День ікс настав. Василь сильно хвилювався. Він підійшов до Олени, яка сиділа на лавці та читала книгу. Повільно опустився на одне коліно, дістав з кишені оксамитову коробочку і… замовк. Слова, які він так ретельно готував, застрягли в горлі.
– Олено, я… я… хотів би… – Василь почервонів, як помідор.
Олена здивовано підняла очі. Вона бачила, як він хвилюється, і посміхнулася.
– Так? Запитала вона ніжно.
Василь зібрався з духом і промовив:
– Я хотів би, щоб ти стала моєю дружиною. Виходь за мене!
Олена мовчала кілька секунд. Василь завмер в очікуванні. І раптом…
– Васько, ти такий милий, але… я не можу.
Він не міг повірити своїм вухам.
– Чому? – Прошепотів хрипким голосом Василь.
– Ти такий милий. – Сказала дівчина. – Але ти не помітив одну дрібничку. Я — не Олена, а Ксенія, її сестра-близнючка.
– Тобто… ти не Олена? – Запитав Василь, перевіряючи себе.
– Ні. – Посміхнулась дівчина. – Але я дуже рада почути такі слова від тебе.
Василь перепросив й пішов. Йому було соромно і смішно. Одне тільки втішало — він порепетирував.
