Дарина стояла біля вікна своєї квартири, дивлячись на осінній дощ, що лив за шибкою. Було вже пізно ввечері, і вона щойно повернулася з роботи, втомлена після довгого дня в офісі.
Її чоловік, Андрій, був у відрядженні, а свекруха, Оксана, залишилася в них на тиждень, щоб “допомогти по господарству”.
Оксана була молодою жінкою – їй ледь виповнилося тридцять п’ять, бо Андрія вона привела в світ в сімнадцять.
Дарина завжди дивувалася її енергії та красі: струнка, з довгим рудим волоссям і зеленими очима, що ніби пронизували наскрізь. Але між ними завжди була напруга, ніби невидима стіна.
“Чому вона така? – думала Дарина, знімаючи пальто. – Завжди намагається бути ближче до Андрія, ніби я – лише тимчасова перешкода.”
Вона згадала, як познайомилася з Оксаною два роки тому, перед весіллям. “Ти така мила, Даринко, – сказала тоді свекруха, обіймаючи її. – Але пам’ятай, Андрій – мій син, і я знаю, що йому потрібно.”
Ті слова тоді здалися їй дивними, але вона відмахнулася. Тепер, після року шлюбу, Дарина розуміла, що Оксана не просто мати – вона була як конкурентка, завжди готова вставити шпильку в розмову.
Дарина пішла до кухні, щоб заварити чай. “Може, Оксана вже спить? – подумала вона. – Вона казала, що ляже рано.” Але з кімнати Дарини долинув шурхіт. Серце стиснулося. “Що там робиться?” Вона тихенько підійшла до дверей своєї спальні і прочинила їх.
Те, що вона побачила, вразило її, ніби удар блискавки. Оксана стояла перед дзеркалом у повний зріст, одягнена в білу весільну сукню Дарини. Сукня, яку Дарина берегла як реліквію, висіла в шафі, загорнута в чохол. А тепер вона облягала фігуру свекрухи, підкреслюючи її стрункі форми. Оксана крутилася, милуючись собою, і посміхалася.
“О Боже, – прошепотіла Дарина, але голос видав її. Оксана різко обернулася, і їхні погляди зустрілися.
“Дарино! – вигукнула Оксана, не знімаючи сукні. – Ти рано повернулася. Я… я просто дивилася на твої речі.”
Дарина ступила в кімнату, її обличчя почервоніло від гніву. “Що ви робите? Це моя сукня! Весільна! Як ви посміли?”
Оксана не зніяковіла. Навпаки, вона випросталася і провела рукою по тканині. “Ой, не кричи так. Я просто приміряла. Знаєш, вона мені більше до лиця. Ну, ти ж розумієш, після весілля ти трохи… набрала. А в мене – якраз ідеально сидить.”
Дарина відчула, ніби її вдарили. “Більше до лиця? Ви жартуєш? Знімайте негайно! І як ви взагалі сюди потрапили? Двері були зачинені!”
Оксана повільно розстебнула блискавку, але не поспішаючи. “Двері? О, я знайшла ключ у шухляді. Андрій завжди ховає запасні. А щодо сукні…
Я просто згадувала своє весілля. Знаєш, коли я виходила за батька Андрія, я була такою молодою, як ти. Але сукня в мене була проста, не така розкішна. Твоя – справжня мрія.”
Дарина схрестила руки. “Це не дає вам права ритися в моїх речах! Андрій знає про це?”
Оксана зняла сукню і повісила її назад у шафу, одягаючи свій халат. “Андрій? Ні, навіщо йому знати? Це ж жіночі справи.
Сідай, Дарино, давай поговоримо. Ти ж не хочеш сваритися через таку дрібницю?”
Дарина сіла на край ліжка, все ще тремтячи від обурення. “Дрібниця? Ви приміряли мою весільну сукню і сказали, що вона вам більше пасує! Це образа!”
Оксана сіла поруч, її зелені очі блищали. “Образа? Ні, це правда. Подивімося правді в очі. Ти гарна дівчина, але я… я маю досвід.
Чоловіки люблять жінок, які знають, чого хочуть. Андрій – мій син, і я бачу, як він дивиться на інших іноді.
Дарина відсахнулася. “Що ви верзете?
Оксана розсміялася тихо. “О, не будь наївною, ми завжди були близькими. Він розповідає мені все – про роботу, про тебе. Знаєш, він скаржився, що ти останнім часом холодна. Може, я можу допомогти?”
Дарина встала. “Допомогти? Ви хочете влізти в наш шлюб? Я дзвонитиму Андрію прямо зараз!”
Оксана схопила її за руку. “Не треба. Давай спокійно. Хочеш чаю? Я заварю. І розповім тобі дещо про нашу родину. Може, ти зрозумієш, чому я така.”
Вони пішли на кухню. Дарина сіла за стіл, а Оксана поставила чайник. “Бачиш, Дарино, я вийшла заміж у сімнадцять за чоловіка, якого не любила. Він був старший, грубий. Андрій – єдине, що в мене було. Я виховувала його сама після розлучення. Він для мене – все. А ти… ти з’явилася раптом, і забрала його.”
Дарина ковтнула. “Я не забирала. Ми кохаємо одне одного.”
Оксана налила чай. “Кохаєте? А чому тоді він телефонує мені щовечора? Розповідає, як сумує за моїми порадами. Знаєш, вчора він сказав: ‘Мамо, Дарина знову втомлена, не хоче нічого. Ти б так не робила.'”
Дарина відчула ревнощі. “Він так сказав? Чому ви не розповіли?”
Оксана посміхнулася. “Бо це наші секрети. Але тепер, коли ти застала мене… Може, ми станемо подругами? Я можу навчити тебе, як тримати чоловіка.”
Дарина похитала головою. “Я не потребую ваших уроків. І сукня – моя. Не чіпайте мої речі більше.”
Оксана нахилилася ближче. “Добре, обіцяю. Але скажи чесно: ти не ревнуєш? Я бачу в твоїх очах.
Дарина встала. “Досить! Йдіть спати. Завтра поговоримо.”
Але Оксана не вгамувалася. “Чекай, Дарино. Давай пограємо в гру. Уяви, що я – ти на весіллі. Як би я виглядала в тій сукні? Краще, правда?”
Дарина вийшла з кухні, зачинивши двері. Тієї ночі вона не спала, думаючи про слова свекрухи. “Чому вона така? – крутилося в голові. – І чому Андрій їй все розповідає?”
Наступного ранку Дарина прокинулася від запаху кави. Оксана вже господарювала на кухні. “Доброго ранку, невістко! – весело сказала вона. – Я спекла млинці. Андрій любить мої млинці.
Пам’ятаєш, як на весіллі він сказав, що моя кухня – найкраща?”
Дарина сіла за стіл, намагаючись бути спокійною. “Доброго. Про вчора… Я не хочу сваритися, але ви перші перейшли межу.”
Оксана поставила тарілку. “Межу? Ой, не перебільшуй. Я просто нудьгувала. Знаєш, після розлучення я не мала багато радості. А твоя сукня нагадала мені про мрії. Уяви, якби я вийшла заміж вдруге в такій сукні!”
Дарина відкусила млинець. “Ви хочете вийти заміж?”
Оксана сіла навпроти. “Чому ні? Я ще молода. Маю шанувальників. Один – колега Андрія. Він каже: ‘Оксано, ти така елегантна, ніби модель.’ А ти, Дарино, коли востаннє чула комплімент?”
Дарина відклала виделку. “Це не ваша справа. І припиніть порівнювати нас.”
Оксана засміялася. “Порівнювати? Ні, я просто кажу правду. Андрій вибрав тебе, бо ти спокійна, домашня. Але чоловіки люблять вогонь. Я можу показати тобі, як додати іскри.”
Дарина подивилася на неї. “Показати? Як?”
Оксана підморгнула. “Сьогодні ввечері. Підемо в магазин, купимо тобі щось таке. Андрій повернеться через два дні, здивуй його.”
Дарина вагалася. “Може… Але без ваших витівок.”
Весь день вони провели разом. Оксана була напрочуд милою, розповідала історії з життя Андрія.
“Коли він був малим, – казала вона, – він завжди говорив: ‘Мамо, ти найкраща жінка в світі.’ А тепер ти – його жінка. Але я все одно найкраща мама.”
У магазині Оксана вибирала . “Ось ця, червона! – сказала вона. – Вона тобі пасуватиме. Спробуй.”
Дарина приміряла, але Оксана влізла в кабінку. “Дозволь подивлюся. О, непогано, але я б одягла її так…” Вона поправила ремінці.
Дарина відштовхнула її. “Вийди! Це особисте.”
Оксана вийшла, сміючись. “Ти така сором’язлива. Андрій казав, що ти – як монахиня.”
Дарина вийшла з кабінки. “Він так сказав? Коли?”
Оксана знизала плечима. “Нещодавно. По телефону. Але не хвилюйся, я порадила йому, як розворушити тебе.”
Дарина заплатила і пішла додому мовчки. Ввечері вона зателефонувала Андрію. “Привіт, коханий. Як справи?”
Андрій звучав втомлено. “Нормально. Сумуємо за тобою. Мама там?”
“Так. Слухай, вона… дещо зробила. Приміряла мою весільну сукню.”
Андрій розсміявся. “Справді? Вона завжди така ексцентрична. Не злись, вона добра.”
Дарина стиснула телефон. “Вона сказала, що сукня їй більше до лиця.”
Андрій зітхнув. “Мама жартує. Вона тебе любить. Поговори з нею.”
Дарина поклала слухавку, розлючена. Оксана зайшла до кімнати. “Розмовляла з сином? Він питав про мене?”
“Так. Він сказав, що ви ексцентрична.”
Оксана сіла. “Ексцентрична? Ні, я жива. На відміну від тебе. Знаєш, Дарино, я бачу, як ти дивишся на мене. Ти ревнуєш. Але чому? Я не ворог.”
Дарина вибухнула. “Ревную? Ти влізаєш у все! В мій шлюб, в мої речі! Чому ти приміряла сукню?”
Оксана нахилилася. “Бо я хотіла відчути себе нареченої. Моє весілля не було таким гарним. А твоє – ідеальне.
Андрій виглядав таким щасливим. Але знаєш, він сказав мені після медового місяця: ‘Мамо, Дарина хороша, але ти б була ідеальною дружиною.'”
Дарина завмерла. “Він так сказав? Брешеш!”
Оксана похитала головою. “Ні. Він жартував, але в кожному жарті є правда. Ми близькі. Дуже.”
Дарина встала. “Досить. Завтра ти їдеш додому.”
Оксана посміхнулася. “Добре. Але спочатку давай поговоримо по душах. Розкажи, чому ти вийшла за Андрія.”
Дарина сіла назад. “Бо кохаю його. Він добрий, розумний.”
Оксана кивнула. “Так, він мій. Я зробила його таким. А ти… ти користуєшся плодом моєї праці.”
Вони говорили довго. Оксана розповідала про своє життя: важке дитинство, ранній шлюб, розлучення. “Я жертвувала всім для Андрія, – казала вона. – А тепер ти – його життя. Але я не можу відпустити.”
Дарина пом’якшала. “Може, ми знайдемо спільну мову?”
Оксана обійняла її. “Може. Але пам’ятай: сукня дійсно мені пасувала краще.”
Дарина відштовхнулася. “Знову?”
Оксана розсміялася. “Жартую. Або ні.”
Наступного дня Оксана поїхала, але перед від’їздом сказала: “Дарино, дякую за гостинність. І за сукню – вона надихнула мене.
Може, я куплю собі подібну для свого другого весілля.”
Дарина посміхнулася вимушено. “Удачі.”
Коли Андрій повернувся, Дарина розповіла все. “Твоя мама… вона дивна.”
Андрій обійняв її. “Вона любить тебе по-своєму. Не злись.”
Але Дарина знала, що це тільки початок. Оксана не здасться так легко.
Минув місяць. Дарина намагалася забути інцидент, але Оксана дзвонила щотижня. “Як справи, невістко? – питала вона. – Андрій щасливий?”
Одного разу Оксана приїхала несподівано. “Я привезла подарунки! – сказала вона, входячи. – Для вас обох.”
Вона витягла пакунок. “Для тебе, Дарино. Відкривай.”
Дарина відкрила – всередині була сукня, яку вони дивилися в магазині. “Дякую, але…”
Оксана підморгнула. “Спробуй. Андрій буде в захваті.”
Андрій усміхнувся. “Мама, ти найкраща.
Ввечері, коли Оксана пішла в гостьову кімнату, Дарина сказала Андрію: “Вона знову лізе.”
Андрій зітхнув. “Вона самотня. Давай запросимо її на вечерю завтра.”
На вечері Оксана була чарівною. “Дарино, ти виглядаєш чудово. Може, ми підемо на шопінг знову?”
Дарина погодилася, але з підозрою. В магазині Оксана приміряла сукні. “Дивись, ця схожа на твою весільну! – сказала вона. – Як думаєш, пасує?”
Дарина кивнула. “Так, пасує.”
Оксана купила її. “Для особливого випадку.”
Повернувшись додому, Дарина знайшла Оксану в своїй кімнаті – знову! Вона дивилася фото з весілля. “Ой, вибач, – сказала Оксана. – Просто згадувала.”
Дарина вибухнула. “Знову? Чому ви завжди тут?”
Оксана сіла. “Бо я відчуваю себе частиною цього. Андрій – мій, і ти теж.”
Вони посварилися. “Ви ревнуєте мене до сина! – кричала Дарина. – Це ненормально!”
Оксана заплакала. “Ні, я боюся втратити його. Ти не розумієш.”
Андрій почув і втрутився. “Мамо, Дарино, стоп! Давайте поговоримо.”
Вони сіли втрьох. Андрій сказав: “Мамо, я люблю тебе, але Дарина – моя дружина. Дарино, мама добра, просто самотня.”
Оксана кивнула. “Вибач, Дарино. Я переборщила з сукнею.”
Дарина обійняла її. “Добре. Давай почнемо з чистого аркуша.”
Але глибоко всередині Дарина знала, що Оксана не зміниться. Вона була як тінь, завжди поруч.
Минув рік. Дарина чекала дитину, і Оксана приїхала допомогти. “Я буду найкращою бабусею! – сказала вона. – А пам’ятаєш ту сукню? Може, для хрестин щось подібне.”
Дарина розсміялася. “Ні, дякую.”
Але одного дня вона застала Оксану з дитячим одягом – вона прикладала до себе крихітну сукенку.
“Для внучки, – сказала Оксана. –
Мені пасує?”
Дарина зітхнула. “Оксано, ви невиправна.”
Оксана посміхнулася. “Так, але ти мене любиш.”
Історія тривала, з конфліктами та примиреннями, але Дарина навчилася жити з цим. Свекруха була частиною сім’ї, з усіма її дивацтвами.
Віра Лісова
