— Давай тоді й моїх візьмемо, — не вгавала Світлана. — А що? У весільну подорож усією родиною. Можна й сестру твою прихопити, і дядька з тіткою, вибач, забула, як їх звати.
— Не нагнітай, Світлано. Що такого я сказав? Татові потрібен відпочинок. Мама, як лікар, порадила йому дихати морським повітрям.
— От і нехай дихають, без нас! Скільки можна? Якщо ти не помітив, то твоя мама радить твоєму татові все, що пов’язане з нами!
Світлана та Андрій після двох місяців спільного життя сходили до РАЦСу й розписалися. Без друзів, родичів та знайомих.
Батьків чоловіка поставили перед фактом, показали свідоцтво про шлюб. Мамі, Зінаїді Петрівні, таке не сподобалося.
— Тобто як весілля не буде? А подарунки, гості, застілля? Не по-людськи це якось. Як ми родичам у вічі дивитимемося?
— Мамо, у нас зараз немає зайвих грошей. Ми хочемо дім купувати за містом. Ось років через два-три повінчаємось, тоді й покличемо всіх.
— Дім за містом? Усе життя в квартирі жили. Навіщо вам дім?
— Зінаїдо Петрівно, — втрутилася Світлана в розмову. — Ви просто не бачили, які там будинки продають. Свіже повітря, недалеко ставок. До міста п’ятнадцять хвилин.
Зінаїда Петрівна промовчала, а коли молоді купили собі будинок, приїхала й сама оцінила всі принади заміського життя.
— Як добре тут! Повітря яке! Вітю, відчуваєш?
Віктор Степанович вдихав на повну, мрійливо дивився на небо й мовчав.
— Я, як лікар, тобі наполегливо раджу більше часу проводити на природі. Ти подивися, у тебе навіть колір обличчя покращав.
Зінаїда Петрівна загорілася ідеєю, сама собі усміхнулася й пішла шукати сина в будинку.
— Андрійку, твоєму батькові необхідне свіже повітря. Скільки у вас кімнат? Одну треба виділити для Віті.
— Мамо, у нас поки що тільки одна готова й вітальня. В інших потрібне оздоблення, ми хотіли поступово.
— Я вам допоможу з оздобленням. Оплачу ремонт однієї кімнати, в якій батько оселиться. Для мене це копійки. Переведу гроші завтра, а сьогодні Вітя у вітальні залишиться.
Зінаїда Петрівна, яка працювала головлікарем в одній із лікарень, не звикла чути відмови. Говорила завжди вимогливим тоном і не слухала відповіді, розверталася й ішла.
Світлані це не сподобалося.
— Виникає відчуття, що твоя мама хоче позбутися чоловіка. Чому ти не міг відмовити?
— Світлано, це мій тато. Не можу ж я йому відмовити в даху над головою.
— Звісно, не можеш! Ти й матері ні в чому не можеш відмовити. Я це одразу зрозуміла, тому й хотіла жити окремо!
— Ну не сердься, це не назавжди. А мама завтра гроші переведе. Швидше з оздобленням закінчимо. До того ж тато допоможе, у нього золоті руки.
Грошей, звісно, від свекрухи Світлана й Андрій не дочекалися. Невістці стало шкода свекра, вона оформила кредит, і вони швидко відремонтували будинок.
Віктор допомагав щосили. Він не тільки встигав із ремонтом, а й займався двором: косив траву, обпилював дерева, садив квіти. А за пів року повернувся у свою квартиру, бо треба було проходити обстеження в місті.
Світлана полегшено видихнула. Нарешті вони одні.
— Андрію, я подумала, чому б нам друзів на новосілля не покликати? За твого тата було незручно. А зараз ми одні.
— Чудова ідея. На вихідні всіх клич, погуляємо.
— Тільки без батьків і родичів, — про всяк випадок попередила дружина.
— Звісно!
З друзями домовилися на суботу, а в п’ятницю ввечері приїхала свекруха.
— Здрастуйте, Зінаїдо Петрівно, — Світлана була сама вдома й зустріла маму чоловіка. — Треба було попередити, що в гості заїдете. Незручно автобусом туди-сюди мотатися. Я б вас привезла чи Андрій.
— Навіщо? Я хіба не можу у свою кімнату приїхати будь-коли?
— У сенсі у свою кімнату?
— Кімнату, яку Вітя своїми руками робив, тож можна сказати, вона наша. Фізична сила теж, знаєш, дорого коштує. А він вам не тільки з ремонтом допомагав.
— Ще у дворі… — Світлана хотіла сказати щось колке, мовляв, порядок наводив, можете й там на грядках розташовуватися, але вчасно зупинилася.
— Точнісінько! Він ще й у дворі працював! Частина двору теж наша.
Світлана дочекалася чоловіка й одразу висловила йому претензії.
— Твоя мама приїхала у свою кімнату?! Що за справи? Вона так скоро весь дім наш забере.
— Ти перебільшуєш. Мама просто подумала, що цю кімнату ми їм виділили, от і сказала так. Не треба нагнітати. Нічого поганого в цьому немає, що мама з татом іноді приїжджатимуть у гості й залишатимуться на кілька днів. Коли в нас буде малюк, ти ще спасибі їй скажеш.
— Завтра приїдуть друзі, — нагадала Світлана невдоволеним тоном.
— Завтра вдень мами вже тут не буде.
Наступного дня Світлана зранку зайнялася готуванням. Хотілося здивувати друзів кулінарними шедеврами. Свекруха вийшла на кухню тільки до обіду.
— Чим так смачно пахне? Ох, і пощастило моєму синові, що в нього дружина кулінарка. Я сама ніколи не любила готувати, в нас по цій частині більше Вітя.
— Дякую, Зінаїдо Петрівно. Ми друзів сьогодні покликали, дім показати, хотілося чогось смачненького приготувати.
— А нас? Що ж ти раніше мовчала? Ми не запрошені?
— Вибачте, думаю, вам буде некомфортно.
Світлана дістала з духовки готову страву, прибрала тістечка в холодильник і поїхала в магазин докупити продуктів.
Повернулася за годину. Свекрухи не було, а разом із нею спорожнів і холодильник — свекруха прихопила з собою половину частувань.
— Що такого? — чоловік знову став на захист матері. — Мама попросила, я їй поклав із собою. Не міг же я в їжі їй відмовити.
— Я весь ранок біля плити не відходила, тепер доведеться знову готувати! Це нормально? Чи твої батьки останнє… без солі доїдають?
— Пошкодувала для моїх? Ти й так виставила мою маму за двері, вона хотіла у нас вихідні провести, відпочити від міста. У неї робота нервова.
Світлана хотіла відповісти, влаштувати сцену, але не стала. Скоро прийдуть друзі, не треба їм бачити сварку.
Подруга, яка приїхала раніше за всіх, помітила, що Світлана без настрою.
— Щось сталося?
— Батьки Андрія мене напружують, а він їх виправдовує. Хоча, — Світлана передумала скаржитися. — Я, мабуть, перебільшую. Не бери до голови.
Не встигла договорити молода жінка, як двері розчахнулися й до будинку ввійшли Зінаїда Петрівна з чоловіком.
— А ось і ми, — радісно повідомила свекруха. — Не запізнилися? У тебе такі смачні тістечка, що я не змогла всидіти вдома.
Світлана постаралася усміхнутися, але вийшло погано. Подруга тільки встигла шепнути:
— Думаю, ти не перебільшуєш.
Вечір пішов не за планом, настрій у всіх було зіпсовано. Свекруха всім командувала.
— Хто цю музику ввімкнув? Потрібно слухати справжніх артистів, а не це! Пропустіть, — жінка швидко перемкнула на своє улюблене.
— Міцні напої, та й не дуже міцні, шкодять здоров’ю! Я це як лікар кажу!
— О десятій годині кожна людина повинна спати лягати.
І ближче до десятої невгамовна свекруха всіх розігнала по домівках.
— Ми люди немолоді, нам відпочинок потрібен.
Світлана не стала з’ясовувати стосунки при друзях, дочекалася, поки всі підуть.
— Чому твоя мама командує в нашому домі? — обурювалася жінка, коли батьки чоловіка зникли у «своїй» кімнаті.
— Та годі тобі, добре посиділи. Мені здається, усім сподобалося.
— Так, особливо, коли їх вигнали о пів на десяту!
— Припини! Я не збираюся з тобою обговорювати своїх батьків.
Згодом сварка забулася, образи минули. Світлана навіть звикла, щовихідних до них приїжджають свекруха чи свекор.
Андрій запропонував повінчатися.
— Покличемо всіх родичів. Але ресторан знімати не будемо, я подивився, можна поставити столи у дворі, замовити їжу. Думаю, так буде навіть краще.
Світлана погодилася.
— І грошей заощадимо, а потім у відпустку на місяць, — мрійливо говорила вона. — На море. Я вже обрала путівки. Завтра оплачу.
— Чудово! Ах, так, забув сказати… З нами поїдуть мої батьки.
Мрійлива усмішка сповзла з обличчя дружини.
— Тобто як? Це наш із тобою відпочинок, тільки наш. Час побути наодинці.
— Встигнемо ще, а мама з татом, може, більше й не зберуться. Оформи путівки не на місяць, а на два тижні. Якраз грошей вистачить на всіх.
— Ще й за наш кошт? Ну вже ні, цього не буде.
— Світлано, перестань. Я вже втомився слухати від тебе капризи. Мама й тато не заважатимуть, ми можемо з ними навіть не зустрічатися.
— Давай тоді й моїх візьмемо, — не вгавала Світлана. — А що? У весільну подорож усією родиною. Можна й сестру твою прихопити, і дядька з тіткою, вибач, забула, як їх звати.
— Не нагнітай, Світлано. Що такого я сказав? Татові потрібен відпочинок, мама, як лікар, порадила йому дихати морським повітрям.
— От і нехай дихають, без нас! Скільки можна? Якщо ти не помітив, то твоя мама радить твоєму татові все, що пов’язане з нами!
— Відпочинок оплачую я. Отже, буде так, як я сказав. Мама тобі документи поштою надішле, щоб ти оформила путівки.
Світлана стиснула губи від образи, але нічого не відповіла чоловікові. «Хочуть батьки відпочивати, нехай відпочивають», — усміхнулася вона.
Вінчання пройшло за планом. Свято вдалося, родичі вручили хороші подарунки, було багато побажань, привітань. Усі залишилися задоволені.
А наступного дня всі разом: Андрій, Світлана, Зінаїда Петрівна та Віктор Степанович із валізами сіли в таксі й покотили до вокзалу.
— Андрію, ти йди вперед, ми зараз із твоїми батьками купимо водички й прийдемо, — усміхнулася дружина.
Андрій пішов, а Світлана повернулася до свекрухи й сказала:
— Ваш потяг за годину, ось квитки. Ви їдете в Карпати.
— Як це в Карпати?
— Ось так, квитків не вистачило, довелося розділити відпочинок. Відпочиньте як слід! — Світлана вже махала рукою свекрам, відходячи від них.
Наздогнала чоловіка.
— А де мама з татом?
— Не хвилюйся, вони ще в туалет захотіли, встигнуть. Не маленькі.
У потязі Андрій почав переживати.
— У них які місця? Скоро посадка закінчиться.
— Вони в іншому кінці вагона. Усе нормально.
Потяг рушив до Одеси і Андрій хотів встати, щоб знайти батьків.
— Заспокойся, — твердо сказала Світлана. — Вони їдуть в гори, відпочинуть без нас.
— Ти їх відправила в інший куточок країни?
— Що ти за ними як за маленькими бігаєш? У них готель, усе включено. Відпочинуть спокійно й повернуться щасливими, ось побачиш. І взагалі, твоя мама так захотіла.
Андрій промовчав, а Зінаїда Петрівна посоромилася розповідати, як її провела невістка. Свекруха засвоїла урок і більше не лізла до сина.
