Напевно ви чули золоте правило: «Не роби добра – не отримаєш зла». На жаль, вона працює майже завжди, але чому так відбувається?
Якщо це питання хоча б раз з’являлося у вашій голові, то наполегливо радимо прочитати цю притчу, в ній ви знайдете відповідь, а головне зрозумієте, як жити з несправедливістю світу.
Одного разу до старого мудреця в двері постукала молода незнайомка, яка, заливаючись сльозами, розповіла старця свою історію.
– Я не знаю, як мені далі жити – з трепетом у голосі промовила вона. – Все життя я ставилася до людей так, як би хотіла, щоб вони ставилися до мене, була з ними щира і відкривала їм душу.
По можливості я намагалася робити всім добро, не чекаючи нічого взамін, допомагала, чим могла. Я дійсно робила це все безоплатно, але натомість отримувала зло і глузування. Мені прикро до болю і я просто-напросто втомилася. Благаю, скажіть, як мені бути?
Мудрець терпляче вислухав і потім дав дівчині пораду:
– Рoздягнuся догола і пройдися зовсім гoла по вулицях міста, – спокійно сказав старець.
– Вибачте, але я ще не докотилася до такого. Ви, напевно, з глузду з’їхали чи жартуєте! Зроби я таке, то не знаю, що очікувати від перехожих. Дивишся, ще хтось збезчестить або поглyмиться наді мною.
Мудрець раптом встав, відчинив двері і поставив на стіл дзеркало.
– Ти соромишся вийти на вулицю гoляка, але чомусь тобі зовсім не соромно йти по світу з огoлeною дyшею, розкритою, як ці двері, нарозхрист. Ти пускаєш туди всіх кому не лінь.
Твоя душа – це дзеркало, саме тому всі ми бачимо відображення самих себе в інших людях.
Їх душа повна зла і пороків – саме таку потворну картину вони і бачать, коли зазирають в твою чисту душу. Їм не вистачає сили і мужності, щоб визнати, що ти краще їх, і помінятися. На жаль, це доля тільки воістину сміливих.
– Що ж мені робити? Як я можу змінити цю ситуацію, якщо від мене, по суті, нічого не залежить? – запитала красуня.
– Нумо, підемо зі мною, я дещо тобі покажу.
Читайте також: “Кaмінь і подарунок”. Цю притчу варто прочитати кожному, щоб подивитися на життя по-новому. Ви зробите дивовижне відкриття
Подивися, це мій сад. Ось уже багато років я поливаю ці небаченої краси квіти і дбаю про них. Зізнатися чесно, я жодного разу не бачив, як розпускаються бутони цих квітів. Все, що мені доводилося бачити, – це прекрасні розпущені квіти, які ваблять своєю красою і запашним ароматом.
Дитя, учись у природи. Подивися на ці чудові квіти і роби, як вони, – розкривай своє серце перед людьми обережно, щоб ніхто цього навіть не помітив.
Відкривай душу хорошим людям. Іди від тих, хто обриває твої пелюстки, кидає під ноги і топче.
Ці бур’яни ще не доросли до тебе, тому ти нічим їм не допоможеш. У тобі вони будуть тільки бачити потворне відображення себе.
