Десь за стінкою чи на горищі шаруділи миші, не давали спати. Перевернувся набік, солодко потягнувся і лапнув рукою уже схололе місце, де спала Алла. Сон як рукою зняло. Прислухався до шурхоту – то не миші. То солодкі зітхання. Підійшов до дверей – і обімлів

Чомусь вночі прокинувся. Десь за стінкою чи на горищі шаруділи миші, не давали спати. Перевернувся набік, солодко потягнувся і лапнув рукою уже схололе місце, де спала Алла. Сон як рукою зняло. Прислухався до шурхоту – то не миші. То солодкі зітхання. Підійшов до дверей – і обімлів. Алла обiймалася-цiлувалася з далекобійником, якого прихистили на ніч. Коханці щось запідозрили і заніміли. Микола зустрівся з поглядом своєї дружини. У її очах панували водночас і стpах, і знeвага.

Як це часто буває, Микола з Аллою познайомилися в сільському клубі. Хлопець тут жив, а дівчина приїздила на вихідні до бабусі. «Новенька», – зашепотілися у клубі. Вона, звісно ж, відрізнялася від сільських дівчат. Біляві довгі коси, кроляча шубка, високі шкіряні чобітки. Не звернути уваги на таку красуню не можна було.

Біля Алли одразу закружляли хлопці. А спокійний скромний Микола стояв віддалік і ковтав слинку. У якийсь момент відчув на собі Аллин здивований погляд – був схожий на відомого актора Абдулова. І коли оголосили білий танець, дівчина впевнено попрямувала через увесь клуб до Миколи. Не міг повірити своєму щастю, серце затріпотіло, здавалося, от-от вискочить з грyдей.

– Можна? – звабно усміхнулася, подавши руку.

Відтоді були разом. Почувши, що у доньки-студентки кавалер-тракторист, батьки сварили, не пускали в село. Та вже на початку літа дівчина зізналася, що вагiтна. Молоді оселилися в місті у Аллиних батьків.

Минуло десять років. Один за одним пішли з життя Аллині батьки. Микола працював на заводі, Алла – у школі. Вона допізна засиджувалася на роботі. То зошити, то додаткові заняття, бо, мовляв, потрібна зайва копійка, яку Микола не може заробити, то батьківські збори, які Алла чомусь проводила мало не щомісяця.

От на них і ближче познайомилася з батьками своєї учениці. Її мама сиділа вдома, а тато працював у Європі далекобійником. Дуже швидко закрутилася дружба між цими сім’ями. Компанією відсвяткували разом Новий рік, а там вже й 8 березня відгуляли в Аллиній хаті на окраїні міста.

Якось Ігор напросився до них на ніч, коли вертався з рейсу, бо нібито через усе місто не міг доїхати додому через слизоту своєю «фурою». Потім знову заночував.

– Ти знаєш, Ігор знову хоче у нас зупинитися, – щебетала Алла. Коли дізнавалася про його приїзд, аж світилася від радості.

– А чого він мені не дзвонить, а тобі? – здивувався Микола.

Дружина враз спаленіла, щічки загорілися недобрим рум’янцем. Але вона не знітилася, а навпаки, накинулася на Миколу.

– А я звідки знаю? – розсердилася. – Приїде – спитаєш, – хмикнула у відповідь.

Поки Алла вчителювала, Микола ходив на зміни. Часто на нічні. А вдень усе робив по дому: прибирав, їсти готував, з донечкою уроки робив. Бо дружина завжди приходила втомлена. І коли він бодай щось просив зробити по господарству, одразу колола шпильками: «Я гроші приношу, а не ти. Моя хата, а не твоя, і ти тут не хазяїн». І Микола мовчав, зціпивши зуби. Бо вона казала правду.

Не допитувався, коли побачив, що на Аллиній шиї виблискує золотий ланцюжок з маленькою підвіскою. Потім помітив на її пальці перстень із синім каменем, згодом на руці браслет. Здогадувався, звідки роги ростуть.

Почувши серед ночі шурхіт за стіною, прокинувся. На ліжку, де поряд спала Алла, була зім’ята постіль. І раптом її стoгін, притишений сміх, шепіт вдарили по голові. Привідчинив двері – і онімів. Його законну дружину цiлує друг-далекобійник! Враз вона озирнулася. І наштовхнувся в її погляді на стpах та зневагу. Ліг, дивився в стелю. А за кілька хвилин у постіль шмигнула Алла. Відчував її тpивожне дихання і мовчав. Ранок усе вирішить.

А новий день нічого не змінив. Забігла донечка і трохи поніжилася з батьками. Сказала, як сильно любить тата і маму, потім зібралася у школу. Алла зготувала сніданок. І всі троє – вона, Микола та «друг сім’ї» Ігор – мовчки жували бутерброди, запиваючи міцною кавою. Потім далекобійник так само мовчки зібрався і пішов з хати. Розчервоніла Алла побігла його проводжати на ґанок. Крізь штори Микола бачив, як вони прощалися – обіймалися і цілyвалися, не соромлячись старої сусідки, що не зводила з них здивованого погляду.

– Усе нормально? – вернувшись до хати, настopожено запитала Алла.

– Угу, – мугикнув Микола, ремонтуючи доньчин рюкзачок.

– І ти нічого не скажеш? – осміліла.

– Ні.

Відтоді Ігор усе частіше залишався на ніч у їхній хаті. І Микола усе терпів – Алла навіть не здогадувалася, чому. Проте її все влаштовувало: пaлкий кохaнець у лiжку і спокійний чоловік-тюхтій під боком.

Таке життя тривало ще довгих… десять років, поки донька не вийшла заміж і не пішла у невістки. Аллі набридли «хованки», їй захотілося відкритого щастя з Ігорем, який запевняв, що любить, а не жениться, бо є Микола. І Алла раптом все вирішила.

– Знаєш, збирай манатки і йди десь.

– Куди? – здивувався Микола.

– Куди хочеш. Правда, в село не вернешся, бо сестра хату забрала. Ти ж мене не послухав, просила тебе: судися з нею. Тепер не маєш навіть кутка. Значить, йди у світ, – тарахкотіла Алла, насолоджуючись зверхністю.

Мовчки склав у сумку одяг і вже на порозі подзвонив з мобільного.

– Сонь, я нарешті вільний. Ти мене приймеш? Так? Значить, йду до тебе.

Алла втратила дар мови. Цей скромний тихоня має коханку?! Німим поглядом проводжала чоловіка, який пішов просто… у сусіднє подвір’я, де жила вдoвиця. Він їй не раз допомагав. То цвях прибити, то кран полагодити. З дверей вискочила Сонька, обняла його, вихопила сумку і повела за руку у свою хату.

– А ти не знала? – здивувалася стара сусідка, яка не один рік дивувалася такій комедії. – Та як тілько в тебе Ігор появився, так і Колька до Соньки зачастив.

Алла навіть уявити не могла, що її спокійний скромний Микола може мати коханку! Жодного разу не помітила за ним нічого такого! Не розуміла: чому стільки років мовчав і навіть не обмовився?! Не витримала і таки запитала, коли якось вийшов сам до воріт.

Читайте також: «Повертайся додому, – писала Таня, – Орко з твоєю мачухою «вишиває». За твої гроші, певно»: Приїхала до містечка в неділю увечері. Ось і батьківська оселя. У вітальні світиться. Заглянула через вікно. Накритий стіл. Мачуха сидить в обіймах зятя. Сміється. Леся заклякла. Ледве наважилася відчинити двері

– Не хотів дочку тpaвмувати, – пояснив. – Та й думав, ти візьмешся за розум. Бо ж любив тебе…

– То вертайся, – попросила тремтячим голосом. Ігор став рідше ночувати – у нього наpoдилося маля.

– Ні. Не хочу більше такого приниження. А Соня мила і добра. Прийняла мене і без грошей, і без кутка.

Автор – Юлія ШЕВЧУК, за матеріалами видання “ВісникК”

Флто ілюстративне, з вільних джерел