Чyже гoре. Нeймoвipна icтoрія, в якy вaжко повipити

Як тільки за вікном почало світати, у Юлі перестала боліти голова і тiло. Протягом останнього тижня щось дивне стало твориться з дівчиною. Як тільки сонце заходило, все тiло починало зводити сyдомами, голова ставала не своєю і боліла так, що сльози самі собою текли з очей.

Пробувала Юля звертатися в лікарню. Але лікарня працювала вдень. А вдень ​​у Юлі було все в порядку. Вона була здорова. І лікарі відправляли її додому, посилаючись на її втому. А коли все це почалося? Юля почала згадувати.

Тиждень тому прийшовши в свій клас, вона як завжди розклала підручники по партах і сіла перевіряти зошити. Не любила вона носити їх додому, просто приходила раніше в школу, щоб перевірити.

Підійшла Катя, її учениця, і почала відпрошуватися, щоб Юля відпустила її. Юля не запитавши її, що трапилося, і навіщо вона відпрошується, сказала що неможе. Адже сьогодні будуть дві контрольні і присутність всіх учнів обов’язкова.

Читайте також: Рiдні дoньки вuгнали мaму з дому, якa пoстійно пpисилала грoші з Ітaлії: “Погoстюєте тyт кiлька днiв, відпoчинете і пошyкаєте собі якeсь житло”

Катя відійшла від вчительки і заплакала.

– Катя, – сказала Юля, – Навіщо ти відпрошуєшся? Що трапилося?

– Бабуся у нас хворіє, а мама з татом на роботі цілий день.

– Бабусі завжди хворіють, – сказала Юля, – і це не привід пропускати заняття.

Так. Так. Ось з цих самих пір і почала у неї боліти голова. Вірніше після Катиних слів.

– Нехай бабусина хвороба до вас перейде, щоб знали ви як бабусі важко одній.

Юля тоді не звернула увагу на Катіні слова. Хіба мало що діти говорять.

Сьогодні Юля запізнилася до школи. Адже вона практично не спала тепер вночі. І вдень коли болі йшли вона була розбuта і знесилена. Юля сіла за вчительський стіл. До дзвінка початку уроку залишалося п’ять хвилин. Як урок вести? Голова зовсім не тямить.

Повз столу пройшла Катя прямуючи до своєї парти.

– Катя, – запитала вчителька, – як бабуся почувається?

– Вдень важкувато, а вночі добре, спить. Адже вночі бабусині болi тепер у вас.

У Юлі потемніло в очах. Невже це Катиних рук справа. Ні. Такого не може бути. Це неможливо.

– Катя, а звідки ти знаєш про мої болі?

– Мені не знати. Тепер ви знаєте як важко моїй бабусі. Як вона мучиться. І всім чомусь байдуже. Всі про себе тільки думають. Чужий біль їх не стосується. Тепер ви знаєте чужий біль.

– Значить це ти, – сказала вчителька, – але як це можливо?

– Можливо якщо сильно захотіти.

Після уроків у Юлі почалася паніка в голові. Їй страшенно не хотілося повертатися додому, де зовсім скоро у неї почнуться стрaшні болі. Вона просто може не витримати ще одну таку ніч. Юля відкрила журнал і подивилася адресу Каті.

Зайшовши в магазин, купила фруктів. Юля пішла до своєї учениці.

Двері відчинила сама Катя. Мовчки відійшла пропустивши вчительку. Юля простягнула фрукти.

– Це бабусі.

Юля не стала брати фрукти. Вона мовчки стояла опустивши голову.

– Просити прийшли, щоб я біль з вас зняла?

– Катя, прости мене будь ласка. Дурепою я була безсердечний. Вибач. Мені дуже шкода твою бабусю.

– Та не буде більше у вас бабусиного болю. Не хвилюйтесь.

– Дякую Катю.

– Не буде болю. З лікарні зараз подзвонили. Пoмeрла бабуся.

Катя заплакала. Ні, вона не заплакала, вона заридала.

– Мама з татом ще не знають, – крізь сльози промовила Катя.

Юля обняла дівчинку, пригорнула до себе і так вони стояли довго довго, як два рідних людини.

Джерело.

You cannot copy content of this page