Чотири роки я зустрічаюсь з одруженим чоловіком і все сподіваюсь, що ми будемо разом. Хочу вірити, що колись я буду законною, а не затаврованою

Я зустрічаюся з одруженим чоловіком, кохаю його по-справжньому і вірю, що ми будемо разом. Але зараз він  зі своєю сім’єю, а я – зі своєю самотністю … Чомусь всі люблять засудити, але ніхто не хоче приміряти на себе це вбрання під назвою «коханка».

Так, я – коханка, і цей статус іноді такий ненависний мені, що немає сили дихати. Чому ви нас засуджуєте!? Хіба ви знаєте, як відчуває себе коханка, яку люблять по-справжньому, але при цьому говорять: «Люба, ми зустрілися, коли я вже був одружений. У родині одна у мене радість – мій син … І я не можу його кинути, зрадити – нехай виросте.»

Не засуджуйте мене, люди! Я не з тих, хто відбирає у сім’ї годувальника, батька, чоловіка. Знаю своє місце. Так, я вродлива, забезпечена, характер у мене золотий, але ось уже чотири роки я кохаю одруженого, а він – мене.

Інколи мене кличуть заміж нелюби! А скажіть, чи всі заміжні щасливі і безтурботні? Бувають щасливі сім’ї, але їх, погодьтеся, так мало! Я з тугою дивлюся на дитячі коляски та молодих матусь. Адже весь сенс життя в одному простому короткому слові – «кохати». Навіть якщо він одружений.

Коханий мій, єдиний, я теж хочу вірити, що колись я буду законною, а не затаврованою, я перестану бути другою, я теж буду чекати чоловіка, схиляючись над колискою з немовлям. І тоді, зустрівши тебе на вулиці, я змушу себе усміхатися і безтурботно говорити з тобою.

Фото ілюстративне – la-woman.ru