Дізнавшись, що після 27 років шлюбу Вадим іде до її подруги, Настя вручила чоловікові важливий документ, про який той і не здогадувався
— Що, вже додому збираєшся? — спитала Настю Віка.
Віка — секретарка Вадима. І найкраща подруга Насті. Вони познайомилися незадовго до того, як Настя і Вадим відкрили фірму.
— Так, якось сильно втомилася. Вадим поки що залишиться?
— Так, роботи ще по горло.
Вадим як завжди. Трудоголік.
— Ну, сподіваюся, надовго не затримається, а то нудно без нього буде. Ну гаразд, Вікусю, побігла я.
— Давай, Настюш, до завтра! — Віка помахала Насті.
Настя втомано пленталася додому, ледве волочачи ноги. Голова пухла просто від цієї всієї бухгалтерії. Настя свою роботу любила, але останніми кількома тижнями стільки всього навалилося, хотілося відпочити. Цікаво, чи не забула вона додому купити ліки? Треба зайти в аптеку по дорозі, мало що.
Ідея створити свою власну фірму в них із чоловіком з’явилася кілька років тому. Раніше вони з Вадимом працювали в одній великій компанії — вона бухгалтеркою, а він — менеджером.
Там і познайомилися. Що їх об’єднало — вони були амбітними, могли міркувати на тему того, щоб досягти більшого в житті, годинами. У них було багато ідей, і не дивно, що вони все-таки зійшлися. Побралися вони досить швидко, лише через рік після знайомства.
У них уже давно зріла ідея створити щось своє. Їм уже набридла ця рутина й бюрократія. «На дядю» працювати не хотілося. Було моторошно, але вони все-таки зважилися.
Перший крок дався нелегко. Потрібно було накопичити стартовий капітал, продумати концепцію, знайти свою нішу. Але, Вадим, звісно, у Насті був величезний молодець — ну просто природжений лідер. Він узявся за стратегію та зв’язки. Настя ж, з її креативністю та хваткою, взяла на себе маркетинг і вирішення поточних завдань.
Звісно, складнощів на шляху до мрії в них було багато. Не вистачало досвіду, грошей, іноді опускалися руки. Але вони вірили одне в одного. А віра — це все, що було потрібно, щоб підживлювати сили.
Поступово справи пішли на лад. Клієнти потягнулися, фірма зростала. Настя з Вадимом пишалися тим, що створили з нуля, своїми руками.
Але навіть зараз, кілька років потому, кожен робочий день був для них випробуванням. Конкуренція не дрімає, ринок постійно змінюється, треба завжди бути напоготові.
27 років спільного життя — це ціла історія. У шлюбі у Вадима та Насті з’явилися двоє прекрасних дітей — син Максим і донька Аня. Подружжя намагалося дати їм усе найкраще, але зайве грішми не балувало. Нехай не думають, що все дається на блюдечку.
Тому діти ходили в них у звичайну школу, ніяких елітних закладів. Так, у квартирі вони жили великій, трикімнатній, у самому центрі міста. Але з навчання діти мали досягати успіхів самостійно. От Максим уже закінчив навчання й відкривав свою справу, а Аня тільки закінчувала. Вона від бізнесу була далека й вирішила в художниці податися.
Усе, про що могла думати Настя, це прийти зараз додому, прийняти гарячу ванну й подивитися якийсь фільм із чоловіком. Ванна завжди допомагала Насті відволіктися від стресу. От і зараз вона наповнила ванну гарячою водою, додала солі, запалила пару свічок. Іноді потрібні якісь дрібниці, щоб просто відволіктися від нагальних проблем.
Тільки вийшовши з ванни, Настя почула, як у дверях повернувся ключ. Вона усміхнулася. Ну от і Вадим із роботи повернувся. Треба буде замовити доставку їжі.
— Привіт, ну ти сьогодні заррацювався.
— Та вже не вперше, — якось беземоційно промовив Вадим. Останніми днями він взагалі повертався якийсь невдоволений. Настя все думала, що ця робота його до такого доводить. Усе-таки трудоголізм — це не зовсім нормально. Нічого хорошого від нього чекати не варто.
Вадим опустився на диван, важко зітхнув і поклав голову на спинку.
— Я доставку замовила, — сказала Настя.
— Угу, — пробурчав у відповідь чоловік.
Зрозуміло, хоче, щоб його залишили в спокої. Ну гаразд.
Коли приїхала доставка, вони обоє всілися на кухні й просто мовчки їли. Якийсь Вадим був сьогодні не такий.
— Ти сьогодні зовсім втомився? Бо сам на себе не схожий.
І тут Вадим відклав прилади.
— Я тобі маю зізнатися. Я тобі не вірний.
Настя розкрила очі від подиву.
— Ти ж це несерйозно зараз говориш?
Вадим відвів погляд.
— Серйозно. Я з деким бачуся, і це триває вже деякий час.
У Насті так і застрягла грудка в горлі.
— Але чому? Тебе щось не влаштовує? Можливо, краще про це поговоримо? Сходимо до психолога?
Настя не могла повірити в те, що почула. 27 років пліч-о-пліч. 27 років просто ідеальне життя. Своя фірма, чудові діти. Настя думала, вони з чоловіком разом зустрінуть старість, а він заявляє таке?
Обличчя Вадима стало невдоволеним.
— Настю, я вже довго думав, тож давай краще все вирішимо різко. Я тебе більше не кохаю. Ти мені більше не потрібна. Тож я чекаю, що ти збереш свої речі й до завтрашнього дня звільниш цю квартиру.
Настя просто не могла повірити в ці слова. Вона ще якийсь час намагалася питати чоловіка, але він відповідав залізно.
— Я тобі дам час речі зібрати і сьогодні поїду. Не бентежитиму тебе своєю компанією.
Як обіцяв, так і вчинив. Поївши, Вадим пішов. Настя автоматично поставила посуд у машинку, але тремтячими руками. Що вона зробила не так? Їй здавалося, що у них із Вадимом усе добре. Може, справа у віці? Їй адже вже скоро 50 років виповниться. Невже він переключився на молодшу?
Настя не хотіла залишатися сама. Вона набрала номер Віки.
— Віко, привіт.
На фоні чувся якийсь шум.
— Привіт, Настю. Ти чого дзвониш?
Настя розповіла все, як було. У відповідь було лише мовчання.
— Ти можеш до мене прийти? — попросила Настя. — Я не можу зараз бути сама, Мені потрібно поміркувати в компанії.
— Ой, слухай, я зараз не можу. Я не сама.
— Що ж, розумію… Ну гаразд. Дякую, що відповіла на дзвінок.
— Звичайно. Знаєш, ти знайдеш собі когось кращого. Ну гаразд, я побігла, а то на мене чекають.
І тільки Настя хотіла покласти слухавку, як почула:
— Там твоя дзвонила, — і Настя зло розсміялася. — Скаржилася, як ти її кинув.
Настя почула сміх. Такий знайомий сміх. Це був Вадим.
— От скажи, як вона не розуміла, що в неї за спиною відбувається? Ну просто сліпа.
— Знаєш, а мені навіть шкода, що ми більше не будемо з тобою в офісі час проводити. Був у цьому якийсь адреналін, щоб нас там не застали.
— Ну, якщо хочеш, ми в цьому офісі можемо розважатися, скільки завгодно. Зрештою, це тепер буде наша фірма.
— Думаєш, у тебе вийде в Насті відібрати її половину? У вас адже за шлюбним контрактом має бути розділення.
— У мене є один знайомий адвокат, який знає, як вирішувати такі питання. А грошей, щоб забезпечити його послуги, у мене достатньо. Тож тепер ти будеш співзасновницею. А невдовзі й моєю дружиною.
І тут Настя почула якусь метушню. Вона не розуміла, чому продовжувала слухати цю розмову. Напевно, від здивування в неї заклякла рука. От так от, що у Вадима за причина. Зовсім не молода коханка, а подруга Насті… І справді, як же Настя не помічала. Усе це було просто перед її очима…
Ще кілька годин Настя просто пролежала на ліжку. А потім усе-таки стала збирати речі.
Тієї ночі вона так і не зімкнула очей. Уранці Настя почула, як у дверях повертається ключ. Спочатку в квартиру зайшов Вадим, а за ним і Віка. Віка урочисто усміхалася, наче очікувала від Насті якоїсь реакції. Отже, зрадила подругу, так ще не впускає можливість посміятися. Але Настя їй її не дасть.
— Ну що, усі речі зібрала? Можеш йти.
Цього разу Вадим був дуже грубим.
— А ти що, не здивована? — найм’якішим голосом сказала Віка, беручи Вадима за руку. — Тобі нічого сказати?
— Та що тут казати, я вчора чула вашу розмову по телефону. Вдруге повторювати не потрібно.
Віка й Вадим змінилися на обличчі.
— Хочеш у мене фірму відібрати? — Настя звернулася до Вадима. — Ну спробуй. Тільки от, — вона простягнула Вадиму документи. — Я ж у нас бухгалтерією займалася. І знаю, де ти дозволяв собі косяки. І знаю, до кого звернутися, щоб ти присів далеко й надовго. Тож якщо хочеш насолоджуватися життям зі своєю новою жінкою, то виплатиш мені все, що належить за контрактом, і більше. Якщо що, у мене ці документи є в електронному варіанті. Тож тобі від них не позбутися.
Вадим не міг викрутитися. На гроші, які Настя отримала після розлучення, вона відкрила кафе. Тепер вона отримувала пасивний заробіток, а сама вирішила зробити те, про що завжди мріяла — вирушила подорожувати.
