— Дім, мені потрібно з тобою розлучитися. Все це мені остогидло! — з цими словами Світлана кинула свою сумочку на диван.
Діма навіть не зреагував на випади дружини. Він давно звик до її періодичних нервів. До того ж, її проблеми останнім часом його майже не обходили. У Дмитра й власних труднощів вистачало: робочі негаразди, проблеми зі здоров’ям, а тут ще й одна співробітниця почала відверто з ним фліртувати. Звичайно, спочатку Дмитру було приємно від уваги дівчини, яка була значно молодшою за нього.
Так, у Олени був дорослий син, але це не могло стати перешкодою для стосунків, якби Діма того захотів. Однак головна проблема полягала в тому, що Дмитро сам не усвідомлював, чого бажає. Вони зі Світланою недавно закрили іпотеку, донька виросла і увійшла в складний підлітковий вік.
Загалом, Діма не відкидав думки про те, щоб спробувати щось нове. Хоча іноді його зупиняла думка, що до Олени доведеться залицятися — квіти, кафе, побачення… Усе це він уже пройшов зі Світланою і не мав великого бажання повторювати.
— Ти мене слухаєш? Я ж з тобою розмовляю! — голосно покликала його Світлана. Вони сиділи за вечерею, а Діма знову занурився у свої думки.
— Дім, я тобі розповідаю про роботу, питаю твою думку, а ти мене, виходить, навіть не слухав?! — у голосі дружини пролунали ноти образи, проте Діма навіть бровою не повів. За п’ятнадцять років спільного життя він навчився ігнорувати капризи Світлани. Ось тільки він не зрозумів, що це була не звичайна примха.
Дружина насправді відчувала себе виснаженою від такого існування: постійна монотонна робота, байдужий чоловік, капризи доньки. Вона бажала змінити все, але не знала, з чого почати.
— Я тебе запитала, ти мене чуєш чи ні? — Світлана різко кинула виделку на стіл і суворо глянула на Діму. Той лише здивовано подивився у відповідь. Дмитро звик, що дружина зазвичай згладжує конфлікти, не акцентуючи уваги на його зауваженнях чи незадоволенні.
Він знав, що Світлана могла дозволити собі каприз або вчинити щось несподіване, наприклад, пофарбувати волосся у яскраво-рудий або зелений колір, або зробити татуювання, але вона ніколи не заходила надто далеко.
— Я тебе чую, — неохоче пробурмотів Діма, усвідомлюючи, що мусить щось відповісти.
— Так, татусю, це було не дуже переконливо, — пробурчала п’ятнадцятирічна Оля. Вона підвелася, взяла свою тарілку і склянку, і видала: — Піду поїм у своїй кімнаті. Не хочу слухати ваші сварки.
Діма провів доньку поглядом і повернувся до дружини. Світлана уважно дивилася на нього, наче бачила вперше.
— Що сталося, Світлано? Обов’язково потрібно було сваритися?
— Я ще нічого не влаштовувала. Але можу почати! Дім, ти мене взагалі кохаєш? Тобі не здається, що у нас усе якось похмуро та одноманітно? — відповіла дружина.
— А тобі потрібні ще й веселощі? — Діма теж почав показувати своє роздратування.
Він не міг зрозуміти, чому дружина раптом завела мову про кохання, але на всяк випадок узяв оборонну позицію.
— Світланко, це ж сімейне життя! Воно не може бути завжди райдужним! Робота, дім, донька… Все так і буде йти!
— Я не бажаю цього! Мені потрібно щось інше! — з незадоволенням сказала дружина.
— Що саме? — Діма підвівся з-за столу з кислою міною і кинув: — Ну от, апетит мені зіпсувала! Світлано, ну невже обов’язково було так робити?
Він пішов у вітальню, навіть не помітивши, наскільки засмутилася дружина. Світлана дивилася йому вслід. Вона не знала, як достукатися до чоловіка, якого, здавалося, все влаштовувало. Сама Світлана ж страшенно втомилася від побуту. Діма мав рацію — робота, дім і донька становили основу її життя. Але так хочеться різноманіття, хоч іноді! Поїхати кудись, або просто сходити з чоловіком на побачення. У кафе чи кіно… Просто посидіти удвох і поговорити, як колись.
Але, здавалося, Діму це абсолютно не цікавило, він навіть слухати її не хотів. Хоча Світлана не раз намагалася піднімати цю тему.
Тієї ночі, слухаючи, як Діма хропе, Світлана довго роздумувала. Вона розуміла, що мусить щось зробити, інакше життя стане абсолютно нестерпним. Вдивляючись у темряву і розмірковуючи, вона усвідомила, що не кохає чоловіка.
Так, колись їхнім стосункам можна було позаздрити, але все це залишилося в минулому. Тепер їх пов’язувала лише донька. Коли за вікном почало світати, жінка прийняла важливе рішення, яке мало змінити все їхнє життя. Після цього вона міцно заснула, і, оскільки був вихідний, їй вдалося добре виспатися, проте прокинулася Світлана такою ж розбитою, як і була.
— Світлано, кави будеш? — Діма, задоволений вихідним, широко посміхнувся їй.
— Так, звісно. — Жінка прикрила рот рукою і солодко позіхнула.
Дмитро усміхнувся і запитав:
— Що, не виспалася? — Світлана похитала головою і вирішила не відкладати розмову.
— Діма, мені потрібно тобі дещо сказати.
— Я слухаю тебе, — Діма відчував, що з дружиною щось коїться, і тепер напружився, готуючись до серйозної розмови.
Світлана глибоко вдихнула, видихнула, заспокоїлася, а потім вимовила: — Діма, я бажаю розлучитися.
Дмитро аж закашлявся, такого звернення він не очікував. Ще вчора все було гаразд, вони навіть не сварилися… ну, майже не сварилися. Але ж невелика суперечка не може стати причиною для такого кроку!
— Чому? — тільки й зміг запитати Діма, не знаючи, що ще додати. Світлана розвела руками і зізналася:
— Дім, подивися на нас. Ми ж не кохаємо одне одного! Наші стосунки повністю поглинув побут. Ми навіть не звертаємо уваги одне на одного. Ми різні з тобою, Дім… Оля вже доросла, вона зрозуміє.
Світлана видихнула і замовкла, Діма теж сидів мовчки. Він, може, іноді й думав про Олену і про можливість спробувати щось із нею, але це було скоріше з розряду фантазій. У глибині душі Дмитро розумів, що ніколи не наважиться на такий крок. І не лише тому, що звик до дружини, а й тому, що кохає її.
Попри деякі її капризи та непорозуміння між ними, Діма знав, що п’ятнадцять років спільного життя дуже зблизили їх. Вони були двома половинками одного цілого, і несподівана думка про розлучення абсолютно вибила Дмитра з колії.
— Я не хочу розлучатися! Я тебе кохаю!
Світлана лише похитала головою. Вона все ретельно обдумала і не збиралася слухати заперечень чоловіка.
— Сьогодні ж поїду до РАЦСу, або навіть можна онлайн подати на розлучення, — випалила жінка.
— Світланко, ти мені навіть шансу не даєш? Я не бажаю розлучення! — обурився Дмитро.
— Так! — Світлана скептично подивилася на чоловіка. — Мені здається, що ти не проти. Просто боїшся почати нове життя!
— Я не боюся! Якщо хочеш знати, до мене вже кілька місяців пристає одна дівчина. Її звуть Олена, і я їй подобаюся!
Діма хотів зупинитися, але вже не міг. Світлана слухала чоловіка з подивом і цікавістю, вона й не думала, що її Дімка здатний так довго щось приховувати. — Зізнаюся, я кілька разів думав про те, щоб спробувати з нею. Але потім зупинився, тому що кохаю тебе!
Це була не вся правда, але Діма вирішив, що зійде і так. Зараз йому потрібно було переконати дружину у своїх почуттях. Дмитро зовсім не хотів, щоб їхня сім’я розпалася. Він не хотів починати все з нуля, ділити майно, бачити доньку лише зрідка. Не хотів розлучатися з комфортним життям, яке в нього було.
— Світланко, як же я без тебе житиму? Так, можливо, у нас і не все ідеально, але це ж можна виправити! Ти тільки скажи прямо, що тебе не влаштовує. Я ж ваші натяки не розумію! — намагався виправити ситуацію Дмитро.
Світлана уважно слухала чоловіка і відчувала, як її рішучість подати на розлучення тане з кожним його словом. Він завжди вмів знайти шлях до її серця.
— Світланко, подумай ще. Не приймай рішення поспіхом! Оля хоч і доросла, але у неї зараз такий вік, що краще не травмувати її зайвий раз. Це ж все відображається на майбутньому.
Дмитро сам не розумів, як йому в голову прийшла ідея з донькою, але слова, здавалося, подіяли. Світлана зітхнула, провела рукою по обличчю і глибоко задумалася.
— Світланко, не поспішай, прогуляйся, розвійся трохи! На, ось гроші, — він дістав кілька купюр з кишені, — купи собі щось гарне.
— Я сьогодні хотіла прибрати вдома, — нерішуче промовила вона. — Там стільки роботи…
— А потім скаржишся, що побут з’їв усе! Світланко, я сам усе зроблю. Я ж можу! — Дмитро дивився на дружину з докором. — Іди, прогуляйся! Зустрінься з подругами, зроби щось для себе.
Коли Світлана нарешті вийшла, Дмитро окинув квартиру сумним поглядом. Він зовсім не планував проводити день за домашніми справами — у нього були власні плани на вихідний. Але він розумів, що це важливо для їхньої сім’ї.
“Нехай відпочине. Я потерплю”, — вирішив він.
Світлана повернулася лише ввечері. Її обличчя сяяло, очі були живими. Дмитро зустрів її у передпокої з усмішкою, хоча сам був виснажений після дня прибирання.
— Ой, Дім, як же чудово я провела час! Хотілося б частіше так!
Світлана ніжно поцілувала його, і Дмитро відчув, що давно скучив за такими поцілунками. Він зрозумів, що давно не бачив її такою щасливою.
— Світланко, це тобі, — він простягнув букет квітів, який встиг купити.
— Дякую! Сьогодні почуваю себе іменинницею! І відпочила, і манікюр зробила, і квіти отримала, — вона щиро, по-дитячому засміялася.
— Тепер так буде значно частіше, — впевнено сказав Дмитро, радіючи, що дружина вже й не згадує про розлучення. Потім він нахилився до неї і прошепотів на вухо:
— Я Олю відправив до мами. Сьогодні ми лише удвох.
Світлана раптом почервоніла. Вона вже й не пам’ятала, коли востаннє чоловік влаштовував для них романтичний вечір. Але зараз він перевершив сам себе.
Дмитро дивився на її сяючі очі і розумів: йому справді подобається робити дружину щасливою. Так, вони прожили разом чимало років, але зараз між ними знову спалахнуло кохання.
Обоє усвідомили, що ніякого розлучення не буде. Навпаки, це був початок нового етапу їхніх стосунків, де вони кохали і розуміли один одного ще глибше, ніж у перші місяці їхнього спільного життя.
