— Другого сина теж вирішила звабити? – заголосила свекруха, побачивши у невістки туфлі на шпильках.
Валерий вже під’їхав до будинку та паркувався у дворі, коли почув крик своєї дружини Олени. Чоловік не міг помилитися, це точно кричала його дружина.
«Трясця, що там знову трапилося?» – з переляком подумав він і поспішив завершити маневр.
Ліфт, як на зло, довго не їхав. Вочевидь, хтось нагорі його тримав, і Валерий побіг сходами. Майже вдершись у квартиру, він почув схлипування дружини.
Посеред вітальні лежали яскраві шовкові клапті, над якими спокійно воссідала на стільці мати Валерія, Наталя Іванівна, стискуючи в руці великі ножиці. Альона плакала на дивані.
— Що тут сталося? – запитав Валерий.
Дружина кивнула на груду ганчір’я.
— Мій новий комплект білизни, – сказала Альона крізь сльози. – Тільки вчора купила. Хотіла сьогодні тебе здивувати.
– Блудна вівця ти, – безбарвним голосом промовила Наталя Іванівна. – Ні сорому, ні совісті. А ж у вас син росте… Який приклад йому?
— Льошка в таборі, – різко сказав Валерий. – Як ти знову увійшла, мамо? Я ж забрав у тебе ключі.
– Рідній матері в домі відмовляєш? – Наталя Іванівна гнівно блиснула очима на сина. – Приходила, коли хочу, і надалі приходитиму. Не допущу блуду й розпусти.
– Я так більше не можу! – Альона різко встала і пішла на кухню.
Наталя Іванівна провела невістку недобрим поглядом.
– Коли ти вже розлучишся з цією гулящою? – суворо запитала вона у сина. – Не набридло рогами соромитися?
– Мамо, що ти причепилася до Альонки? – наскільки можливо терпляче запитав Валерий. – Що вона тобі зробила поганого? Я з нею живу і цілком щасливий.
– Гуляща вона! – вперто повторила Наталя Іванівна.
– Та з чого ти це взяла?
– Знаю, тому й кажу. Хіба порядні жінки таке собі купують? – Наталя Іванівна кивнула на порізану білизну. – Жени її та знайди собі нормальну дружину.
– Залиш у спокої моє сімейне життя, – втрачаючи терпіння, сказав Валера. – Ані мені, ані Дімці спокійно жити не даєш. У тебе в твоїй громаді справ нема?
– А ти мені не вказуй, що робити, – гримкнула жінка. – Яйця курку не вчать.
Вона повільно встала і спрямувала до виходу. Валерій рушив слідом, щоб переконатися, що по дорозі вона ще чогось не наробить.
Зачинивши за матір’ю двері, він пішов на кухню, де застав заплакану Альону.
– Валер, потрібно щось робити, – сказала дружина і гірко усміхнулася. – Сина на відпочинок відправили, романтичну вечерю запланували, ага. Я так розумію, нам ще пощастило, що вона в самий розпал не з’явилася, а раніше…
– Я сьогодні ж викличу слюсаря, щоб він поміняв замки, – похмуро сказав Валерий.
– Це не допоможе! – підвищила голос Альона. – Як ти не розумієш? Вона ще щось вигадає!
– А що ти пропонуєш?
Валерій і сам здогадувався, якою буде відповідь дружини, і боявся цього.
– Ти сам не бачиш, що в твоєї матері серйозні проблеми з головою? – запитала Альона. – І вона може бути небезпечною. Сьогодні вона мою білизну порізала, а завтра що?
– Не кажи дурниць! – Валерий розумів, що дружина має рацію, і це ще більше виводило його з себе.
– Валера, терміново щось вирішуй. Я більше не можу й не хочу так жити.
Почувся стук вхідних дверей, обоє подружжя здригнулися, вирішивши, що це повернулася Наталя Іванівна.
– Не дай боже, – прошепотіла Альона.
Але це була не Наталя Іванівна. З боку вітальні почувся голос Марини, дружини молодшого брата Валерия, Діми.
– Валеро, Альона, ви вдома? – кликала Марина.
– Ми на кухні, – відгукнулася господиня, і Марина увійшла до них. – У вас вхідні двері відкриті були.
Альона кинула незадоволений погляд на чоловіка.
– Що, вас теж, бачу, сьогодні навідали? – Марина кивнула у бік вітальні, де досі підлога була всипана клаптями зірваної романтичної вечері.
– А у вас вона що накоїла? – запитала Альона.
– Хана моїм новим панчохам, – відповіла Марина.
Правда, на відміну від Альони, засмученою Марина не виглядала. Більше того, у неї був досить бешкетний вигляд, наче вона дізналася якусь таємницю. Власне, так воно і було.
– Я, здається, знаю, чому Наталя Іванівна так себе поводить, – заявила Марина.
При Валері вона старанно вибирала вирази для позначення свекрухи. За відсутності синів вона ніколи не називала свекруху на ім’я та по батькові, віддаючи перевагу більш гострим характеристикам, серед яких «стара цвіль» була найбільш політкоректною.
Марина тріумфуюче переводила погляд з одного на іншого.
– Говори, не тяни, – у нетерпінні попросила її Альона.
– Дочекаємося Дімки, – запропонувала Марина. – Клянусь, ви не пошкодуєте. Я таке відкопала…
Марина не обдурила. Її інформація викликала справжній шок у синів Наталі Іванівни і поклала край її свавіллю.
До релігії Наталя Іванівна пристрастилася кілька років тому, коли овдовіла.
Спочатку її сини, старший Валерий і молодший Дмитро, спокійно поставилися до примхи матері. Жінка дуже важко переживала смерть чоловіка, і лише в релігійній громаді, куди її привела подруга Ніна Григорівна, досить швидко заспокоїлася і почала повертатися до норми.
Однак з часом поведінка Наталі Іванівни ставала все радикальнішою.
Якось до Валерія і Альони в гості прийшли брат з дружиною. Компанія весело спілкувалася за столом, коли раптом у квартирі з’явилася Наталя Іванівна. Як з’ясувалося, прийшла вона раніше, просто безтурботна компанія навіть не почула клацання вхідних дверей.
Валерій і не припускав, що в матері є ключі від його квартири.
Як пізніше вдалося з’ясувати, Наталя Іванівна наготовила собі дублікатів від квартир синів. І ось вона, наче привид, вбрана у все чорне, стояла на порозі вітальні, значно перелякавши всіх своєю раптовою появою.
В руках вона тримала нові туфлі Альони, красиві та витончені, на тонкій і високій шпильці, які та купила напередодні.
— Другого сина теж вирішила звабити? – грізно запитала свекруха Альону.
Вона перевела погляд на молодшого сина Дмитра, а потім на його дружину Марину.
— Я б на твоєму місці тримала вухо гостро, – заявила Наталя Іванівна. – Хоч, ти й сама не краща.
— Мамо, як ти увійшла? – першим прийшов до тями Валерій.
— Крізь двері, – відповіла та.
Ніхто не встиг відреагувати, а Наталя Іванівна швидкими рухами відламала обидва підбори і шпурнула все на підлогу.
— Ось так! – сказала вона і пішла.
Уся четвірка ще довго сиділа в якомусь ступорі.
— Валеро, забери в неї ключі, – тільки й змогла вимовити Альона.
Вечір був безнадійно зіпсований. Валерій викликався відвезти Дмитра і Марину додому, а по дорозі заїхав до матері і виконав прохання дружини. Однак ситуацію це не врятувало.
Наталя Іванівна знову з’явилася в квартирі сина через кілька днів. Альона застала свекруху, повернувшись з роботи. Та діловито рилася в її шафі, відбираючи речі та предмети білизни, які їй не подобалися.
— Що ви робите? – закричала Альона. – Як ви увійшли?!
— Не твоя справа, як увійшла, – відгризлася свекруха. – Це квартира мого сина.
Вона продовжувала свою справу, а невістка швидко набрала чоловіка.
— Терміново приїжджай і випроваджуй свою матір, – сказала Альона. – Або це зроблю я. І полонених не буде.
Почувши слова невістки, Наталя Іванівна поспішила піти сама, наостанок пригрозивши Альоні геєною вогняною та пекельним полум’ям.
Як з’ясувалося, перед цим вона побувала в квартирі Дмитра, де добралася до спеціальних ароматичних свічок, куплених Мариною для спальні, і розтрощила їх на порох за допомогою молотка. І там у той же час також були серйозні розбірки між подружжям.
Валерій і Дмитро одночасно поміняли замки на вхідних дверях. Однак Наталя Іванівна якимось неймовірним чином зуміла знову добути ключі.
Обидва сини вирушили до матері на розмову, але їхні дипломатичні спроби ні до чого не привели. Жінка вперто твердила своє.
— Блудниць у дружини взяли, – докоряла вона синів. – У гріху живете! Горіти вам усім у пеклі.
І Марина, і Альона переконували своїх чоловіків терміново показати Наталю Іванівну психіатрам, але брати не поспішали. Обидва сподівалися, що ситуацію з матір’ю можна буде вирішити мирно і без радикальних заходів.
Замки тепер мінялися із заздрісною регулярністю, але ситуацію це не рятувало. Наталя Іванівна продовжувала свої «рейди моральності», ретельно вибираючи час, коли синів і невісток не було вдома.
Крім того, матір стала наполегливо твердити Валерію і Дмитру, що вони одружені з пропащими жінками.
— Обидва рогатими ходите, – повторювала вона з дня у день. – Самим-то не противно.
Звичайно, подібні теми настрою чоловікам не додавали, хоча обидва були впевнені, що дружини їм вірні. Але, як то кажуть, осад залишався…
І ось Марина підготувала гучний сеанс розкриття.
Коли, нарешті, приїхав Дмитро, вона ще трохи насолодилася паузою, а потім показала всім присутнім чужий профіль у соціальній мережі. Там були старі фотографії, ймовірно кінця 80-х початку 90-х років минулого століття.
І на них були зображені дівчата явно не найважчої поведінки, одягнуті більш ніж відверто. В обіймах хлопців бандитського вигляду. Марина ткнула в одну з них.
— Впізнаєте?
Валерий і Дмитро спочатку відмовлялися вірити своїм очам, але на фото була їхня матір, Наталя Іванівна.
— А ще я заїхала до її подруги, тієї самої Ніни Григорівни, і вона мені у всьому зізналася. Вони обидві в молоді роки заробляли на життя, так скажемо, далеко не біля верстата. Ну, ви зрозуміли.
Марина насолодилася виробленим ефектом.
— Як казала моя бабуся: «Блудна свекруха невістці не вірить». Прямо в точку! – сказала Марина. – До речі, ваш покійний батько чудово знав про минуле цієї старої відь… Наталі Іванівни. І часто її вчив життю. Просто ви частіше жили у бабусь та дідусів, тому не в курсі. Отже, ваша мати не могла нам з Альоною пробачити щасливого сімейного життя, якого сама була позбавлена. Ще й у секті цій їй мізки промили добре.
Якийсь час на кухні стояла тиша.
Потім Валерий і Дмитро терміново зазбиралися до матері, попередньо отримавши від Марини компрометуючі фото. Невідомо, про що вони спілкувалися, але більше Наталя Іванівна на території синів та їхніх дружин не з’являлася.
