— Дитинко, забудь про мого сина! Денис більше до тебе не повернеться. Знаєш, я ніколи не хотіла, щоб ти стала моєю невісткою — я спочатку була проти вашого весілля. Довелося піти на хитрість, щоб вас розлучити. Але я ні про що не шкодую!

— Дитинко, забудь про мого сина! Денис більше до тебе не повернеться. Знаєш, я ніколи не хотіла, щоб ти стала моєю невісткою — я спочатку була проти вашого весілля. Довелося піти на хитрість, щоб вас розлучити. Але я ні про що не шкодую!

Світлана Семенівна з самого початку вирішила: Віра — не та жінка, яка гідна її сина. Стільки сварок було до весілля… Світлана Семенівна все робила, аби не допустити одруження, але син під вінець Віру все ж таки повів.

Одразу після весілля молодята винайняли власне житло. Віра завжди цінувала особистий простір і знала, що спільне проживання зі свекрухою гарантовано доведе її до психоневрологічного диспансеру. Хоча Світлана Семенівна наполягала на переїзді молодих до її квартири.

— Мамо, ми не можемо в тебе жити, — тоді впевнено сказав Денис, — не ображайся, але ми якось самі.

Віра швидко опинилася при надії. Поки носила дітей, начебто з чоловіком жили мирно — вона до останнього працювала, намагаючись побільше відкласти на декрет. Коли на світ з’явилися хлопчики-близнюки, нестача фінансів стала гостро відчуватися. Майже все, що відклали, пішло на малюків. Віра пішла в заслужену, але неоплачувану декретну відпустку, а Дениса, мабуть, вирішили «оптимізувати» на роботі, понизивши на посаді. Дохід сім’ї помітно просів.

— Денисе, ти впевнений, що у тебе не роботі ця посада не тимчасове рішення? — постійно питала Віра.

Денис зітхав:

— Тимчасове, Вірочко. Я вже шукаю підробіток. Але в цьому є й свої плюси: зате я буду більше часу з тобою та хлопчиками проводити.

Коли «заначка» скінчилася, оренда двокімнатної квартири для Віри та Дениса стала непідйомною. Прострочили один платіж, другий, третій, і господиня оголосила:

— З’їжджайте. Набридло мені від ваших вічних: «Вибачте, гроші перекажемо за тиждень». У мене на прикметі є платоспроможні квартиранти, я з ними про все вже домовилася. Тож вам три дні на збори.

Віра заплакала, Денис теж засмутився. Подружжя після довгих переговорів знайшла єдиний, як їм здавалося, раціональний вихід. Їм доведеться переїхати в квартиру батьків Дениса. Проситися до них поїхали разом:

— Мамо, ми з Вірою подумали… Нам дуже незручно, але поки ми не витягуємо оренду, — почав Денис розмову з матір’ю, коли вони всі зібралися на кухні.

Світлана Семенівна вдоволено посміхнулася:

— І? Що ви вирішили? Житимете у нас?

— Так, Світлано Семенівно. Ви не проти? Ми не назавжди, місяців на шість, може, на рік. Поки Дениса знову не підвищать, — поспіхом додала Віра.

Світлана Семенівна зиркнула на невістку:

— Ну, раз ви так вирішили, я не проти. Зрештою, я ж мати, хіба ж я синочка в біді кину? Але одразу попереджаю: у нас тут свій уклад. Правила. Ви двоє — дорослі люди, а діти маленькі, за них ви повну відповідальність несете. І, Віро, я сподіваюся, ти не забула, що в цьому домі ніхто не сидить, склавши руки?

Віра натяк зрозуміла, тому покірно кивнула:

— Звісно, Світлано Семенівно. Я буду допомагати. У всьому.

Денис бачив, як дружина напружилася, тому поспішив згладити гострі кути:

— Мамо, ну ти чого? Та не переживай ти так! Ніхто тягарем вам ставати не збирається.

— Сину, я про інше. Про порядок. Минулого вашого візиту батько твій об візочок біля входу мало не перечепився. Ти ж знаєш, що я люблю, щоб усе було на своїх місцях! Гаразд, збирайте речі. Я вам зараз кімнату звільню.

Переїжджали в поспіху. Віра сама з собою багато разів бесіди проводила, налаштовувалася на хороше, тільки допомагало це погано. Вона чудово знала, що від свекрухи можна очікувати чого завгодно.

Світлана Семенівна несподівано стала підозріло люб’язною. Перші пару місяців вона намагалася повністю відповідати почесному званню «свекруха» — невістку вона ганяла в хвіст і в гриву. Віра ночами, поки чоловік не бачить, подовгу плакала у ванній. А тепер ніби зачаїлася.

Якось уранці, коли Денис пішов на роботу, Світлана Семенівна зайшла в кухню, де Віра намагалася нагодувати дітей сніданком.

— Вірочко, мила, ти виглядаєш зовсім змореною, — почала вона, поставивши на стіл тарілку з оладками, — їж хоч!

— Дякую, Світлано Семенівно, — Віра обережно відсунула тарілку, — я не голодна. І начебто почуваюся добре, з усім справляюся.

— Справляєшся? — Світлана Семенівна зобразила щире здивування, — та ти подивися на себе! Очі червоні, руки тремтять. Денису я, звісно, нічого не скажу, він вірить, що ти в нього — ідеальна господиня, але мені брехати не потрібно!

— Про що ви говорите? Я просто не виспалася, Сергійко вночі вередував.

— Не виспалася, звісно. А може, й не тільки. Тобі, золотце, спокою не дає моє майно?

Віра розгубилася:

— У якому сенсі? Ви що маєте на увазі?

— Те й маю. Ти ж Дениска мого підбиваєш квартиру цю розміняти! Він мені сам про це натякнув. А я ж розумна жінка, Вірочко. Я бачу, що ти задумала.

Віра щиро не розуміла, що відбувається. Жодного разу вона з чоловіком не розмовляла про поділ квартири! Та вона їй і дарма не потрібна.

— Маразм, чи що, почався в неї, — подумала Віра, коли свекруха пішла з кухні разом з оладками, — що меле? Який поділ? Треба б не їсти нічого з її рук. Мало чого вона туди насипала…

А потім почалися дива — Денис якось повернувся додому сердитий.

— Ти навіщо дзвонила моїй начальниці? — одразу з порога спитав він, жбурнувши сумку на підлогу.

Віра розгубилася.

— Я не дзвонила твоїй начальниці. Чого б це? У мене навіть номеру телефона її немає.

— Не бреши мені, Віро! Вона при всьому колективі питала, чому ти цікавишся моїм графіком. Сказала, що ти дзвонила і поводилася… недоречно! Віро, це що таке?! Ти навіщо мене ганьбиш?

— Денисе, присягаюся, я не дзвонила!

— Годі! Ти постійно щось вигадуєш. Ти й мамі на мене скаржишся? Я що, чоловік поганий? Я тобі з дітьми не допомагаю? Ти не відпочиваєш через мене!

— Та не було такого, Денисе! Я жодного разу матері твоїй на тебе не скаржилася! Та ми й не розмовляємо майже. Може, хтось інший дзвонив й представився моїм ім’ям?

— Що значить, хтось інший? Кому це треба?! Ти в декреті сидиш, це тобі нудно. Хто окрім тебе може мені телефонувати?

— Я не знаю!

Чоловік нічого не сказав, але по виразу його обличчя Віра зрозуміла — він їй не вірить.

За кілька днів Денис прийшов додому пізно ввечері. Напідпитку і знову сердитий. Віра обережно підійшла до чоловіка:

— Денисе, що сталося? У тебе проблеми? На роботі щось?

Чоловік довго дивився на неї каламутними очима, а потім почав дорікати.

— Денисе, я тебе не розумію? — сказала жінка.

— Забирайся звідси! Негайно! Геть, я сказав! — підвищив він голос.

Денис кинувся в спальню і став викидати її речі з шафи. Світлана Семенівна за сваркою спостерігала мовчки, а свекор, який дрімав на дивані, навіть голови не підняв. За Віру ніхто не заступився.

Коли під’їхало таксі, Віра з двома сумками та дітьми на руках уже стояла на вулиці. Водій, побачивши, в якому стані пасажирка, мовчки завантажив речі в багажник.

Третій тиждень Віра жила в квартирі подруги. Вона була не проти. Її подруга Ірина часто підтримувала жінку.

— Ні про що не думай, грошима я допоможу на перший час, — сказала Ірина. Чоловік твій, звісно, негарно вчинив Виставити дружину з дітьми фактично на вулицю. Що взагалі у вас сталося?

Віра, схлипуючи, плутано пояснювала:

— Я й сама не зрозуміла. Прийшов з роботи, напідпитку, щось бурмотів собі під ніс, я так і не зрозуміла. Почула тільки, що свариться… А потім сказав, щоб я забиралася з його дому.

— Цікаво… Може, сказав хто чого йому?

Віра розповіла подрузі про останні витівки свекрухи. Іра, вислухавши її, підсумувала:

— Ну, точно, свекруха щось утнула! Що робити тепер будеш?

— Не знаю, — схлипнула Віра, — як самій дітей виховувати?

Переїжджати до батьків, у крихітне містечко, Віра не хотіла. Там не те щоб з роботою було важко — там роботи не було взагалі нормальної. І, що найгірше — з Денисом вона ніяк не могла поговорити.

Вона вже кілька днів намагалася додзвонитися до нього зі свого номера — і тиша. Або автовідповідач, або просто скидання дзвінка. Вирішила набрати з номера подруги. Іра сиділа поруч і роздавала поради.

— Ну, давай! Тільки не мямли, кажи виразно й без сліз. Він теж, мабуть, не в дусі.

Віра глибоко зітхнула, приклала чужий телефон до вуха. Після кількох довгих гудків, на диво, почувся його голос.

— Слухаю.

— Денисе? Це я, Віра…

Секунда мовчання. Потім він сухо промовив:

— Навіщо ти дзвониш?

— Навіщо? Денисе, я хочу зрозуміти, що відбувається.

— Я все сказав. Або тобі мало?

— Мало! Ти образив мене ти нас із дітьми виставив! Ти про синів взагалі подумав? Нам жити нема на що!

Денис хмикнув:

— Віро, я не збираюся утримувати чужих дітей. Годі.

— Яких чужих, Денисе?! Це наші сини! Ти з глузду з’їхав?

— Не дзвони мені більше. І взагалі, забудь мій номер.

І після цієї фрази — гудки. Віра відклала телефон, її руки тремтіли.

— Збожеволів, чи що? — вразилася Іра, — він досі очі заливає? Що несе взагалі?! Віро, чому він думає, що хлопчики не його? У тебе, може, грішки перед ним якісь є?

— Та немає ніяких гріхів, Іро, — розплакалася Віра, — йому мати про мене всіляке говорить. Я більш ніж впевнена, що це вона! Світлана Семенівна ж мене терпіти не може, вона не хотіла, щоб Денис на мені одружився.

— Тоді треба з нею розібратися! — випалила Іра, — і показати Денису, що його мати з себе являє. Віро, ну не можна ж так усе залишити. Невже ти це так просто залишиш? Правда, подумай про дітей. Як ти їх сама тягнути збираєшся? Я, звісно, допоможу, чим зможу, але…

— І що ти пропонуєш? — протягла Віра.

— Свекруху треба розговорити і її визнання на диктофон записати. Або ще краще — на відео! З’їзди до неї вдень, виведи її з себе. Вона обуриться і зізнається. А ми потім запис цей Денису покажемо. Ну мусить же він таким доказам повірити!

План дій обговорювали до пізньої ночі. Ірина все сама організувала: невелику камеру привіз кур’єр, жінки не одразу, але розібралися, як нею користуватися. Візит до свекрухи намітили на ранок — Віра чудово знала, що свекор до третьої години повертається з роботи.

Віра стояла біля квартири свекрухи і дзвонила у двері. Світлана Семенівна відчиняти не поспішала. Простоявши хвилин десять, Віра вже збиралася йти, коли замок заворушився — свекруха, скрививши губи, протягла:

— Ой, які люди! Дитинко, як ти тут? Чого ти тут забула?

Віра, глибоко зітхнувши й подумки перехрестившись, ривком відсунула свекруху і ступила в квартиру. Вона чудово знала, що тільки так могла мати чоловіка вивести з себе.

— Ти куди?! — верескнула свекруха, отямившись, — ану стій! Я тебе не запрошувала!

— А я дозволу питати й не збиралася, — заявила Віра, прямо у взутті проходячи в гостьову і плюхаючись без дозволу на диван, — ну що, розмовляти з вами будемо?

Світлана Семенівна обурилася:

— Та про що з тобою розмовляти? Хабалка! Дармоїдка! Тобі чого треба? Ледве від тебе позбулися!

— Ну як же, мамо рідна, — хмикнула Віра, — у нас з вами завжди знайдуться спільні теми для розмови! Поговорити я з вами хочу де про що. Підкажіть, будь ласка, а хто Денису навіяв, що хлопчики не його?

— Гадки не маю, про що ти говориш! — відвернулася свекруха, — я синові взагалі нічого не казала! У нього на тебе просто очі розкрилися!

— Світлано Семенівно, у вашому віці брехати грішно, — відрізала Віра, — я ж чудово знаю, що це ваших брудних рук справа! Ви мене не сприймаєте, це я ще можу зрозуміти, але діти ж до чого? Вам хлопчиків не шкода? Ви ж їх батька позбавляєте! Ви думаєте, я не зможу довести, що діти — ваші рідні онуки? Я піду до суду, Світлано Семенівно. І мої діти ще ваше майно успадкують! Ви мене не сердіть, я ж по-хорошому хочу!

— Ой, налякала! — засміялася свекруха, — іди куди хочеш! Що б ти не зробила, Денис тобі вже не повірить. Він тести негативні бачив, а це — найкращий доказ!

— Ну, приблизно це я й припускала. А тести ви де взяли? Біоматеріал у дітей моїх ви не брали. Та й явно результати підробні! Давайте начистоту! Де ви їх взяли?

— У мене всюди знайомі, — похвалилася Світлана Семенівна, — у лабораторії Ніночка працює, колишня дівчина Дениска. Він з нею до тебе зустрічався. Я, до речі, мріяла, щоб вона моєю невісткою стала. Посварилися, на якийсь час розійшлися, я все робила, щоб вони помирилися… А тут ти з’явилася! Хто тебе просив життя сина мого руйнувати? Затягла його до РАГСу, двох дітей народила… Ну тепер-то все буде добре! Я тебе з сім’ї вижила, тепер я спокійна.

Віра мовчки підвелася і, не дивлячись на свекруху, пішла до виходу. Поїхала одразу на роботу до чоловіка — треба було пробитися до нього і показати запис…

Світлана Семенівна вже півроку намагається поговорити з сином, але Денис на контакт не йде. Він змінив номер телефону, перевіз дружину та синів на винайману квартиру і найближчим родичам не залишив адреси. Віра чоловіка пробачила.