Чим ближче Оксана підходила до дому, тим сильніше хвилювалася. Вона йшла зовсім повільно, відтягуючи момент розмови з мамою…
Оксана з дитинства була слухняною дівчинкою, намагалася не засмучувати маму. Вчилася на відмінно, виступи у музичній школі незмінно викликали похвалу викладачів. Мама часто повторювала, що живе заради Оксани, вкладає у неї багато сил, тому сподівається, що дочка виправдає її очікування.
Коли пішов батько, вона не вийшла заміж, хоч могла б, нестачі у шанувальниках не було. Ось на які поступки вона йшла заради дочки. Оксана любила маму і намагалася її не засмучувати. Лише у дитячому садку вона образилася на неї. Оксана попросила маму купити на новорічний ранок рожеву пухнасту сукню принцеси, як у Олени. А мама купила звичайну сукню. Оксана так засмутилася, що перед самим новорічним ранком у неї піднялася температура. Ні на яке свято вона, звичайно, не потрапила. Коли мама дізналася про причину хвороби дочки, то стиснула невдоволено губи і сказала, що щастя не в сукнях.
— А в чому? — запитала Оксана. — Читай книги і зрозумієш, що поклоніння матеріальним благам несе лише розчарування. Потрібно бути скромною, і щастя тебе знайде, — сказала мама.
Після закінчення школи Оксана вступила до університету на економічний факультет. Мама вважала, що для жінки це найвідповідніша професія. Сиди у чистому світлому кабінеті, перебирай папери, завжди при грошах. Для жінки важливо вміти економити, правильно планувати і витрачати сімейний бюджет. Хороший економіст завжди знайде собі гідну роботу.
— Слухай мене, я поганого не пораджу. І Оксана слухала маму. Після закінчення університету влаштувалася у велику фірму і добре заробляла. І все було добре, от тільки щастя у неї не було. Виявилося, що мама мала рацію, для щастя потрібні не гроші, а сім’я, люблячий чоловік і діти. От тільки десь загубилося Оксанине щастя.
Скоро тридцять років, а у неї ще ні з ким не було серйозних стосунків. Увагу на Оксану звертали, мама навіть відпускала дочку в кіно, але перед цим просила познайомити її з хлопцем. І була вкрай недовольна вибором дочки.
— Я стільки в тебе вклала, ти гідна кращого… Хлопцю мама відмовляла, і стосунки закінчувалися, не почавшись. Жоден шанувальник дочки мамі не подобався. А якщо Оксана починала сперечатися, мама хапалася за серце і закатувала очі. Доводилося бігати за ліками. Навіть «швидку» викликати. Лікарі приїжджали, не знаходили у мами ніяких проблем зі здоров’ям і їхали, кинувши співчутливий погляд на дівчину.
А де вона знайде гідного? В автобусі такі не їздять, а пролітають повз на автомобілях. Не під машину ж кидатися.
— Щоб отримати гідного нареченого, не гріх і кинутися під його колеса, — бурчала мама.
Так само мама фільтрувала і подруг. Говорила, що ті лише використовують розум Оксани, користуються її довірливістю. Ось і дожила Оксана до тридцяти, а ні подруг, ні чоловіка у неї не було. З часом вона почала сумніватися у словах мами, почала чинити опір, хоч слабкий і тільки на словах.
— Зачекай, от відійду у вічність, тоді роби що хочеш, приводь у дім кого хочеш. Життя ти не знаєш, обведуть тебе навколо пальця, не помітиш, як опинишся одна з дитиною. Ось тоді згадаєш мене, та пізно буде.
— Мамо, звідки я дізнаюся життя, якщо ти все за мене вирішуєш? Мені тридцять років, скоро взагалі нікому не потрібна буду. У тебе хоч я є, а я так і проживу сама, — сказала Оксана зі сльозами на очах.
— Чоловіка захотіла? Я тебе не для будь-кого ростила… — мама знову схопилася за серце.
Одного разу на роботі Оксана поділилася з колегою, і та розповіла, що у неї теж була сувора мама, все забороняла їй. Я пішла з дому, зняла квартиру і зустріла свого майбутнього чоловіка. Ми помирилися з матір’ю, коли у мене з’явився син. Оксана зрозуміла, що єдиний вихід — встановити свої кордони, піти від мами і жити своїм життям. Але час йшов, а вона тягнула, не наважуючись поговорити з мамою. До рішучих дій її підштовхнула одна подія.
Молода колега вийшла заміж і обзавелася дитиною. У бухгалтерії зкинулися і попросили Оксану відвезти їй гроші. Весь той час, поки жінки пили чай і ділилися новинами, чоловік сидів з малюком. Оксана від зворушення ледь не розплакалася, так вразило її чуже щастя. Нестерпно захотілося такого ж затишного дому, уважного чоловіка і дитини.
І Оксана наважилася. Вона вибрала квартиру у новобудові на сайті оренди житла, подзвонила з господарем і поїхала дивитися. Було дивно, вона ніколи не жила сама, тільки з мамою. Але розуміла, що це потрібно зробити, якщо не хоче залишитися у дівках. У будинку ще пахло фарбою. Квартира виявилася простористою і світлою, з меблів у ній був лише диван і шафа, навіть телевізора не було. Але коли підійшла до вікна, то всі сумніви відпали. Через дорогу знаходився парк, в якому осінь розфарбувала листя дерев у жовто-червоні кольори. А за парком лежало місто.
Господар, чоловік років сорока, сказав, що гроші йому не потрібні, тому і ціна невисока. Просто потрібно, щоб хтось наглядав за квартирою. Купив нещодавно, на майбутнє. У цьому місті живе його сестра з сім’єю. Він їздить на заробітки по пів року, а квартира стоїть. Якщо Оксана зніме її, то може купувати в рахунок орендної плати все, що потрібно. Оксана погодилася. Залишилося поговорити з мамою.
— Молодець, ти все правильно зробила. Не переймайся, чуєш? З мамою нічого не станеться, звикне, на відстані і стосунки налагодяться. Ми з чоловіком допоможемо перевезти речі, — підтримала і схвалила колега.
Оксана вийшла з роботи сповнена рішучості. Вона уявляла, як буде жити сама, буде запрошувати до себе гостей, та хоч ту ж колегу з чоловіком. А як буде здорово гуляти у парку. І все у неї буде, і чоловік, і діти… Перед очима виникла картинка щасливого сімейного життя. Головне, витримати, не відступити, не піддатися на мамині провокації. Але чим ближче вона підходила до дому, тим стрімкіше танула її рішучість.
Коли дівчина прийшла, мама була вдома. Бібліотека, в якій мама працювала, знаходилася у двох кроках від дому.
— Чого так довго? — запитала мама.
— На вулиці добре, пішки йшла, — сказала Оксана тремтячим голосом.
Мама тут же уважно подивилася на дочку. Більше відкладати було не можна.
— Мамо, я йду від тебе, — почала Оксана.
— Квартиру розмінювати не дам. Ти не заробила на неї ні копійки, — сказала мама.
— Ти її теж не купувала, вона дісталася нам від бабусі. Я зняла квартиру.
— Що? Ось як ти заговорила? З матір’ю! Чергова подруга навчила? Чи вже завела собі чоловіка? Завжди говорила, що кудись влізеш. Так нічому й не навчилася.
— Навіть якщо і так. Мені через рік тридцять років, мамо. У мене ні разу не було стосунків, я додому не можу нікого привести, хоч би просто чаю попити. Я хочу жити сама, своїм розумом, хочу сім’ю і дітей. Чи ти хочеш, щоб я залишилася у дівках? Я вдячна тобі за все, але тепер я хочу йти своєю дорогою.
— Невдячна! — прошипіла мама. — Я тебе ростила не для того, щоб ти з чоловіками гуляла, а щоб на старості літ було кому склянку води мені подати. Та від тебе не діждешся…
— Мама заплющила очі і застогнала.
— Швидку викликати? — холодно запитала Оксана.
— Вона ще сміється з мене! — скрикнула мама, забувши про серце.
— Мамо, припини! — перебила її Оксана. Вона вперше підвищила на маму голос, і та від несподіванки замовкла.
— Поговорімо спокійно. Я буду часто до тебе приходити… — пообіцяла Оксана.
— Не будеш! — відрізала мама. — Бо немає у мене дочки. Якщо підеш, забудь сюди дорогу. Вважай, що тебе немає для мене.
— Ти мене виганяєш? — здригнулася Оксана. — Тим краще.
Вона пішла у свою кімнату і почала збирати речі. Її трясло, в очах стояли сльози. А чого вона очікувала? Це було передбачувано. Речей набралося багато. Оксана винесла їх у передпокій, відчувши запах ліків біля маминої кімнати. Перед уходом вона зайшла до мами.
— Я йду. Подзвоню тобі завтра…
— Не потрібно. Немає у мене дочки, — сказала мама, відвернувшись до вікна.
Колега з чоловіком допомогли перевезти речі. На орендованій квартирі Оксана дала волю сльозам. Наступного дня вона з’їздила до магазину і купила занавіски на вікна, посуд. Вражена своєю сміливістю, дівчина почала облаштовуватися на новому місці. Вона любила стояти біля вікна і дивитися на місто. Нове життя. Яким воно буде?
Минуло пів року. З мамою стосунки так і не налагодилися. Мама на дзвінки не відповідала або викрикувала образи і кидала трубку. Одного разу у вихідний лунав дзвінок у двері. Мама? Але на порозі стояв господар квартири.
— Здравствуйте. Приїхав до сестри, вирішив заодно і вас навідати, — сказав він.
— Заходьте. Чаю? Вони пили чай і розмовляли. Оксана розговорилася і розповіла про маму.
— А у мене мама була хороша. Шкода, рано її не стало.
Так було затишно сидіти на кухні і розмовляти, наче знали одне одного багато років.
— Ну, мені час, — сказав Олександр і встав зі столу.
— Ще до сестри на інший кінець міста їхати, діти, напевно, вже сплять.
— Не йдіть. Розкладачка ж є. — Оксана сама не очікувала від себе такої сміливості.
Залишатися самій дуже не хотілося. Вночі вона довго не могла заснути, прислухалася до рівного дихання Олександра. А коли прокинулася, побачила складну біля стіни розкладачку і подумала, що він пішов. Але тут почула дзвін посуду. Оксана накинула халат і пішла на кухню.
— Розбудив? А я от сніданок готую. Хотів подякувати вам за гостинність, — обернувся до неї Олександр.
— Це ж ваша квартира.
— Ні, тепер ви тут господиня, а я в гостях. Ну що, умивайтеся і будемо снідати. У мене все готово.
За сніданком він розповів, що дружина пішла до коханця, поки він був у рейсі, дітьми не встигли обзавестися, розлучилися. Він їхав вночі, а вдень вони ходили в кіно, гуляли в парку, разом готували обід.
— Знаєте, я на мить подумав, що ми сім’я. Зараз я поїду, а ви будете мене чекати… — перед від’їздом сказав Олександр.
— Я буду вас чекати, — пообіцяла Оксана. — Куплю ще один диван. Приїдете через пів року?
— Давай на «ти». Гадаю, вийде раніше, — сказав Олександр і поцілував Оксану.
Він приїхав через п’ять місяців. Увійшов у квартиру і оглянувся.
— Я так не хотів, щоб ти купувала ще один диван, — сказав він.
— Я передумала. — Оксана опустила очі.
Вона прокинулася під ранок і довго дивилася на Олександра, який спав. Потім вийшла на лоджію. Парк і місто тонули в тумані, з якого стирчали лише куполи соборів вдалині. Було осінній похмурий ранок, а на серці у неї цвіла весна. Оксана потягнулася і повернулася на кухню, включила газ. Зараз зробить каву для Олександра, який став раптом таким рідним і близьким. Невже це відбувається з нею? Коли сніданок був готовий, вона присіла на край дивана і поцілувала Олександра.
— Привіт! А я думав, що ти мені наснилася…
— Він притягнув її до себе.
— Мамо, я виходжу заміж, — сказала Оксана телефоном. Їй відповіло крижане мовчання. — Ми просто розпишемося. Приїжджай, якщо захочеш. Адресу тобі вишлю.
Мама так і не відповіла. Із РАЦСу вони все ж таки поїхали до неї. Дивна річ, Олександр мамі сподобався. Вона навіть сміялася над його жартами. Але з дочкою так і не розмовляла.
— Нічого, от побачиш, все налагодиться, — запевнив дружину Олександр.
— Ти не знаєш мою маму.
— Мами всі однакові. Все буде добре, — сказав чоловік.
— Буде, — луною відгукнулася Оксана і притулилася до нього. Так затишно і добре було поруч із ним, у її новому щасливому житті.
