— Догралися? А я ж попереджала, що вам не потрібна друга машина! — урочисто виголосила свекруха.
Лариса Миколаївна стояла посеред кухні й буквально кипіла від обурення, щойно дізналася про покупку дорогої машини, яку зробив її син Сергій.
— Ти взагалі розумієш, у що влазив?! Навіщо вам друга машина?! — вигукувала вона, розмахуючи руками. — Це ж одні проблеми! Уявляєш, як часто їх викрадають, дряпають, псують?!
— Мамо, ну першу ж уже багато років ніхто не чіпає, — спокійно відповів син. — До того ж, ми її купили для Анни.
— Для Анни?! А чим це вона заслужила таку розкіш?! — обурювалася Лариса Миколаївна.
— Мамо, вона моя дружина! Ти взагалі що таке говориш? — роздратовано відрізав Сергій. — Заспокойся вже! Машина ж не на твої гроші куплена.
Але Лариса Миколаївна й не думала заспокоюватися. Вона була обурена, дізнавшись, що син придбав нове авто для дружини.
Покупку вони з Анною планували давно — винятково для зручності родини.
Обидва працювали у різних кінцях міста, тож другий автомобіль справді був доречним.
— І коли вже можна подивитися на вашу обновку? — пробурчала вона з викликом.
— Та хоч зараз! Машина вже біля будинку стоїть, — відповів Сергій, навіть не підозрюючи, що мати з’явиться просто сьогодні.
— Ну і яка з них ваша? — розпитувала, Лариса Миколаївна.
Сергій, трохи ніяковіючи, вивів матір на вулицю, щоб показати новеньке авто.
— За скільки взяли? — суворо запитала вона й схрестила руки.
— Не дорого, — спокійно сказав Сергій, але точну суму не назвав.
Реакція матері перевершила всі його очікування. Замість привітання чи бодай здивованого погляду, пролунав крик:
— Ти тільки подивися, куди ви гроші спускаєте! Краще б у житло вклали!
— Мамо, не кричи, — урвав її син. — У нас є квартира, якщо ти забула…
— Двокімнатна! А могли б трійку взяти або й будинок! — не вгавала Лариса Миколаївна.
Щоб сусіди не витріщалися з подивом, Сергій поспішив завести матір назад у квартиру.
Однак ніхто й уявити не міг, наскільки далеко зайде невдоволення Лариси Миколаївни.
За кілька днів вона без попередження з’явилася у квартирі подружжя. Замість того щоб подзвонити у двері, почала гамселити у них руками з усієї сили.
Анна, перелякана, кинулася відчиняти. Побачивши свекруху, розгубилася ще більше.
— Ви взагалі бачили, що трапилося?! — з порогу вигукнула Лариса Миколаївна.
— Що сталося? — виглянув із кухні Сергій.
— Хтось подряпав вашу нову машину! — майже з радістю у голосі повідомила жінка.
— Що?! — оторопіла Анна й, навіть не перевзувшись, у домашніх капцях й халаті вискочила з квартири.
Сергій кинувся за дружиною. Лариса Миколаївна теж вийшла, але неквапно, наче все було під контролем.
Коли вона підійшла до подружжя, ті вже стояли біля автомобіля, дивлячись на напис, зроблений чорною фарбою прямо на капоті. Зовсім нелітературне слово було добре видно на блискучій поверхні.
— Хто посмів таке зробити?! Я ж казала, що це погана ідея… — затягнула Лариса Миколаївна, удаючи щире співчуття. — Догралися? Я ж попереджала, що друга машина вам не потрібна. Зізнавайся, дорогенька, кому на хвіст наступила?
— Що ви маєте на увазі? — розгублено перепитала Анна.
— Ну такі слова просто так на машинах не пишуть! У тебе, часом, не коханець з’явився? — вистрілила свекруха наступним «припущенням».
— Та ви що таке говорите?! — обурилася Анна. — Я й гадки не маю, хто це міг зробити… Але нічого, поліція розбереться!
— Та хто там буде розбиратися, — пирхнула Лариса Миколаївна. — Скажуть, ваші особисті проблеми. Вам краще взагалі не лізти до поліції. Продайте цю машину — менше гріха буде!
Сергій здивовано глянув на матір, але промовчав.
Ще хвилин тридцять Лариса Миколаївна походжала квартирою, щось бурмотіла, а потім нарешті зібралася йти. Проводжаючи її, Анна запитала:
— А ви навіщо приходили?
— Новину вам принесла. Без мене б і не дізналися, що машину зіпсували, — усміхнулася Лариса Миколаївна й пішла.
Увечері, трохи заспокоївшись, Анна вийшла на подвір’я і натрапила на сусідку з першого поверху. Не витримавши, вона поділилася з нею тим, що сталося. І тут з’ясувалося, що у Марини є камера відеоспостереження, спрямована саме на паркувальний майданчик.
— Давай подивимося — дізнаємося, хто у тебе такий «шанувальник» завівся, — запропонувала Марина.
Разом переглянули запис — і обидві заціпеніли від побаченного. Камера чітко зафіксувала, як Лариса Миколаївна спокійно й методично виписує напис на блискучому капоті їхньої новенької машини.
Виконавши свою «місію», Лариса Миколаївна сперлася руками в боки й задоволено оглянула свою «творчість» з усіх боків.
— А я завжди думала, що у вас із Ларисою Миколаївною хороші стосунки, — прокоментувала сусідка. — Вона ж, здається, педагог із багаторічним досвідом…
— Ба більше — «Учитель року», — сумно відказала Анна.
Подякувавши сусідці за допомогу, Анна повернулася додому й розповіла про все чоловікові.
— Та не може бути! Це якась нісенітниця! Мама б не стала псувати нам машину, — з обуренням відповів Сергій.
— Хочеш подивитися відео? — різко перепитала Анна. — Який мені сенс вигадувати?!
Чоловік стиснув губи, розуміючи, що дружина має рацію. Він кивнув і набрав номер Лариси Миколаївни.
Щойно мати відповіла на дзвінок, Сергій суворо й спокійно сказав:
— Ми знаємо, хто пошкодив машину. Тобі доведеться відшкодувати збитки — принесеш гроші за фарбування кузова!
Спершу мати все заперечувала, клялася, що це якесь прикре непорозуміння, що її просто переплутали. Та коли Анна надіслала їй відеозапис з камери, де вона чітко зображена за «роботою», Лариса Миколаївна здалася.
— Навіщо ти це зробила? — суворо запитав Сергій. — Ти розумієш, що накоїла?
— Я не хотіла, щоб ви купували другу машину, — пробурмотіла вона, опустивши очі.
— І що? Вирішила завадити, завдавши нам збитків? Створити проблеми і ще й кредит на себе повісити? Та ти взагалі в собі?! Краще б я нічого тобі не казав! — роздратовано вигукнув чоловік. — Гроші чекаю завтра!
— Віддам, — пробурчала мати.
Ларисі Миколаївні довелося йти до банку й оформлювати кредит, щоб оплатити ремонт Анниної машини.
Цей інцидент серйозно зіпсував їхні стосунки. Мати вважала, що син вчинив неправильно, бо міг би й не вимагати з неї гроші. А Сергій затаїв образу: йому було важко усвідомлювати, що рідна мати здатна свідомо псувати майно його сім’ї.
Відтоді, як Лариса Миколаївна взяла кредит на ремонт зіпсованої машини, у квартирі Сергія й Анни запанувала крихка тиша. Вони більше не запрошували матір у гості, не відповідали на її повідомлення, і навіть святкування дня народження онука пройшло без неї.
Через кілька тижнів Лариса Миколаївна сама зателефонувала синові.
— Сергію, ти можеш приїхати? Хоч на годинку. Я… я хочу поговорити.
Голос її був тихим, втомленим. Щось у ньому змінилося. Сергій, хоч і вагаючись, але поїхав.
Вона зустріла його без звичних моралей, без претензій. У сірому халаті, з обвислими плечима, вона нагадувала зовсім не ту владну жінку, яка ще недавно влаштовувала сварки біля дверей їхньої квартири.
— Сідай. Я чай поставила, — сказала вона й сіла навпроти. — Я не буду виправдовуватись. Те, що я зробила, непростимо. Але… я хочу, щоб ти хоч трохи зрозумів, чому.
Сергій мовчав.
— Я все життя працювала. Виховувала чужих дітей. Мені влаштовували оплески на педрадах, дарували грамоти, а вдома — тиша. Батько твій рано відійшов у вічність. Ти виріс і пішов. І от залишилася я — сама, з котом і самотністю.
— Але ж… ми поряд. Ми ж не залишали тебе, — тихо заперечив Сергій.
— Фізично — ні. А от морально… Пам’ятаєш, як ти колись мріяв про велосипед, а ми ледве наскладали гроші? А тепер ти купуєш другу машину, і навіть не радившись зі мною. Ви живете своїм життям, де я зайва. Не питаєте, не слухаєте, і щиро не цікавитесь, як я. Я розумію — ви дорослі, у вас своє. Але моє життя давно втратило сенс. І ця машина… вона стала для мене символом вашого відчуження. А мені давно вже потрібно ремонт на кухні зробити. Дверцята гарнітури замінити та шпалери переклеїти. Я сама не зможу, ні фізично, ні матеріально. А ви й не пропонуєте свою допомогу.
Вона замовкла, дивлячись у чашку.
— Я хотіла… навіть не зіпсувати щось. Я хотіла, щоб ви нарешті мене побачили. Щоб знову звернули увагу. — голос її зламався. — Пробач мене, якщо зможеш.
Сергій довго мовчав.
— Ти могла просто сказати це. Без фарби, без кредиту, без сварки.
— А ти б почув?
І в цій фразі було більше образи, ніж у всіх попередніх словах.
Сергій глибоко зітхнув, дивлячись на матір, яка, здавалося, вперше за багато років показала справжню вразливість.
— Можливо, я справді не дуже помічав, що тобі важко, — зізнався він нарешті. — Але це не привід ламати наше життя. Ми сім’я. І я хочу, щоб ти була частиною нашого життя.
Лариса Миколаївна кивнула, не відводячи погляду.
— Я зрозуміла, що помилилась. Вибачення — це мало. Я хочу виправити ситуацію.
— Ми всі робимо помилки, — відповів Сергій. — Давай почнемо з того, що ти не будеш більше ходити без попередження, не лізти зі своїми порадами, а ми більше приділятимемо часу тобі. І не тільки коли щось трапиться.
Наступного дня Анна приготувала вечерю для всієї родини. Лариса Миколаївна прийшла заздалегідь — не як вчителька зі строгими зауваженнями, а як жінка, яка хоче бути почутою і зрозумілою.
Після вечері вони разом обговорили, як краще будувати стосунки, щоб не допустити подібних непорозумінь у майбутньому.
З часом довіра поверталась повільно, але впевнено. Сергій і Анна почали більше залучати матір у своє життя, а Лариса Миколаївна навчилась висловлювати свої почуття без псування майна.
Зіпсована машина стала символом великої помилки, яка дала шанс на новий початок — на справжню близькість і взаєморозуміння в їхній родині.
