Дiaгноз був стpaшний і неочікуваний. І поки Оксана в лікарні згacaла, чоловік знайшов іншу

Діагноз «paк» був несподіваним і страшним. Оксана сиділа перед лікарем, насилу стримуючи сльози.

– Як же так? А ви точно впевнені в діагнозі? Може ще що-небудь треба доздати, може діагноз ще не остаточний? – Засипала вона його питаннями.

– На жаль, все точно, у вас paк, – доктор відвів погляд від молодої і красивої жінки.
Оксана мовчки встала і пішла до дверей. Відкривши двері і знову її закривши вона обернулася:

– Довго мені залишилося?

– Півроку – це максимум.

«Як сказати про це Дімі? А як же дочка?»- Крутилися вихором думки в голові. Адже все було так добре – вже шість років вони з чоловіком жили душа в душу, росла дочка Катя, вони хотіли ще дитину. Тому і пішла Оксана на обстеження, щоб не було проблем як при першій вaгiтності, щоб не потрібно було по лікарнях поневірятися. А тут раптом щось не сподобалося лікарю в її аналізах, і ось цей діагноз.

– Тату, матуся вже прийшла, – радісно зустріла Оксану Катюшка. – А у нас сьогодні в садку Пашка з Владиком побилися, мам, уявляєш? – Дочка поспішала повідомити всi новини мамі, – А потім ми малювали нашу сім’ю, ось дивись мій малюнок.

На рожевому аркуші паперу були невмілою дитячою рукою намальовані три фігурки, які взялися за руки, підписані великими літерами «МАМА, ТАТО, Я». Оксана заплакала, налякавши своїм плачем доньку.

– Тату, тату, там мама плаче, – Катюшка помчала в кухню, де господарював Діма.

– Що за справи такі? – Грізно запитав Дмитро, виходячи в коридор, але побачивши що сидить на підлозі і ридає вже в голос дружину, тут же кинувся до неї, – Ксюшка, що трапилося?

– Вибач, налякала я, напевно, вас, – витираючи сльози, сказала Оксанка. – Я тобі потім розкажу. Катюшка, йди сюди, доню, так через що там побилися Пашка з Владиком?

А ввечері, сидячи на дивані і притулившись до коханого, Оксана розповіла про стpaшний діагноз. Діма довго мовчав, а Ксюша боялася навіть подивитися на нього.

– Ну що ж, – нарешті порушив він тривале мовчання, – а опеpaція може допомогти?

– Лікар сказав, що навряд чи. Погано те, що хвоpoба ніяк не давала про себе знати, і тепер уже пізно щось робити.

– Давай може все-таки спробуємо використовувати всі шанси. Не можна опускати руки і здаватися.

– А якщо стане тільки гірше? Може мені варто залишився просто бути поряд з вами, насолодитися життям, а не лежати в лікарні в очікуванні її. – Оксана навіть вимовляти не хотіла це страшне слово «смepть» вголос.

– А раптом тобі опеpaція допоможе? Тоді ти з нами будеш набагато довше. – Не вгамовувався Діма.

Всю ніч вони провели за суперечкою, варто чи не варто Оксані йти на опеpaцію. А наранок разом вирушили до лікаря.

– Ваше бажання вилікувати дружину цілком зрозуміло, – звернувся він до Дмитра. – Але, зрозумійте, paк вже занадто міцно влаштувався в її організмі і шанси на успішне оперативне втручання мізерно малі.

– Але шанс ж є, може все-таки варто спробувати?

– Якщо ви наполягаєте я дам вам направлення на госпіталізацію.

– Малятко, будь слухняною, слухайся у всьому тата, – Оксана збирала речі – завтра вона лягала в лікарню. – У садочку поводься добре.

– Мамочко, а ти скоро повернешся? – Маленька Катюшка не розуміла чому її мама повинна кудись йти, адже вони ще жодного разу в житті не розлучалися. – А я до тебе зможу прийти?

– Звичайно, моя люба, ви з татом будете до мене приходити щодня, я буду дуже вас чекати і нудьгувати буду дуже-дуже, – Оксана з останніх сил намагалася стримувати підступили сльози.

– Здрастуйте, – привіталася Оксана, входячи в палату й оглядаючись: два ліжка, однe явно чекає її.

– А у вас теж paк? – Запитала жвава чорнява дівчина, сидячи на ліжку і гойдаючи ногами. – Ви на опеpaцію?

– Так, мене будуть опеpyвати, – зніяковіла Оксана від такого безсоромного питання.

– Ви не переживайте, – продовжила дівчина, – тут все про всіх знають: хто додому пішов здоровим, хто пoмeр, хто ще чекає. А мене Юлею звати. У мене теж був paк, але опеpaція допомогла, скоро мене випишуть, напевно, зараз чекаємо тільки підтвердження результатів. А ось, Регіні Антонівні, не пощастило, – кивнула вона в бік порожньої ліжка, – її навіть на опеpaцію не пустили, а сини не хотіли забирати додому, залишили тут, вона спочатку лежала цілими днями, її навіть медсестри наcuльно годували, а потім помepла, тихо так, уві сні. А ви маєте сім’ю?

– Так, чоловік і маленька дочка.

– Ну, дівчата-красуні, доброго ранку, – перервав їх розмову i увійшов в палату з оглядом лікар. – Як наше самопочуття? Шви не турбують? – Звернувся до Юлі він.

– Все добре, тільки додому дуже хочеться.

– А ось з цим доведеться поки почекати – ще пару тижнів потрібно тут побути, результати ще не прийшли, а без них ви повинні бути на контролі. Ну а ви у нас новенька? – Обернувся він до Оксани.

– Нова.

– Подивився я ваші аналізи, не можу сказати, що все мені сподобалося, але шанс все-таки є. Готуйтеся до опеpaції, призначимо її на післязавтра.

Весь день Оксана розмовляла з Юлею. Ця життєрадісна дівчина заряджала оптимізмом всіх навколо. Незважаючи на свій молодий вік, вона здавалася навченою життєвим досвідом жінкою, здатною знайти світла плями в непроглядній темряві. Її саму кинув хлопець, дізнавшись про важку хвоpoбу, але вона не впала у відчай, і вже встигла познайомитися з хлопцем, вийшовши один раз на вулицю на прогулянку.

– Зараз до мене Славік прийде, – ділилася вона сокровенним, – він такий сором’язливий, просто жaх. Бачачи мою маму, миттєво тікає, а потім скаржиться, що я їх досі не познайомила. Він мені майже кожен день квіти дарує.

І правда, на тумбочці біля її ліжка стояли три трояндочки в пластиковій пляшці. Двері палати тихенько прочинилися і в отворі показалася руда голова відвідувача.

– Славка, – схопилася Юля, – привіт. – І вони миттєво зникли за дверима.

Не минуло й п’яти хвилин, як двері знову відчинилися, пропускаючи в палату Діму і Катюшка.

– Мамочко, привіт, – радісно закричала дівчинка, – дивись які мені тато бантики зав’язав.

Оксана з сумом подивилася на прядкиволосся, що стирчать, криво зав’язані хвостики і стрічки, що бовтаються, на плямочку від соку, на різнокольорові шкарпетки (яскраво і блідо жовті). «Шкода, що нема кому допомогти Дімкі» – подумала вона. Її батьки загuнyли два роки тому, а Дімині жили в сусідній Росії, за Уралом, і не могли там залишити своє господарство.

– Ти у мене красуня, а тато молодець. – Вона посміхнулася чоловікові. – А що ви їли?

– Папа посмажив яєчню, але тільки вона не така смачна як у тебе вийшла, вона була майже чорна, а ще він яблучко мені почистив, – безтурботно доповідала донька.

– Ні, дорога, ти не хвилюйся, я просто трохи відволікся, – почав виправдовуватися Діма.

«Просто він не звик залишатися так довго один з донькою», – думала Оксана, стоячи біля вікна і махаючи рукою Катюшкі.

Опеpaція пройшла успішно. Оксана швидко приходила в норму, але її ще тримали в лікарні, як і Юлю, у якої, як виявилося, були не зовсім хороші результати аналізів, і її ще лікували додатково.

– А вчора, уявляєш, мені Катруся розповіла, що Діма проспав, потім у нього підгорів сніданок, і вони спізнилися в дитячий садок, – ділилася Оксана з Юлею останніми новинами.

– Ну, твій чоловік робить явні успіхи, вчора у Катюшки і волосся було краще заплетене, і суконька випрасувана.

– Так, іноді корисно залишати чоловіків одних, – засміялася Ксюша.

– Що за веселощі? – В палату зайшов лікар. – Так, Юленька, для вас є хороші новини: хвоpoба пішла на спад, скоро підемо на виписку. А ось вас, Оксаночка, нічим не можу порадувати. Сьогодні отримані ваші аналізи, на жаль, хвоpoба прогресує, опеpaція не допомогла, спробуємо ще одні ліки, завтра призначу вам і нові процедури.

Оксана сиділа мовчки дивлячись у вікно і розмірковуючи що сказати чоловікові, який підбадьорився і вважав, що все йде добре.

– Оксан, ти не переймайся так, – підійшла до неї Юля, – адже ще не все втрачено, адже доктор говорив про якісь нові технології і методи лікування. Все ще наладиться.

Але вони обидві розуміли, що це кінець.

Минуло два місяці.

Оксані ставало з кожним днем ​​все гірше і гірше, вона просилася додому, але її коханий Дімка чомусь не хотів цього, він говорив, що вдома їй буде погано, там і Катруся шуміти буде, і догляду належного вона не отримає. Ксюша не розуміла, як їй може перешкодити дочка, адже навпаки вона насолодитися її спілкуванням, проведе з нею більше часу. Але Діма був непохитний. А останнім часом він навіть в лікарню перестав брати Катюшка і сам став рідше з’являтися – через день, два.

– Мама, мамочка! – В палату вбігла Катруся, – Як я за тобою скучила, – притулилася вона до сидячої в ліжку жінці.

– Катюша, я теж скучила. А де тато?

– Він там з дядьком розмовляє.

– Ну тоді дай я на тебе помилуюся, моя красуня.

На маленькій дівчинці була надіта нова ошатна суконька, підібранa точно за розміром, в дві акуратні кіски вплетені білі стрічки.

– Мамочко, тобі подобається моє плаття? Це мені тітка Іра подарувала, – безтурботно розповідала Катюша. – А ще вона мені подарувала великого ведмедя, а сьогодні ми йдемо в зоопарк.

– Яка тітка Іра?

– Ну, це татова подружка, вона ще до нас приходить, їсти готує.

– Привіт, дорога, – в палату увійшов Діма. – Як ти?

– Нормально, – Оксана постаралася нічим не видати бурхливі у неї всередині почуття.

– Я тільки що говорив з лікарем, він говорить, що з’явилося ще одне нове лікування і воно обов’язково тобі допоможе.

– Так, допоможе. Дім, ви, напевно, йдіть, а то мені щось недобре стало.

– Гаразд, тоді ми пішли.

– Пока, матусю.

Оксана дивилася у вікно: її дочка весело скакала на одній ніжці, тримаючись за руки тата і незнайому їй Ірину, навіть не обертаючись, як раніше, шукаючи у вікні маму. У серці закололо, і сльози самі потекли з очей.

– Оксан, не плач, – підійшла Юля. – Знаєш, може це й на краще. Подивися іншими очима: він все одно один не залишиться, шкода, що він зробив це зараз, але зате ти бачиш, що твоїй дівчинці добре з нею. Вона доглянута, нагодована, і, напевно, улюблена.

Тієї ж ночі Оксана помepла.

Читайте також: “За сім років на заробітках назбирала грошей доньці на будинок – шикарний, триповерховий. А приїхала в старий сарай”

– Мамо, – п’ятнадцятирічна Катюшка стояла біля мoгuли Оксани, стискаючи в руці букетик яскраво-синіх волошок, – не переживай, ми з татом тебе любимо і пам’ятаємо. Тато і тітка Іра живуть разом, у мене є вже сестричка, а скоро з’явиться і братик. Вона любить нас і не ображає.

А ще тобі передавала привіт тітка Юля, і просила розповісти, що її Славік все ж зважився познайомиться з її мамою. Вони одружилися і у них росте дівчинка Оксана. Ми зараз часто всі разом зустрічаємося. А ще, скажу тобі по секрету, у мене з’явився хлопчик, і про це, крім тебе, ще ніхто не знає. Ну, мені пора вже йти. Цілую тебе.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram