Катерині аж не вірилося, що цього року вони з чоловіком відзначають двадцятиріччя подружнього життя. Час пролетів як одна мить.
Обидва сини вже дорослі: старший, Артем, нещодавно з’їхав на орендовану квартиру ближче до центру, а молодший, Денис, саме закінчував школу й готувався до випускного.
З кухні почулися важкі кроки. Андрій підійшов ззаду, міцно обійняв дружину за плечі й поцілував у потилицю.
– Про що задумалася, Катрусю? – тихо запитав він.
– Двадцять років, Андрію… – зітхнула вона, притуляючись до його грудей. – А я нас ще зовсім дітьми пам’ятаю. Як це сталося? Куди подівся час?
– А ми і є діти! Не віриш? – Андрій хитро примружився і раптом почав її лоскотати.
Катерина заверещала, намагаючись вирватися, і за мить уся квартира наповнилася її дзвінким, щасливим реготом.
Увечері вся родина зібралася за святковим столом. Атмосфера була неймовірно теплою: хлопці жартували, ділилися планами, а потім урочисто привітали батьків. Раптом Денис, покрутивши в руках келих із соком, серйозно подивився на батька.
– Тату, слухай, а в чому взагалі секрет вашого щастя? – запитав юнак. – За стільки років я жодного разу не чув, щоб ви серйозно сварилися. Ти досі дивишся на маму так, наче ви на першому побаченні.
Андрій тепло посміхнувся і поклав свою долоню поверх руки дружини.
– Секрет простий, сину. Я одружився з найкращою жінкою у світі. Для мене вона ідеальна.
– Мамо, а ти що скажеш? – повернувся до неї Артем.
Катерина лише загадково посміхнулася і злегка знизала плечима. Насправді ж у її голові знову виринули спогади, які вона пронесла крізь роки. Вона й сама все життя ламала голову над цим питанням: чому тоді, двадцять років тому, Андрій вибрав саме її?
В юності Катя була тихою, скромною і, як їй здавалося, геть непоказною дівчиною. Поки однокурсниці крутили романи, на неї ніхто не звертав уваги. Спершу вона через це плакала в подушку, а потім вирішила: «Як Бог дасть, так і буде».
Усе змінилося в університеті, коли вона потоваришувала з Оленою. Олена була справжньою зіркою потоку – яскрава, впевнена в собі красуня, яка звикла, що весь світ крутиться навколо неї. Поруч із нею Катя почувалася сірою мишкою, але ніколи не заздрила подрузі.
Того незабутнього дня Олена святкувала свій день народження. Катя підготувала особливий подарунок – срібний браслет, про який подруга давно мріяла, і вирішила докупити квітів.
Вона забігла до невеликого квіткового магазинчика на розі й раптом застигла. Біля прилавка стояв високий, чорнявий юнак. У Каті перехопило подих, серце забилося десь у горлі, а щоки миттєво спалахнули рум’янцем.
Намагаючись заховати своє збентеження, вона забилася в найдальший куток і вдала, що надзвичайно зацікавилася кущем хризантем.
Юнак тим часом розгублено чухав потилицю, спілкуючись із продавчинею.
– А які квіти любить Ваша дівчина? – запитувала жінка за прилавком.
– Я гадки не маю, – щиро зізнався хлопець. – Сьогодні побачу її вперше. Друг запросив на день народження своєї найкращої подруги. Дуже вже хоче нас познайомити, каже, вона красуня.
– То візьміть троянди – вони всім дівчатам подобаються.
– Вам теж? – раптом запитав юнак, повернувшись і заглянувши прямо в очі Каті.
Вона мало не впустила сумку від несподіванки.
– Ем… Ну, так. Мабуть, подобаються, – проковтнула клубок у горлі Катя. – Але взагалі… я більше польові квіти люблю.
– Серйозно? – його обличчя осяяла неймовірно щира посмішка. – Я теж! У них якась особлива романтика, правда?
Поки продавчиня пакувала букет великих червоних троянд, хлопець не зводив із Каті зацікавленого погляду, від чого вона остаточно зніяковіла.
– Щасливо вам! – сказав він на прощання.
– І вам, – ледь чутно прошепотіла вона.
Дорогою до Олени Катя тільки й думала про того незнайомця. Які в нього очі, яка усмішка! Але одразу ж обсмикувала себе: «Катю, спустися на землю. Хіба такий хлопець подивиться на тебе? Забудь».
Яке ж було її здивування, коли, переступивши поріг орендованої квартири Олени, вона побачила саме його серед гостей!
– Катрусю, знайомся! – вигукнула іменинниця, тягнучи її за руку. – Це Андрій, друг нашого Ігоря.
– Дуже приємно, – ледь вимовила Катя, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг.
– Мені також. Неймовірно приємно, – відповів Андрій, і в його очах застрибали веселі бісики.
Протягом усього вечора відбувалося щось дивне. Андрій практично не зводив із Каті очей. Раніше хлопці ніколи так на неї не дивилися. Згодом він просто пересів до неї, і вони почали розмовляти. Виявилося, що у них стільки спільного, ніби вони знали один одного все життя: однакові улюблені книги, схожі погляди на світ і та сама любов до спокою, а не гучних вечірок.
Музика залунала гучніше, і до їхнього столика підійшла Олена. Її погляд був незадоволеним.
– Андрію, потанцюємо? – грайливо запитала вона, ігноруючи подругу.
– Та я це діло не дуже люблю, якщо чесно… – ніяково відповів хлопець, озираючись на Катю.
– Ой, та годі тобі! Не відмовляй іменинниці, ходімо! – наполягала Олена і майже силоміць витягла його на середину кімнати.
Катя спостерігала за ними. Олена щось щебетала, активно жестикулювала, але Андрій лише ввічливо кивав, а його погляд раз у раз повертався до кутка, де сиділа Катя. Щойно танець закінчився, він одразу ж повернувся назад. А наприкінці вечора рішуче заявив, що проведе Катю додому. То був найчарівніший вечір у її житті.
Проте наступний ранок зруйнував усю казку. В університетських коридорах Олена навіть не привіталася. Катя наздогнала її біля підвіконня.
– Оленко, що сталося? – стурбовано запитала Катя. – Я тебе чимось образила? Що не так?
Олена різко розвернулася, її обличчя пашіло гнівом.
– Ти ще й дурненькою прикидаєшся?! – гучно прошипіла вона. – Відбила в мене хлопця на моєму ж дні народження, а тепер робиш святі очі?!
– Відбила? Олю, ти про що взагалі? – Катя аж розгубилася.
– Не вдавай із себе овечку! Андрій мені давно подобався, я всі вуха Ігорю прози can, щоб він нас познайомив! Спеціально для цього все організувала! А тут з’являєшся ти і весь вечір вішаєшся на нього!
– Я не вішалася! Ми просто розмовляли…
– Досить! – перебила Олена, змірявши Катю презирливим поглядом. – Знала б я, що йому подобаються такі сірі, нудні миші, як ти – нізащо б тебе не запросила! Дивитися на тебе гидко.
Ці слова боляче вдарили по самооцінці Каті. Вона залишилася стояти в коридорі, ледь стримуючи сльози. «Олена права, – думала вона. – Куди мені до неї? Це була просто випадковість, хвилинний інтерес Андрія».
Проте, коли після пар Катя вийшла на ґанок університету, вона заціпеніла. Біля паркану стояв Андрій. У руках він тримав величезний, розкішний букет ніжних польових ромашок та волошок.
Побачивши її, він розплився в усмішці й рушив назустріч. Саме тоді Катя зрозуміла: це не помилка. Вона справді йому подобається. І це абсолютно взаємно.
З того дня вони більше не розлучалися. Були весілля, народження дітей, побутові труднощі, але щороку, на кожну річницю, Катя незмінно отримувала свій улюблений букет польових квітів.
Після святкової вечері, коли сини розійшлися по своїх кімнатах, Катерина й Андрій нарешті лягли спати. В кімнаті панувала тиша, поруч на тумбочці пахли квіти. Катя прихилилася до міцних грудей чоловіка, перебираючи пальцями ґудзики його піжами.
– Андрію… – тихо покликала вона.
– М-м-м? – відгукнувся він, погладжуючи її по волоссю.
– То чому все-таки я?
Андрій на мить перестав гладити її волосся й здивовано перепитав:
– Ти про що, кохана?
– Чому двадцять років тому ти вибрав саме мене? Ти ж міг бути з яскравою, ефектною Оленою. Вона тоді так намагалася тобі сподобатися. А я… я ж була простою, непомітною дівчинкою.
Андрій тихо, але щиро розсміявся. Його сміх вібрував у грудях, до яких вона тулилася.
– Катрусю, ну що за дурниці в твоїй прекрасній голові? Я ж у тебе по вуха закохався з першого погляду, ще там, у квітковому магазині! Хіба такі речі поясниш логікою чи словами?
Він підняв її підборіддя, змушуючи подивитися собі в очі.
– Коли я дивлюся на тебе, коли ти мене обіймаєш чи цілуєш, у мене досі, через двадцять років, коліна трусяться, а серце починає битися як божевільне.
Отаке ти зі мною виробляєш, розумієш? Мені ніколи не потрібна була «яскравість» для виставки. Мені потрібна була моя людина. І я її знайшов.
Катя розчулено посміхнулася, відчуваючи, як на очах зрадницьки виступають сльози щастя.
– Дивні ми якісь із тобою, Андрійку. Люди кажуть, що в шлюбі мають бути італійські пристрасті. А ми навіть посваритися нормально не можемо за стільки років.
– Ах, ти хочеш посваритися?! – в удаваному гніві вигукнув чоловік. – Нема питань, зараз організуємо скандал року!
Він миттєво перехопив її руки й знову почав нещадно лоскотати. Катя знову зайшлася сміхом, благаючи про пощаду, аж поки Андрій не зупинив цей «скандал» міцним, палким поцілунком.
І хто взагалі вигадав дурницю, ніби кохання живе три роки? Справжні, глибокі почуття не мають терміну придатності. Вони тривають цілу вічність, і тепер Катерина знала це напевно.
Світлана Малосвітна
