– Доброго дня, дозвольте? – оптимістично привітався Микола Петрович, входячи в кабінет з лаконічною табличкою «Директор з персоналу».
– Доброго дня! Проходьте, сідайте! – підкреслено отруйно відповіла жінка, в якій він з подивом впізнав свою колишню дружину Христину, покинуту ним років п’ять тому.
Христина Едуардівна анітрохи не зніяковіла і попередила: – Наше інтерв’ю записується. Такі правила компанії. Це дає можливість об’єктивної оцінки кандидатів. У разі зацікавленості запис може бути переглянутий вищим керівництвом. Почнемо? Джерело
Микола Петрович оцінив ситуацію і вирішив утриматися від прояву почуттів і фамільярного тону.
– Так звичайно. Я готовий, – сказав він, зручніше влаштовуючись в легкому офісному кріслі навпроти. В голові він відразу став прикидати свої шанси і змушений був визнати, що вони – «скоріше ні, ніж так».
Христина не була шкідливою бабою, але все-таки привід злитися у неї був. Він кинув її з маленькою дитиною, навіть не дочекавшись, поки вона вийде з декрету. Любов, кохання! Тоді у нього був палкий роман із молоденькою студенткою з провінції, він не міг ні їсти, ні спати … Спогади перервав голос директора з персоналу:
– Тож почнемо! Ви зараз працюєте? – запитала вона і допитливо, поверх окулярів, втупилася на Миколу.
– Ні. Я звільнився два місяці тому і поки не можу знайти підходящу роботу, – трохи зніяковіло відповів він.
– Що ж, нічого дивного! – сказала вона. – Відразу видно, що ви – невдаха. Ким працювали до цього?
Нахабно поставлений діагноз обурив Миколуи, але від вважав за краще стриматися і відповів:
– Я був керівником відділу продажів у великій компанії з виробництва запчастин до автомобілів.
– Настільки великої, що не побоялася вас викинути на вулицю, як цуценя? – уїдливо зауважила директор по персоналу. – Напевно вас піймали на відкатах. Надавали необгрунтовані знижки? Або відвантажували товар без передоплати, а покупці потім безслідно зникали?
Тут Микола кинувся:
– Чому ви в такому мене підозрюєте? – обурився він.
– Є підстави сумніватися у вашій чесності. Як у вас з алкоголем? – без переходу запитала колишня. – Вживаєте? Багато?
Микола зрозумів, що посади йому не бачити. Ця стерва буде принижувати його і далі. Націлюючись, як-би точніше завдати у відповідь удар, він процідив:
– Що, по обличчю видно?
– По запаху! – прошипіла вона.
Такої підлості Микола Петрович не очікував і заволав:
– Інсинуація! Запах камера не записує, і цей факт не може бути об’єктивною характеристикою. До того ж вчора був День закоханих. Кожен поважаючий себе чоловік випив келих шампанського зі своєю коханою.
– З коханою? Так ви ще й неодружені! – уїдливо констатувала колишня. – Вам майже сорок років, а ви все по дівкам бігаєте! Високий моральний клімат – одна з цінностей нашої компанії. А по вам відразу видно, що ви – ходок.
– Ходок? Та як ви смієте? Я – чесної душі людина! Не краду, не п’ю, з жінками не гуляю …
– Проблеми? Уже? Ось до чого призводять випадкові …
Микола не дав їй договорити, схопився і попрямував до виходу.
– Стривай! – крикнула йому вслід Христина. – Ти прийнятий!
Він застиг на місці і озирнувся. Директор з персоналу дивилася на нього і по-доброму посміхалася. Микола нічого не розумів і не знав, як реагувати.
– Вибач! Я пожартувала, – сказала Христина.
– Нічого собі жарти! А якби я тобі межи очі дав?
– Не дав же, – продовжуючи посміхатися, відповіла вона. – Я, як тільки побачила твоє резюме, відразу вирішила, що ти – той, хто нам потрібен. Ти ж – класний фахівець! Не розумію, як тебе колишні роботодавці відпустили.
– Тоді, що це було? – розгублено запитав Микола.
Читайте також: «Знаєш, я зустрів іншу жінку і йду від тебе!» – пожартував чоловік, але і припустити не міг, чим це для нього закінчиться
– Вважай, що це було стресове інтерв’ю. Вітаю! Коли ти можеш приступити до роботи?
– Хоч зараз, – не вірячи в удачу, пробурмотів Микола.
– Тоді підемо, я познайомлю тебе з нашим директором, який за сумісництвом і мій чоловік.
Христина піднялася, вийшла з-за столу і пішла вперед, обдавши його ледь помітним шлейфом улюблених парфумів. Її хода завжди викликала у нього трепет. Є жінки, які особливо гарні саме в русі. Микола плентався слідом і розмірковував про те, яка все-таки дивна штука – життя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
