Людмила Петрівна сиділа на кухні своєї скромної двокімнатної квартири в старому районі Києва, попиваючи чай з м’ятою.
За вікном шелестіли осінні листя, а в голові у неї крутилися думки про майбутнє. Їй було п’ятдесят п’ять, і життя не балувало її: чоловік пішов багато років тому, залишивши її саму з двома доньками.
Старша, Катерина, вже двадцять п’ять, працювала менеджеркою в офісі, завжди амбітна, вперта, з гострим язиком. Молодша, Дарина, двадцять два, студентка останнього курсу, м’яка, добра, завжди готова допомогти.
“Моя Даринка – як сонечко,” – думала Людмила, дивлячись на фото дівчат на стіні.
Бабусина квартира – це був спадок від матері Людмили, якої не стало два роки тому. Стара трикімнатна в центрі міста, з високими стелями і видом на парк. Людмила не хотіла її продавати, але й жити там не збиралася – звикла до свого району.
“Хай дістанеться одній з дівчат,” – вирішила вона. Але як розділити? Ось так і народилася ідея, яку запропонували самі доньки.
Було це одного вечора, коли всі троє сиділи за столом, їли вареники з вишнями.
Катерина, як завжди, почала першою: “Мамо, а що з бабусиною квартирою? Вона ж пустує, ремонту потребує, а ми тут тіснимося втрьох. Може, продамо і розділимо гроші?”
Людмила похитала головою. “Ні, Катю, це спадщина. Хочу, щоб одна з вас там жила. Але як вирішити, кому?”
Дарина, з її м’яким голосом, запропонувала: “А давайте так: хто першою вийде заміж, тій і квартира. Ми ж обидві самотні, то буде стимул шукати кохання!”
Катерина розсміялася. “О, класна ідея! Я перша знайду хлопця, побачиш. А ти, Даринко, з твоїми книгами і навчанням, будеш чекати принца на білому коні?”
“Не смійся, Катю,” – втрутилася Людмила. “Це справедливо. Хто першою одружиться, та й отримає ключі. Але пам’ятайте, шлюб – це серйозно, не гра.”
Дівчата кивнули, і з того вечора почалися змагання. Катерина одразу активізувалася: щовечора йшла на побачення, розповідала про хлопців з роботи, з фітнес-клубу.
“Сьогодні зустрілася з Андрієм, він IT-шник, заробляє купу грошей. Каже: ‘Катю, ти така енергійна, з тобою не засумуєш!’ А я йому: ‘Андрію, я шукаю серйозні стосунки, не просто розваги.’ Побачимо, що з того вийде.”
Дарина була тихішою, але не менш рішучою. Вона ходила на лекції, до бібліотеки, і одного разу розповіла:
“Мамо, я познайомилася з Олексієм. Він студент, як і я, вивчає журналістику. Ми говорили про книги, про фільми. Він такий розумний!
Сказав: ‘Дарино, твої очі як зірки, я хочу знати про тебе все.'”
Людмила посміхалася, але в душі хвилювалася. Вона любила обох доньок, але Дарина була ближчою – завжди допомагала по дому, слухала поради, не сперечалася.
Катерина ж була незалежною, часто сварилася. “Якщо Катя вийде заміж першою, то Даринка залишиться зі мною. А якщо навпаки… Ні, я хочу, щоб Даринка була поруч. Вона добріша, ласкавіша,” – думала Людмила.
Минуло кілька місяців. Зима прийшла з снігом і морозами. Катерина все частіше говорила про свого нового хлопця, Сергія. “Він бізнесмен, має власну кав’ярню. Сьогодні запросив на романтичну вечерю. Сказав: ‘Катю, ти моя муза, давай одружимося!’
А я: ‘Сергію, ти серйозно? Ми ж знайомі лише місяць.’ Але він переконує, що це кохання з першого погляду.”
Дарина теж не відставала. Олексій став постійним гостем. “Він приніс квіти, мамо. Сказав: ‘Дарино, я не уявляю життя без тебе. Виходь за мене.’ Я така щаслива!”
І ось настав день, коли обидві доньки прийшли додому одночасно, сяючи від радості. Катерина влетіла першою: “Мамо! Я виходжу заміж за Сергія! Він зробив пропозицію вчора ввечері, . ‘Катю, будь моєю дружиною,’ – сказав він. Я погодилася!”
Дарина, сором’язливо посміхаючись, додала: “А я… Олексій теж освідчився. Сьогодні в парку, під снігом. ‘Дарино, ти моя доля,’ – прошепотів він. Ми теж одружимося!”
Людмила застигла. “Обидві? Одночасно? Але… хто ж першою?”
Дівчата переглянулися. Катерина сказала: “Мамо, ми ж не вказували точний час. Але я думаю, я перша – пропозиція вчора. Даринка сьогодні.”
Дарина запротестувала: “Ні, Катю, це нечесно! Ми обидві знайшли, то може розділимо квартиру?”
Людмила втрутилася: “Дівчатка, не сваріться. Давайте подумаємо. Квартира одна, але… Я хочу, щоб все було справедливо. Даринко, розкажи більше про свого Олексія. Він надійний?”
Вона вже задумувала план. “Якщо розлучити Даринку з Олексієм, то вона залишиться зі мною, а Катя піде до бабусиної квартири з чоловіком. Даринка добра, не покине мене саму.”
Наступного дня Людмила почала діяти. Вона запросила Олексія на вечерю, щоб “познайомитися ближче”. За столом, коли всі їли борщ, вона почала: “Олексію, розкажи про себе. Де працюєш? Студент ще? А плани на майбутнє?”
Олексій посміхнувся: “Людмило Петрівно, я закінчую університет, працюю фрілансером – пишу статті. З Дариною ми плануємо жити разом, я знайду стабільну роботу.”
Людмила хитро примружилася: “Але ж, хлопче, ви молоді. Даринка ще вчиться. Може, не поспішати? Я чула, що в твоїй родині проблеми – батько зловживає оковитою, чи не так?”
Олексій зблід: “Звідки ви знаєте? Це правда, але я не такий. Я хочу нове життя.”
Дарина здивувалася: “Мамо, чому ти це кажеш?”
Людмила зітхнула: “Доню, я турбуюся. Хочу найкращого для тебе.”
Але це був тільки початок. Людмила почала таємно шукати інформацію про Олексія. Вона подзвонила його матері, представившись подругою: “Добрий день, я з університету. Розкажіть про сина.”
Мати Олексія, не підозрюючи, вилила все: “Ой, він хороший хлопець, але ледачий трохи. Грошей не заробляє, живе на мою пенсію. І дівчат міняє часто.”
Людмила використала це. Ввечері, коли Дарина повернулася, вона сказала: “Доню, сядь. Я говорила з матір’ю Олексія. Вона каже, що він не серйозний, міняє дівчат як рукавички. ‘Мій син – бабій,’ – сказала вона. Не хочу, щоб ти страждала.”
Дарина заплакала: “Мамо, це неправда! Олексій мене любить!”
Але сумніви закралися. Людмила продовжувала: надсилала анонімні повідомлення Дарині від “подруги” Олексія, з вигаданими історіями про його зради. “Він зустрічався зі мною паралельно,” – писала вона в фейковому акаунті.
Катерина, тим часом, планувала весілля з Сергієм. “Мамо, ми одружимося навесні. Сергій каже: ‘Катю, ми переїдемо до бабусиної квартири, відремонтуємо.’ А ти з Даринкою залишишся тут.”
Людмила кивала, але в душі раділа: “План працює. Даринка скоро розлучиться з Олексієм.”
І справді, через тиждень Дарина посварилася з Олексієм. “Він заперечує, каже: ‘Дарино, це брехня! Хто тобі це наговорив?’ Але я не вірю. Мамо, ти мала рацію.”
Людмила обійняла доньку: “Доню, все буде добре. Залишайся зі мною, ми вдвох.”
Але правда викрилася несподівано. Катерина, повернувшись з роботи, почула розмову матері з подругою по телефону: “Так, Галю, я все влаштувала. Надіслала ті повідомлення, подзвонила його матері. Тепер Даринка залишиться зі мною, а Катя піде з чоловіком. Вона вперта, не шкода.”
Катерина увірвалася: “Мамо! Це ти? Ти розлучила Даринку з Олексієм? Як ти могла?!”
Дарина, почувши крик, вибігла: “Що? Мамо, це правда?”
Людмила зблідла: “Дівчатка, я… Я хотіла найкращого. Даринко, ти добра, я не хочу тебе втрачати. Катю, ти сильна, ти впораєшся.”
Катерина закричала: “Найкращого? Ти зруйнувала життя сестрі! Сергій, я розповіла йому, він каже: ‘Катю, твоя мама – маніпуляторка.’ Ми не будемо з нею спілкуватися!”
Дарина, в сльозах: “Мамо, як ти могла? Я любила Олексія! Ти брехала, вигадувала? Я… Я не пробачу тобі!”
Обидві доньки зібрали речі. Катерина сказала: “Ми йдемо. Бабусина квартира? Ні, ми не візьмемо нічого від тебе. Ми з Сергієм і Даринкою з Олексієм – бо я подзвонила йому, розповіла правду – знімемо квартиру на чотирьох. Поки не заробимо на своє.”
Дарина кивнула: “Так, Олексій пробачив, сказав: ‘Дарино, я знав, що це не ти. Давай почнемо заново.’ Ми не залишимося з тобою, мамо. Ти нас зрадила.”
Людмила благала: “Дівчатка, почекайте! Я помилилася! Будь ласка, не йдіть!”
Але двері зачинилися. Квартира залишилася порожньою, тільки чай остигав на столі.
Дівчата знайшли скромну двокімнатну квартиру на околиці. “Це тимчасово,” – сказав Сергій, розпаковуючи речі. “Я маю бізнес, заробимо.”
Олексій додав: “А я знайду роботу. Даримати но, ми разом.”
Катерина посміхнулася: “Сестро, ми сильні. Мама хотіла нас розділити, але ми об’єдналися. ‘Разом ми – сила,’ – як кажеш ти.”
Дарина обійняла її:
“Так, Катю. І знаєш, без маминих інтриг ми щасливіші. Поки що на чотирьох.”
Минули місяці. Вони працювали, сміялися, ділили побут. Катерина з Сергієм одружилися тихо. “Сергію, ти мій герой,” – шепотіла вона.
Дарина з Олексієм теж: “Олексію, дякую, що пробачив.”
Людмила жила одна, шкодуючи. Вона дзвонила, писала: “Дівчатка, пробачте. Я люблю вас.”
Але відповіді не було. Бабусина квартира пустувала, як і серце Людмили. Життя навчило: маніпуляції руйнують, а правда – єднає.
Через рік дівчата заробили. Катерина сказала: “Ми з Сергієм купуємо квартиру. ‘Катю, це наш дім,’ – каже він.”
Дарина: “А ми з Олексієм теж. Він тепер журналіст, я – вчителька. ‘Дарино, наше майбутнє яскраве,’ – говорить.”
Вони пробачили мамі частково, але жили окремо. Людмила зрозуміла урок.
Катерина відвідала: “Мамо, ми не забули, але життя йде. ‘Пробач, але довіра зруйнована,’ – кажу я.”
Людмила: “Я розумію. Люблю вас.”
Історія закінчилася щасливо для молодих, з уроком для старших.
Галина Червона
