У нас двоє дітей – дочка (23 роки) і син (17 років). Дочка давно заміжня. Коли ми видали її за хорошу людину, думали, що спонсорувати будь-які забаганки буде чоловік (він сам говорив, що готовий взяти відповідальність за сім’ю, йому 28 років). І розраховували, що сімейний бюджет буде йти тільки молодшому синові на навчання і на потреби сім’ї (їжа, одяг, медикаменти і т. д.).
Але все склалося по-іншому: дочка стала просити гроші – часто і у великій сумі. Просила приблизно двічі на тиждень, спочатку по 500 гривень. А потім по тисячі, а той дві. У подробиці з приводу того, навіщо їй потрібні такі суми, я не занурювалася. Давала те, що вона просить. Ну, а коли ще я зможу допомогти своїй коханій дівчинці?
Я людина добра, тому з радістю допомагаю іншим людям. Особливо, якщо мова йде про моїх дітей. Синові купила хороший ноутбук і допомогла їм з дівчиною поїхати на канікули до Італії (екскурсійний тур). Доньці купила квартиру ще до її шлюбу, на весілля зробила хороший фінансовий подарунок. Загалом, гроші в мене є, і я цього не приховую.
Але, мабуть, я розпестила свою дитину. Вона стала вчитися на юриста, але на третьому курсі кинула вуз і стала навчатися дизайну нігтів. Потім зустріла майбутнього чоловіка і переїхала жити до нього. Свою квартиру вона здавала за 12 000 гривень, гроші забирала собі. Працювати вона ніколи не прагнув. Лінувалася, любила сидіти вдома і дивитися серіали, часто грала в комп’ютерні ігри.
Я завжди намагалася її розуміти, адже вона втомлювалася під час навчання і має право на відпочинок хоча б протягом декількох місяців. Але коли я постаралася з нею поговорити про професію, вона сказала, що хотіла б бути домогосподаркою і жити за рахунок чоловіка. З одного боку, я її розумію, адже жінка – берегиня домашнього вогнища, а не кар’єристка. З іншого боку, залежати від чоловіка – не сама завидна доля в житті жінки.
Загалом, після відрахування з інституту минув рік, але Даша (так звуть мою дочку) на роботу так і не пішла. Зате порадувала мене новиною, що виходить заміж, що зустріла «того самого» чоловіка. Раніше жив в орендованій квартирі, яка з’їдала майже половину доходу. Після одруження переїхав в житло моєї дочки, тому здавати його вона перестала – мінус одне джерело доходу. Загалом, дочка залишилася без грошей, а її чоловіка понизили в посаді, і він став отримувати приблизно 5 тисяч.
На цьому етапі (а сталося це близько півроку тому) дочка стала говорити, що хвора «по-жіночому». Я сама колись перенесла подібне, тому постаралася зрозуміти і допомогти їй матеріально. Адже мені завжди хотілося онуків, і я розуміла, що та допомога, яку я їй надаю – інвестиція в майбутнє.
Одного разу вона прийшла до мене і довго плакала. Казала, що стараються, але не виходить. Сказала, що один прийом у платного лікаря коштує майже тисячу, а один аналіз – 200-300 гривень. Скаржилася, що чоловік не може забезпечити їй дороге лікування, а сама вона і рада працювати, але не може через депресію на фоні хвороби.
Протягом півроку я забезпечувала її. В місяць йшло десь 10 тисяч, коли як. Коли витрати на її хворобу стали набагато більше, ніж спочатку, і наша сім’я була змушена відмовляти собі в важливих речах, я запропонувала Даші знайти іншого лікаря (мені завжди здавалося, що багато жіночих болячки лікуються курсом пропитих ліків). Але вона відмовилася.
Ще був випадок, коли дочка зателефонувала мені, вся в сльозах, говорить, що потрібна операція терміново. Вартість – 30 000. Плюс після її проведення знадобиться відновлення з покупкою ліків на пристойну суму. Я вирішила приїхати до неї. Сказала, що ми поїдемо до лікаря разом, і я сама з ним поговорю. Але дівчинка відмовилася. А через годину сказала, що і гроші їй не потрібні, що вона передумала лікуватися.
Після того випадку, коли Даша відмовилася від допомоги, вона моментально змінилася в обличчі і повеселішала, хоча до цього очі були червоні від сліз. Вона сказала, що більше нічого не хоче, і буде займатися своїм хобі, а на хворобу їй плювати. Я знову запропонувала допомогти, почала розпитувати її про діагноз, про методи лікування. Але вона до ладу мені нічого не сказала. Весь час йшла від відповіді, говорила, що це особисте.
І тут я почала підозрювати її в тому, що ніякого лікування вона не проходила. І що планувати дітей вони з чоловіком навіть не намагалися (одного разу її чоловік зізнався в цьому моєму чоловікові – своєму тестюя). Він взагалі сказав, що ще рано, потрібно встати на ноги і вийти на пристойний дохід. Уже тиждень дочка по медичну допомогу не звертається. Я зробила висновок, що їй стало просто-напросто соромно просити у мене гроші на життя, особливо в таких чималих сумах.
Не знаю, що робити далі. На доньку я ображена. Але обірвати спілкування з нею не можу – все-таки рідна кровинка!
