми, які створюють щось своє.
Усю доповідь вони перезиралися й обмінювалися записками. Після конференції Роман запропонував випити кави.
— Розкажіть більше про свій бізнес, — попросив він у невеликому кафе поруч.
Юлія розповідала про складнощі відкриття компанії, про перших клієнтів, про безсонні ночі. Роман слухав уважно, ставив розумні запитання.
— Ви дивовижна жінка, — сказав він під кінець. — Така цілеспрямована, незалежна.
— Мені довелося такою стати. Батьки рано пішли, спадщини не залишили.
— Тим цінніші ваші досягнення, — Роман дивився на неї із захопленням.
Наступні місяці промайнули як один день. Роман залицявся гарно і наполегливо. Він захоплювався її діловою хваткою, пишався її успіхами.
— Ти не уявляєш, як я тебе кохаю, — казав він. — Така сильна, така розумна.
Юлія розквітала від його слів. Поруч із Романом вона нарешті відчула себе не лише бізнес-леді, а й жінкою. Весілля зіграли через півтора року знайомства. Скромно, у колі близьких друзів. Роман настояв на тому, щоб медовий місяць провести в Італії.
— Ти заслуговуєш на найкраще, — казав він, обираючи найдорожчі ресторани.
Але вже за місяць після повернення сталося неочікувано. Банк, де працював Роман, мав якісь проблеми, багато співробітників скоротили. Відділ, де працював чоловік, закрили повністю.
— Мені потрібен час знайти нове місце, — розгублено говорив Роман за сніданком. — У банківській сфері зараз конкуренція.
— Не переживай, — підтримала його Юлія. — Ми впораємося. У мене агентство стабільно працює.
Роман похмуро кивнув:
— Не хочу сидіти в тебе на шиї.
Тиждень за тижнем минали в пошуках роботи. Роман їздив на співбесіди, але скрізь отримував відмови.
— Може, тимчасово візьмеш посаду в моєму агентстві? — запропонувала вона обережно.
Роман різко підвів голову:
— У твоєму агентстві? На яку посаду?
— Менеджер з роботи з клієнтами. Ти ж у банку з людьми працював, — Юлія намагалася говорити делікатно.
— Тимчасово? — уточнив Роман.
— Звісно. Поки не знайдеш щось підходяще у банку.
Роман довго мовчав, потім кивнув:
— Добре. Але це справді тимчасово.
Перші тижні все йшло гладко. Роман швидко ввійшов у курс справи, клієнти його прийняли. Юлія раділа, що змогла допомогти чоловікові. Але поступово щось почало змінюватися. Роман став робити зауваження щодо її методів роботи.
— Чому ти так довго возишся з презентацією? — запитував він. — У банку ми робили швидше.
— У нас своя специфіка, — відповідала Юлія. — Креатив потребує часу.
— А навіщо витрачати стільки грошей на дизайнерів? — продовжував Роман. — Можна знайти дешевше.
Юлія терпляче пояснювала, що якість важливіша за економію. Але Роман ставав дедалі критичнішим. А потім він заговорив про зарплату:
— Інші співробітники отримують більше за мене. А я твій чоловік!
— Романе, зарплата залежить від результатів і досвіду в рекламі, — спробувала пояснити Юлія.
— Досвіду? — Роман підвищив голос. — У мене десять років банківського стажу!
— Але це інша сфера, любий.
— Зате я твій чоловік! Хіба це нічого не означає?
Юлія розгубилася від такого повороту розмови. Вона ніколи не думала, що сімейні стосунки можуть впливати на робочі процеси.
— Романе, давай обговоримо це вдома, — м’яко запропонувала вона. — Зараз робочий час.
— Ні, обговоримо прямо зараз! — Роман схрестив руки. — Я втомився від такого ставлення!
Колеги почали озиратися на їхню розмову. Юлія зрозуміла, що ситуація виходить з-під контролю.
— Добре, зайди до мене в кабінет за десять хвилин, — сказала вона тихо.
У кабінеті Роман одразу перейшов у наступ:
— Подивися на цифри! Анна отримує на п’ятнадцять тисяч гривень більше за мене!
— Анна працює в агентстві чотири роки, — терпляче пояснила Юлія. — У неї є портфоліо успішних проєктів.
— А я що, гірший? — Роман підвищив голос. — Я твій чоловік!
— Саме тому я не можу робити тобі поблажок, — відповіла Юлія. — Інші співробітники вважатимуть це несправедливим.
— Та байдуже мені на інших співробітників! — обурився Роман. — Сім’я має бути на першому місці!
Юлія мовчки дивилася на чоловіка. Перед нею стояв не той зачарований її успіхами чоловік, за якого вона виходила заміж. Вдома розмова продовжилася з новою силою. Роман ходив по вітальні, розмахуючи руками:
— Ти перетворила мене на звичайного службовця! Де повага до чоловіка?
— Романе, ти сам погодився на цю посаду, — нагадала Юлія. — Тимчасово, поки не знайдеш щось за спеціальністю.
— Тимчасово? — він зупинився і подивився на неї. — А чому я маю шукати щось інше? У тебе ж є компанія!
— Тому що ти банківський працівник, а не рекламник, — відповіла Юлія спокійно.
— Зате я твій чоловік! — обурився Роман. — І маю право на частку в сімейному бізнесі!
Юлія завмерла. Це були зовсім інші слова, ніж ті, що звучали пів року тому.
— Яку частку? — тихо спитала вона.
— Справедливу! — Роман підійшов ближче. — Ми ж сім’я! Усе має бути спільним!
— Компанію я створила до нашого знайомства, — нагадала Юлія.
— Але тепер ми чоловік і дружина! — наполягав Роман. — За законом я маю права на сімейне майно!
У його голосі пролунали нотки, які змусили Юлію насторожитися. Це був уже не чоловік, а претендент на її власність.
Наступні тижні напруга лише наростала. Роман став гірше працювати, але вимагав більше уваги та привілеїв. Клієнти почали скаржитися на його грубість.
— Чому він дозволяє собі запізнюватися на зустрічі? — спитала Анна. — Клієнти незадоволені його поведінкою.
Юлія розуміла, що ситуація критична. Але як звільнити власного чоловіка?
Вирішальний момент настав несподівано. Юлія проводила важливу презентацію для великого клієнта у своєму кабінеті. Контракт міг принести агентству п’ятсот тисяч гривень. Двері відчинилися, і в кабінет увірвався Роман:
— Перепрошую, нам потрібно терміново поговорити! — заявив він директору торговельної мережі.
Клієнт здивовано підвів брови. Юлія зблідла від такої поведінки чоловіка.
— Романе, ми на важливій зустрічі, — тихо сказала вона.
— Знаю! — Роман дістав блокнот із записами. — Але це не може чекати!
Клієнт почав збирати документи:
— Я бачу, у вас внутрішні проблеми. Може, зустрінемося пізніше?
— Ні, зачекайте! — спробував зупинити його Роман. — Я якраз хотів обговорити умови співпраці!
— Ви хто? — здивувався директор.
— Я чоловік власниці агентства! — гордо відповів Роман. — І фактично партнер у бізнесі!
Клієнт подивився на Юлію з нерозумінням, потім попрямував до виходу:
— Передзвоніть, коли розберетеся зі структурою управління.
Двері зачинилися. Юлія дивилася на чоловіка, не вірячи в те, що сталося.
— Ти розумієш, що щойно зірвав угоду на велику суму грошей? — тихо спитала вона.
— Зате тепер він знає, хто тут приймає рішення! — задоволено відповів Роман.
— Хто приймає рішення? — перепитала Юлія.
Роман поклав блокнот на стіл:
— Я проаналізував структуру компанії і зрозумів проблему. Чому у твоїй компанії я співробітник, а не партнер? Так було б чесно!
Роман потягнувся до теки з документами на столі:
— Я ж не просто працівник, я твій чоловік! Мені потрібні повноваження і частка в бізнесі!
Юлія відсунула теку від його рук:
— Романе, ти зараз серйозно?
— Абсолютно! — він розмахував руками. — Час припинити цю гру в підпорядкування!
Юлія мовчки ввімкнула комп’ютер. На екрані з’явилася статистика роботи співробітників за останні пів року.
— Подивися сюди, — спокійно сказала вона, повертаючи монітор до Романа.
На екрані були цифри: зірвані угоди, незадоволені клієнти, постійні запізнення. Усе з іменем Романа.
— За пів року ти приніс компанії лише збитки, — промовила Юлія холодно.
Роман спробував заперечити:
— Це тимчасові труднощі! Я ж тільки освоююся!
— Пів року — достатній термін, — відповіла Юлія.
Вона відкрила шухляду столу і дістала заздалегідь підготовлений конверт.
— Завтра ти перестаєш бути співробітником моєї компанії, — промовила вона, простягаючи повідомлення про звільнення.
Роман схопив папір, пробіг очима текст:
— Ти не можеш мене звільнити! Я твій чоловік!
— Саме тому можу, — відповіла Юлія твердо. — А за тиждень перестанеш бути моїм чоловіком.
Роман стояв з відкритим ротом, тримаючи в руках повідомлення.
— Ти що, розлучатися збираєшся? — пробурмотів він.
— Так, — кивнула Юлія. — І не збираюся, а вже подала документи.
Роман мовчки повернувся і вийшов із кабінету. Юлія залишилася сама, дивлячись на екран комп’ютера з цифрами збитків. За годину вона взяла телефон і набрала номер потенційного клієнта:
— Добрий день! Внутрішні питання вирішено. Можемо зустрітися завтра для продовження переговорів?
Імперію, яку вона створила власними руками, нікому віддавати вона не збиралася.
