— Дружину залишу і квартиру поділю, — мріяв невірний чоловік. Але того, що сталося, ніяк не очікував.
— Василю, ти що, вирішив мене покинути? — ніби між іншим запитала Катерина за вечерею.
Тон її був настільки буденним, що чоловік одразу й не зрозумів, що вона має на увазі. І про що його зараз запитує. А коли сенс питання дійшов до чоловіка, то він мало не вдавився курячою ніжкою, яку з апетитом уплітав у цей момент.
Чоловік обожнював, як Катя готувала курку – вона виходила в неї завжди неймовірно соковитою та ароматною. Смакота! Його губи й підборіддя в цей невідповідний для серйозної розмови момент блищали від жиру. І це дивне, якщо не сказати більше, питання дружини зовсім було зараз не до місця.
— А з чого ти це взяла, Катерино? — спитав він. — От запитання у тебе!
— Та так, знаю дещо, от і питаю. Хочу почути твою версію, — дивно посміхаючись, промовила дружина.
— Що ж ти знаєш, моя дорога, і звідки? — Василь судомно прийнявся згадувати, де і коли він міг проколотися.
Яким чином Катя могла дізнатися про Лілю. Адже він був гранично обережний. І жодних проколів не допускав.
— Усе я знаю, Василю. То що, йдеш від мене? Дай відповідь нарешті.
— Ні. Не розумію, що тобі спало на думку, — спробував він викрутитися.
Василь ще сподівався, що дружина нічого не знає, і це просто жіноча вразливість. У них, у жінок, завжди так — щось причулося, і одразу сварку влаштовують. Не могла дружина нічого знати! Він ретельно приховував свій зв’язок із Лілею всі два роки їхнього чарівного кохання. Тому поки прикидався не розуміючим.
Насправді Катерина давно вже все знала. Вона готувалася до цього моменту. І сьогоднішній дзвінок коханки чоловіка лише прискорив цю розв’язку.
— Василю, не прикидайся, прошу тебе. Це зовсім тобі не личить. Мені навіть смішно! Сьогодні мені телефонувала твоя Ліля і просила дати тобі розлучення. Терміново, причому. Ось загорілося в неї в одному місці. Ось я й питаю – кидаєш ти мене чи ні?
— Кому телефонувала? — остовпів Василь.
У цей момент із рук чоловіка навіть випала куряча ніжка і з гучним стуком ударилася об тарілку.
— Мені. Кому ж іще? Василю, схаменися! Ну що ти? Я в принципі не проти, щоб ти був щасливий зі своєю коханою. І заважати вам не стану. Хто я така, щоб перешкоджати твоєму щастю? — з посмішкою промовила Катерина.
Чоловіка зовсім спантеличила подібна реакція. «А що взагалі відбувається? Що за дивина така? Де сварка, сльози, звинувачення в зраді? Чому дружина радіє? Щось тут не так», — розгублено міркував у цей час чоловік.
— Так, Катю, я кохаю іншу жінку. Якщо вже ти все знаєш, приховувати більше не буду, — довелося зізнатися Василю, тому що від несподіванки він більше нічого поки вигадати не зміг.
«Навіщо Лілька подзвонила дружині? Що це за витівка? Не порадившись зі мною, вчинила такий дивний вчинок. Втомилася чекати? Вирішила заволодіти мною вже сьогодні, щоб панувати безроздільно?» — розмірковував Василь.
Він відсунув від себе тарілку з недоїденою ніжкою. Вечір був зіпсований. Вечеря також. Чоловік зовсім не був готовий до таких поворотів долі. Усе сталося надто раптово і начебто без його участі. Це неправильно. Василь уявляв собі все інакше. Якось монументальніше, чи що, урочистіше.
— Що далі, Васю? Коли з’їжджаєш? Я навіть допоможу тобі зібрати речі, — буденно сказала Катерина. — Мені зовсім це не важко. Допоможу по старій пам’яті. Та й часу вільного в мене тепер повно.
— Стривай! Що значить – з’їжджаю? Може, я й не збираюся нікуди з’їжджати! Мені цей район подобається, я звик тут жити! Велика частина життя тут пройшла, — обурився Василь. — Та й вирішити ще все треба. Це якось неочікувано, знаєш…
— Ти добре себе почуваєш? Немає температури, тиску? Щось ти несеш якусь маячню, — з тією ж дивною посмішкою спитала в нього Катя.
— Та добре я себе почуваю. Зі здоров’ям у мене все гаразд. До чого ці питання? — торкаючись свого лоба, який у цей час моментально спітнів, запитав чоловік.
— А до того, що, раз ти йдеш до іншої жінки, то мусиш з’їхати від мене. Це ж логічно. Що я тобі все розжовую? Ох, намучиться з тобою Лілька! Ти щось зовсім зіпсувався, — дружина засміялася при цих словах.
— Катерино, не ображай мене! Ми ще не обговорювали це питання. Можливо, ти з’їдеш, а я залишуся. Не думала про це, а? Отож бо! А то розкомандувалася тут!
— Ні, не думала. Це суперечить логіці та здоровому глузду, який тебе сьогодні дуже підводить, — спокійно відповіла жінка.
— Все, раз заговорили про нашу квартиру, треба це обговорити негайно.
— А нічого обговорювати, любий, — знову, вкотре вже за вечір, приголомшила його дружина.
— Як це – нічого? А моя частка в квартирі!? — обурився Василь, якого все це вже добряче напружувало. — Я ж власник квартири, як і ти! То чому ти мене виганяєш? Що це за витівки такі!
— Ні. Власник квартири – я. І тільки я. А ти тут живеш, поки я тобі це дозволяю. Втямив?
— Що за маячню ти несеш, Катерино? Може, це в тебе сьогодні з головою проблеми? А ти звинувачуєш у цьому нормальних людей. Ми продамо нашу квартиру і поділимо гроші. Мені треба десь жити! На що я куплю нове житло, де ми оселимося з Лілею? Ти засмутилася, я розумію. Новина ця неприємна. Але до чого ж тут моя частка в квартирі? Будь розсудливою! — Василь уже говорив на підвищених тонах.
— А немає ніякої частки. Я ж сказала тобі. Ось, подивися, якщо не віриш.
Катерина пройшла до шафи й дістала з ящика свідоцтво про право власності. Там було написано, що їхня квартира, в якій вони разом проживали багато років, належить їй одній.
— Що це? Підробка? Та як ти на таке наважилася? Це ж злочин, Катю! За таке шахрайство передбачена кримінальна відповідальність! Ти хоч в курсі? — обурився Василь, побачивши документ.
— Ні, це не підробка. Це справжній документ. Ти позбувся своєї частки рік тому. Я тоді вже знала про твій роман із цією Лілею. З твоєю колегою. Добрі люди розповіли, дякую їм за це, — зітхнувши, сказала Катерина.
Тепер дружина вже не усміхалася і була гранично серйозна.
— Не скажу, що мені було байдуже, — продовжувала вона. — Стільки років разом, дітей виростили, кохали одне одного колись… Але потім я дізналася про твою зраду і вирішила діяти. Мені потрібна була компенсація за мої найкращі роки з тобою. Так, так! Не дивись так на мене. А ти як хотів? Дізнавшись про твою зраду, я зрозуміла, що єдине, що завдасть тобі шкоди і дасть мені відчути себе вільною, – це позбавити тебе частки в квартирі. І я почала діяти. Я повинна була підготуватися до того моменту, коли ти зберешся мене кинути, залишивши ні з чим. Біля розбитого корита. Ким би я стала? Самотньою жінкою у віці, та ще й із кімнатою замість повноцінної квартири.
— Це нечесно! — скрикнув Василь. — Як ти взагалі до такого дійшла? Я не очікував, що жінка, з якою я прожив стільки років, здатна на таке!
— Ну не знаю… Здається, у вмінні брехати й вивертатися ти, Василю, мене давно перевершив. Отже, я не знала, як це зробити, але випадок допоміг мені. Ти тоді потрапив до лікарні, пам’ятаєш? І я не стала гаяти часу. Я швиденько оформила дарчу від твого імені на мене. Сам не знаючи того, ти подарував мені свою частину квартири в рахунок компенсації моральної шкоди.
— Якої шкоди? Ти що мариш?
— Аж ніяк. Я цілком адекватна, любий.
— То ось що я підписував після наркозу? Ти вигадала історію про ремонт у нашому під’їзді й змусила мене підписати документи, не читаючи їх! Я ж нічого не тямив тоді! Як ти могла? Це нечесно, Катю!
— Могла, Василю. У тебе вчилася. Ти хороший учитель, мій любий! — усміхнулася вона.
— Я подам до суду, щоб визнати документ недійсним! — закричав чоловік ображено. — Що це за свавілля таке!
— Подавай! Це твоє право. Але навряд чи ти доведеш, що був у той момент неосудним. Лікар, який був тоді поруч, підтвердить, що ти прекрасно реагував на навколишню дійсність. Я про це заздалегідь подбала. І так, я проконсультувалася з юристом. Тобі нічого не світить. Тож змирися. І вирушай до своєї коханої з тим, що віднесеш у валізах.
Василь, любитель солодкого життя та чужих жінок, залишився ні з чим.
— Лілю, люба, тільки ти одна мене любиш і розумієш. Довкола самі обманщики, — промовив чоловік, заходячи з валізами до своєї коханки.
— А що відбувається? — розгубилася Ліля. — Чому ти з цими баулами сюди прийшов? Ти що, не вигнав зі своєї квартири цю стару? І чому сам пішов?
— Ні, це вона мене вигнала. Квартиру в мене обманом забрала…
— А де ж ми житимемо? Ти ж казав, що та квартира твоя! Я вже хазяйці сказала, що завтра з’їжджаю! І що тепер? — мало не сварилася обурена жінка.
— Я не знаю. Але ми щось придумаємо, кицю!
—! Мені жебраки не потрібні!
Чомусь без житла Василь їй став не потрібен. Кохання швидко згасло. А чоловік переїхав до своєї матері.
