— Де гроші? — Таня стала посеред коридору, в руках вона тримала телефон чоловіка. — Ми ж три роки збирали… Відкладали…
— Ти навіщо мій телефон схопила? — замість відповіді гримнув Степан. — Дай сюди!
Таня і Степан разом були вже більше семи років. Стосунки складалися, як у всіх. Спочатку зустрічалися, потім стали жити разом, а через якийсь час розписалися. Разом переїхали в інше місто, разом починали з нуля. Жили на орендованій квартирі, потім почали збирати на власне житло.
— Ти не вмієш грошима розпоряджатися, — якось заявив Степан дружині. — Усю зарплату будеш переказувати мені. А я вже вирішу, скільки нам треба на сім’ю.
Таня не сперечалася. Вона довіряла чоловікові повністю. З цього дня грошима розпоряджався чоловік. Він зумів накопичити на іпотеку, потім на земельну ділянку. Загалом, жили вони непогано. Грошей вистачало. Чоловік без слів виділяв дружині на дрібні витрати. Таня знала, що Степан не витратить ні копійки на себе. Коли все змінилося, вона й не зрозуміла.
— Танюшо, — Степан повернувся з роботи трохи раніше спеціально, щоб поговорити з дружиною. — Мама моя приїде. Самотньо їй у місті одній, може, пустимо її пожити до нас на дачу? Будинок там нормальний, не замерзне, магазини поряд є.
— Звісно, — спокійно відповіла Таня.
Зі свекрухою в неї були нормальні стосунки, та й взагалі, з ріднею вона не сперечалася ніколи і не сварилася. Свекруха переїхала в дачний будиночок через тиждень. Тетяні тоді зовсім ніколи було: робота, багато справ накопичилося. А коли випав момент і вона приїхала на дачу, то дуже здивувалася.
— Валентино Павлівно, — Таня переступала через пакети біля порога. — А що тут відбувається?
— Привіт, Танюшо. Нічого такого, — байдуже відповіла жінка. — Степан сказав, що ви мені віддаєте будиночок, я всі ваші речі зібрала.
— Що значить віддаємо? — Таня незрозуміла.
— Тобі хіба Степан не сказав? — жінка була спокійна, усміхалася. — Квартиру я віддала молодшенькому. Самій жити ніде.
— Як віддали?
Молодший брат Степана був одружений, але Таня не знала, що в нього навіть житла свого немає. Плітки серед рідні ходили всілякі, але жінка воліла їх не слухати.
— Отак. Йому жити ніде, а в них дитина буде. Не могла ж я на вулиці їх залишити?
Таня нічого не сказала, а коли повернулася додому з повним багажником речей, висловила чоловікові.
— Ти сам то подумав, що зробив? Що значить віддав мамі дачу?
— Ти чого завелася? Це моя мати, я маю право.
— А я? Я маю хоч якісь права? — не вгавала Таня. — Я теж хочу приймати рішення.
— О як заговорила, — чоловік навіть здивувався. — А як гроші відкладай, так я. А як приймати рішення, так сама хочеш? — Степан підвищив голос.
Пара не розмовляла кілька днів. Таня трохи заспокоїлася і підійшла до чоловіка.
— Я просто хочу бути в курсі того, що відбувається. І дачний будинок, я його дуже люблю. Я не хочу його віддавати, розумієш?
Степан, мабуть, розумів, але вигляд у нього був невдоволений.
— Як твоїй мамі допомагати, то ми біжимо переказувати гроші. А як моїй допомога знадобилася, то одразу ні? — не вгавав він.
Сварка тривала. Таня стала часто заїжджала на дачу, в надії, що зможе вижити свекруху.
— Ніколи б не подумала, що стану такою, — скаржилася Таня подрузі. — Злісна невістка бідну свекруху дістає.
— За своє треба боротися, — підтримувала жінка. — А то все заберуть, залишишся без штанів.
Таня, отримавши підтримку від подруги, знову приїхала на дачу. Свекруха займалася домашніми справами.
Тетяна зазначила, що жінка прибралася у дворі, посадила нові квіточки. Стало якось затишніше. Але господиня швидко відігнала від себе позитивні думки, нахмурила брови.
— Це що таке ви тут влаштували? — обурилася невістка. — Вам хто дозволив псувати мою ділянку?
— Танюшо, ти чого? Мені Степан сказав, що можу робити…
— Яка різниця, що вам сказав Степан, він не один господар усього цього! Ясно вам? — Таня розійшлася.
Вона бачила погляд свекрухи, розуміла, що перегинає палицю. Але їй це навіть сподобалося.
— Ви повинні в мене все питати, в мене, а не в нього!
— Добре, Таню, я зрозуміла. Наступного разу обов’язково в тебе запитаю. Просто Степан сказав…
— Мені байдуже, що він каже. Зараз же приберіть звідси це… Це… Квіти загалом прибирайте, дивитися на них не можу. Весь вид зіпсували.
— Таню, я гроші на них витратила…
— Не мої проблеми!
Таня стала приїжджати щодня. Звісно, чоловікові вона нічого не говорила, і свекруха боялася поскаржитися синові.
— У них сім’я, не буду ж я заважати, — плакала літня жінка щоразу, коли йшла невістка.
Валентина Павлівна не просила у Степана нічого. Не просилася жити на їхній дачі. Молодший син справді прийшов жити з дружиною до неї. Було незручно, місця мало. Та й невістка молодша постійно сварки влаштовувала. Валентина тихенько плакала ночами в подушку, але не скаржилася. Це син подзвонив Степану і сказав, що треба щось вирішувати, що матері подітися нікуди. Степан тоді не зміг відмовити матері, тут же подзвонив і сказав, що мама буде жити окремо.
— Ти нас виховала, виростила. Навіть чути твоїх відмов не хочу. Залишай їм квартиру і приїжджай. З Танею я домовлюся, вона не буде влаштовувати сцен на рівному місці.
Як же він помилявся. Чоловік і не подумав, що його дружина здатна на таке — доводити матір.
— Ти чого так пізно стала з роботи приїжджати? — якось запитав Степан.
— А я не з роботи. Я заїжджала до твоєї мами, — байдуже відповіла Таня.
Вона вже звикла до того, що свекруха погана і треба її вигнати.
— Навіщо? Продукти їй возила? Вона просто якось попросила в мене грошей у борг, я забув переказати, закрутився. А потім, коли згадав, вона відмовилася.
Степан усміхнувся. Яка ж дружина в нього все-таки хороша, перестала сердитися. Підійшов до дружини, обійняв її.
— Дякую, Танюшо, що зрозуміла.
— Що зрозуміла? — Таня здивовано подивилася на чоловіка. — Я їздила перевіряти, як твоя мати розпоряджається нашим майном.
Обличчя Степана різко змінилося.
— Що значить перевіряти? Вона доросла людина!
— Так-так, доросла, вихована. Але при цьому весь город нам перевернула. Подекуди паркан зіпсувала, а ще птахів стала підгодовувати. А від них знаєш скільки бруду потім? Але ж вона не замислюється, доросла і вихована.
— Ти сварила мою маму? — чоловік обурився. — Та як ти могла взагалі? Я ж до твоєї матері не їжджу, сварок не влаштовую!
— Моя мати не живе в твоїй квартирі.
— Моя мама живе не в твоїй квартирі, вона живе на дачі, куди ти, хочу зазначити, їздила вкрай рідко! Зате як дізналася, що там буде жити мама, одразу полюбила дачу. Та нічого і нікого ти не любиш, крім себе!
Степан зірвався і поїхав до матері. Побачив, що та зовсім засмучена.
— Степо, я не хотіла.. — сумно говорила мама. — Даремно взагалі все це затіяли.
— Не переживай, мамо. Я щось придумаю.
За три тижні Степан забрав маму з дачного будинку і перевіз у невеликий будинок у приватному секторі.
— Тут ти можеш жити спокійно, будинок я оформив на тебе. Ніхто не прийде і не буде свої порядки встановлювати.
Жінка подякувала синові. Таня стала помічати, що Степан заспокоївся.
— Мами більше на дачі немає, можеш їздити туди стільки, скільки тобі хочеться. І речі я всі перевіз назад.
Таня раділа, навіть із подругою поділилася.
— А я тобі що казала, — підтримувала подруга. — З ними так і треба, інакше на шию сядуть.
Ти вчасно почала свекруху виживати, а то скоро б дійшло до того, що ви її забезпечувати почали. Сімейне життя у Тані знову нормалізувалося. Але через якийсь час вона побачила оголошення про продаж земельної ділянки біля будинку зовсім за копійки.
— Треба скоріше купувати, — подумала вона. Зі Степаном якось давно вони обговорювали таку можливість.
Жінка подзвонила продавцеві, про все домовилася. Але Степан був у душі, і дізнатися в нього, скільки грошей накопичилося, не було можливості. Таня залізла в його телефон.
— Де гроші? — кричала Тетяна. На рахунку чоловіка було трохи більше тридцяти тисяч гривень. — Ми стільки часу збирали, де все?
— Тобі хто дозволив мій телефон брати? Дай сюди, — чоловік із силою відібрав у неї телефон. — Я подав на розлучення. Майно ділити не будемо. Я купив мамі будинок за спільні гроші, тому квартира твоя. Собі дачу забираю. По грошах порахував, усе чесно.
— Як розлучення? З якого це дива? Знайшов собі когось? Ах ні, тобі мама порадила?
— Ти матір мою сюди не приплітай. Вона вихована, на відміну від тебе. А розлучаюся я через твоє ставлення. Їй іти було нікуди, а ти… Ти ще більше засмучувала її. Я з такою людиною жити не хочу. Вибач, але іншого виходу я не знайшов.
Степан пішов того ж дня, зібравши всі речі.
