— Сподіваюсь, ти зміг її переконати не робити різких рухів? — суворо спитала Маргарита Павлівна свого сина.
— Мамо, я зробив усе, що міг, — відповів Дмитро, 40-річний худорлявий чоловік, який опустив голову після слів, немов обурений школяр. — Хоча я від самого початку казав тобі, що це погана ідея.
— Мовчи! — різко відповіла Маргарита Павлівна. — У нас не було іншого вибору.
Дорослий син слухняно слухав матів. За мить у Маргарити Павлівни задзвонив телефон.
— Слухаю, — сказала вона в трубку. — Як вона зараз?
Жінка слухала приблизно хвилину, і весь цей час Дмитро уважно спостерігав за її реакцією. Мати хмурилася. Нарешті вона знову заговорила:
— Нехай поки залишиться у тебе. — Я потім передзвоню.
Завершивши розмову, жінка подивилася на годинник.
— Затримується твоя Аля, — незадоволено сказала вона. — Зателефонуй їй.
Дмитро взяв телефон і набрав номер. З трубки лунали довгі гудки.
— Не відповідає, — сказав він матері.
Марина Павлівна недовірливо стиснула губи. Вони ще хвилин п’ятнадцять мовчки сиділи, аж поки телефон Дмитра не задзвонив.
— Це Аля, — сказав він матері і підключив її до розмови, натиснувши гучний зв’язок.
За кілька хвилин Маргарита Павлівна та Дмитро їхали таксі до Алевтини, цивільної дружини Дмитра.
— Вона справді так сказала? Що нас чекає сюрприз? — уточнила у сина Маргарита Павлівна.
— Так і сказала.
— Хотілося б вірити, що вона залишилася вірною собі, — холодно промовила жінка. — Що ж, думаю, вона заслужила, щоб ти, нарешті, зробив її щасливою.
Проте, коли вони приїхали на місце, і Маргарита Павлівна, і Дмитро були буквально ошелешені.
— Тато прийшов! — трирічний Нікітка повис на шиї у Дмитра й міцно пригорнувся.
З кухні назустріч вийшла Алевтина, приємна молода жінка років 35.
— Ти сьогодні затримався, — сказала вона. — Обід уже давно охолов.
— На роботі завал, — відповів Дмитро і прямо з Нікіткою, який чіпко висів на ньому, мов спритна мавпочка на ліані, пішов у ванну мити руки.
Алевтина тим часом пішла розігрівати суп і кришити свіжий салат. Незабаром Дмитро теж прийшов у кухню.
— Вибач, ми з Нікіткою пообідали, — повідомила жінка. — Що за сюрприз ти обіцяла?
— У нас з Дмитром буде ще одна дитина, — відповіла жінка. — Сьогодні була у лікаря, все підтвердилося. П’ятнадцять тижнів.
Дмитро зрадів, обійняв дружину, проте відчувалося, що це було натягнуто. Алевтині здалося, що він чимось стурбований, але вона не стала приставати з питаннями.
Жінка спостерігала, як він їсть. Вона була впевнена, що після обіду він її чимось здивує. І не помилилася.
— Є одна справа, — почав Дмитро. — Сподіваюся, ти зрозумієш правильно. Зрештою, довго чекали.
— Наше весілля знову відкладається? — сумно припустила Алевтина.
— У родині виникли деякі проблеми, — сказав чоловік. — Алька, печатка в паспорті — це всього лиш формальність. Я і так з вами.
— Що сталося? — спитала Алевтина.
Дмитро довго підбирав слова, а Алевтина терпляче чекала. Чоловік так і не встиг нічого сказати, як раптом пролунав дзвінок у домофон. Жінка здивовано подивилася у бік прихожої, а Дмитро напружився.
Алевтина пішла відчиняти. Через кілька хвилин на порозі з речами стояла Олена, молодша сестра Дмитра.
— Привіт, а ось і я, — заявила вона.
Алевтина здивовано дивилася на Олену, не розуміючи, що відбувається. З прихожої вийшов сам Дмитро.
— Вибач, не встиг тобі сказати.
Олена, не чекаючи запрошення, сама зайшла в квартиру, залишивши пару наодинці.
— Що це означає? — спитала жінка. — Чому вона з речами?
— Олена поки поживе тут, — відповів Дмитро.
— Поживе??? Але чому? Діма, у мене двокімнатна квартира, дитина…
— Так треба, Аль! — рішуче сказав Дмитро. — Олена у вас залишиться — навіть не сперечайся! Родині допомагати треба, а не своєю квартирою вихвалятися!
— При чому тут «квартира» і «вихвалятися»? — обурилася Алевтина.
— Ви знову все вирішили зі своєю мамою за моєю спиною? Чому я маю терпіти твою сестру у себе? У неї ж є мати!
— Вони з мамою не ладнають, — пояснив Дмитро. — Зовсім не ладнають. Аль, будь людиною! Розумієш, в Олени у квартирі стався потоп. Там зараз жити зовсім неможливо. Як все приведемо в порядок, вона повернеться додому, а ми з тобою підемо до РАГСу. Ти ж знаєш, що я планую відвезти вас із Нікіткою на море одразу після реєстрації. А з ремонтом… Всі сімейні гроші тепер туди.
Дмитро намагався бути максимально переконливим.
— А через що квартиру затопило? — спитала Алевтина.
Дмитро знизав плечима.
— Ми розберемося! — перебив її Дмитро, поцілувавши в щоку. — Ну, я пішов. Сподіваюся, не будете сваритися.
Дмитро захлопнув двері, а жінка зайшла до кімнати саме тоді, коли Олена розбирала з Нікіткою якусь розвиваючу гру.
— Сильно я вам тут заважатиму? — спитала вона у Алевтини.
— У мене в будь-якому разі вибору немає, — відповіла та і пішла на кухню мити посуд.
Історія стосунків Дмитра та Алевтини була довгою і складною. Вони були разом понад десяти років, проте довгоочікуваного весілля так і не відбулося. Якщо бути точними, то разом вони були не завжди. То розходилися, то знову сходилися.
Спочатку причина ховалася в матерях обох закоханих. Ані Маргарита Павлівна, ані Анна Олександрівна, мати Алевтини, категорично не приймали вибір своїх дітей. Дмитро неодноразово пропонував Алевтині піти ворендоване житло, але тоді ще зовсім молода Алевтина не могла залишити матір.
Анна Олександрівна кілька років тому тяжко хворіла і майже не вставала з ліжка. Грошей на доглядальницю у дівчини не було, а віддавати рідну людину у спеціальний заклад Аля не наважувалася. Коли, змучена безсонними ночами, дівчина намагалася заводити розмову про це, Анна Олександрівна починала плакати, і донька знову здавалась та продовжувала нести цей тягар на собі. Дмитро ж не поспішав розділяти труднощі догляду за хворою жінкою. Частково тому, що Анна Олександрівна його відверто не любила.
І ось жінки не стало. Тільки тоді Дмитро намагався будувати стосунки з іншою обраницею, яка дуже подобалася його родині. Вони з Алевтиною випадково зустрілися на вулиці через кілька років після розставання і зрозуміли, що нічого не завершилось.
Кинувши подругу, Дмитро повернувся до Алевтини. І вона відразу дізналася, що при надії. Цього разу Дмитро сам не міг пояснити, чому не веде кохану до РАГСу. Він жив на два будинки, з нетерпінням чекав появи первістка, але все одно гальмував.
Ситуація не зрушилася з місця навіть після появи Нікіти.
— Наш він? — з недовірою питала у сина Маргарита Павлівна. — Дивись, щоб чужого не виростити.
Хоча Нікіта з’явився практично копією свого батька, бабусю це не переконало. А на свого сина Маргарита Павлівна мала по-справжньому магічний вплив. І Дмитро продовжував відкладати весілля.
— Зрозумій, що мамина думка для мене дуже важлива, — говорив він Алі. — Постарайся їй сподобатися. У Нікіти лише одна бабуся, яка зможе багато чого дати йому в майбутньому.
Алевтину вся ця ситуація дуже напружувала, але вона вирішила стиснути зуби і все ж погоджуватись на поступки свекрусі. Ріна Павлівна, мов відчула це, поступово входила у смак. Алевтина робила генеральне прибирання у її квартирі, працювала на дачі та виконувала інші доручення. Проте свекруха залишалася незадоволеною.
Нарешті Дмитро заявив Алевтині, що «дозрів».
— Підемо реєструвати шлюб і поїдемо відпочивати, — говорив він. — Нікітку, нарешті, офіційно усиновлю.
Але раптом Дмитро знову відклав весілля. Та ще й поселив у Алевтини власну сестру. З Оленою до того вони зустрічалися всього кілька разів, тож Аля поняття не мала, з ким їй доведеться мати справу.
Спочатку Олена вела себе тихо і покірно. Навіть пропонувала допомогу по дому. Алевтина навіть почала думати, що даремно напала на Дмитра через таку квартирантку. Жінка стала відпускати сина гуляти з тіткою, якщо сама була зайнята вдома. Або залишала їх удвох, якщо потрібно було відійти. Якби вона тільки знала…
Минуло два тижні. Одного разу, повертаючись з магазину, Алевтина побачила, що вікно у її кімнаті відчинене, штора в’ється на вулицю, а у вікні майнула постать якогось чоловіка. Точно не її Дмитра.
Жінка побігла сходами.
— Де Нікіта? — закричала Аля, заходячи у квартиру.
Не дочекавшись відповіді, вона кинулася у його кімнату. Переляканий малюк ховався під ліжком, звідки Аля почула його плач. Вона заспокоїла сина, й чекала відповіді від зовиці. Олена була вдягнена в її захат, а у їхній з Дмитром спальні розлігся на дивані якийсь чужий чоловік.
Олена не стала нічого пояснювати. Швидко зібралася з коханцем та рушила за двері. Тільки кинула:
— Ти нічого не доведеш, Дмитро тобі не повірить. Тож, не налаштовуй брата проти мене.
Алевтина застигла на місці. Вона ледве стримувала крик, дивлячись, як Олена та незнайомий чоловік виходять із квартири. Нікітка міцно вчепився в її ноги, плачучи. Серце Алі стискалося від розпачу — думка про те, що хтось міг скористатися її квартирою, була нестерпною.
Дмитро повернувся додому майже одразу після події. Побачивши заплакану Алевтину з Нікіткою на руках, він зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю.
— Аля… що сталося? — запитав він, намагаючись зберегти спокій, але в голосі звучала напруга.
— Твоя сестра! — вигукнула Алевтина. — Вона… вона привела чоловіка до нашої квартири! Нікітка все бачив!
Дмитро зблід. Він зрозумів, що приховувати правду більше немає сенсу.
— Тепер я все зрозумів, — сказав він тихо. — Я помилився, дозволивши їй залишитися тут. Мені шкода, Аля…
Алевтина глибоко вдихнула. Вона бачила, що Дмитро дійсно розкаявся, але довіра була підірвана.
— Ми більше не можемо це терпіти, — твердо сказала вона. — Олена має жити сама і відповідати за свої вчинки. А ти, Дмитре, маєш нарешті зробити те, що обіцяв стільки років — одружитися зі мною і захистити нашу сім’ю.
Дмитро кивнув. Він розумів, що довго відтягував весілля, намагаючись задовольнити маму та «врятувати» сестру, але тепер усе стало на свої місця.
Наступного тижня Олена переїхала до матері. Подружжя почало готуватися до весілля. Цього разу ніякі зовнішні обставини чи родинні інтриги не змогли завадити. Проте Маргарита Павлівна все ще закидала на рахунок Алевтини сумніви, нібито — другий онук може бути не від Дмитра.
— Синку, подумай ще раз, чи варто тобі з нею одружуватися? Можливо — вона носить не твого сина, — Все невгамовувалася мати.
— Нікіта на мене схожий, значить мій син, — твердо відповів Дмитро.
— Нікіта так, а кого вона носить? Нехай малюк з’явиться на світ, а потім одружитеся! 3 наполягала жінка.
Проте Алевтина якось випалила:
— Скільки можна слухати матір? Якщо ми не одружимося найближчим часом, можеш повертатися жити до своєї матері та сестри. Самі розбирайтеся, я втомилася чекати, коли ти нарешті візьмеш на себе відповідальність за сім’ю?
Через два місяці подружжя розписалося. На церемонії в РАГСі Дмитро тримав Алевтину за руку, а Нікітка бігав навколо, сміючись і радіючи. Усередині Алі було відчуття спокою й щастя, якого вона давно чекала. Вона знала: тепер їхня родина в безпеці, а майбутнє — у їхніх руках.
Маргарита Павлівна дивилася на них здалеку, трохи насупившись, але в глибині душі відчувала гордість за сина. Вона зрозуміла, що час її контролю скінчився — тепер сім’я Дмитра жила своїм життям, і це було правильно.
