— Дивно, — подумав Ігор, відкриваючи двері своїм ключем. — Де ж це Надія? Чоловік ходив квартирою, чекав дружину, але її ніже не було.
У передпокої він перш за все зазирнув у шафу для взуття й помітив, що на полицях бракує бежевих замшевих черевиків дружини, якими вона так дорожить. Немає улюбленого пальта дружини ніжно-персикового кольору й легкого шовкового шарфика — особливої її гордості.
— Хм… Вона вже давно мала прийти з роботи й чекати мене. Цікаво, Надія приготувала вечерю, перш ніж зникнути? — голосно сказав Ігор. — Дуже я сьогодні зголоднів.
На плиті стояла каструля з пловом. У холодильнику Ігор знайшов крабовий салат і компот із сухофруктів.
Навіть кіт не вийшов його зустрічати — він ліниво приплющив одне око й, переконавшись, що в домі немає сторонніх, солодко позіхнув, згорнувшись клубком, і продовжив додивлятися свій сон, повільно й непомітно переходячи у відпочинок перед вечерею.
Рудика годували за годинником — вечеряти йому ще рано, тож можна вдосталь відпочити від щоденних клопотів і виснажливої роботи, яка полягала в тому, щоб робити життя мешканців двадцятої квартири не нудним і багатим на позитив.
Ігор переодягнувся в домашній одяг, переглянув у телефоні всі новини, визирнув у вікно, а дружини все не було.
— Гаразд, візьму курс на кухню, — вирішив він.
У тарілці йому усміхалася помаранчева морква, соковите м’ясо з приправами й кожне окремо взяте зернятко.
— Вечеряти не буду, розхотілося, — подумав Ігор, відсуваючи тарілку вбік. — Пройду до себе в кімнату.
Там він безцільно клацав пультом від телевізора, марно маючи намір знайти те, що зможе його зацікавити. Потім Ігор поплентався до вікна, за яким його очам відкрилася неймовірно красива щоденна панорама, яку він так старанно не хотів помічати — сонце повільно сідали. Ігорю навіть здалося, що денне світило простягнуло до нього руки й торкнулося його обличчя — він відчув тепло на своїх щоках.
— Ну куди ж пропала жінка? — Ігор ставив собі це одне й те саме питання й не знаходив на нього відповіді.
Кіт підійшов до нього ззаду й уткнувся в ногу своїм холодним носом.
— Мяу! Мяу! — Рудик дивився на Ігоря поблажливо-запитливо, наче говорив:
— Їсти хочу! Миска моя порожня! Ну ж бо! Поспіши! Наповни смачною їжею та чистою водою мої улюблені мисочки! Та швидше!
— Ну чого ти ревеш, Рудику? — голосно сказав Ігор і злякався звуку власного голосу. — Зараз нагодую тебе. Взагалі-то тебе завжди годує Надія.
На кухні, невміло з’єднавши у котячій мисці порцію каші й риби, Ігор поставив її на підлогу зі словами:
— Їж, ледарю! І тихо! І взагалі, це не моє завдання — тебе годувати! Це ти улюбленець дружини, а я так, терплю тебе на своїй території, тож поки дружина відсутня, слухатимеш мене, тобі це зрозуміло? І під ногами в мене не вертися, а то віником по спині отримаєш!
Кіт, не кліпаючи, довго й здивовано дивився на Ігоря. Потім він недовірливо підійшов до миски, понюхав її вміст і поплентав на своє улюблене місце, яким було підвіконня у господарській спальні. Там Рудик проводить більшу частину свого часу, де спостерігає за життям мешканців будинку крізь прозоре скло.
— Ось цікаво, якби коти вміли розмовляти, що б вони сказали людям? — Ігор поринув у міркування. — Рудик, припустимо, знає, де зараз знаходиться Надія? Ось чим вона займається, коли мене вдома нема?
Якось так склалося, що Ігор не любив спілкуватися з дружиною по телефону. Та й взагалі, про що з нею розмовляти? Про рецепт борщу чи грибного супу? Що вона в житті розуміє? Цифри в голові тризначні множить у своїй бухгалтерії?
Йому відразу навіть і в голову не спало, що можна подзвонити дружині. За цілих вісім годин він не знайшов хвилинки, щоб дізнатися, як у неї справи, втім, не лише сьогодні. Та й спали вони з дружиною вже давно в різних кімнатах — заважала дружина Ігорю, коли читала свої безглузді книжки. Це так Ігор вирішив — спати окремо. Одному набагато зручніше — ніхто не претендує на його простір. Та ще й Надія весь час стягувала на себе ковдру й загорталася в неї.
Єдиний вихід із ситуації, на думку глави родини — це роздільний нічний сон. Звичайно, можна купити дві ковдри, але ця прогресивна й практична думка ще не відвідала світлу голову Ігоря. І, знаєте, дві спальні — це так круто! Тим більше в гості ходити одне до одного можна — це так романтично!
Нарешті Ігор узяв у руки свій мобільний і натиснув потрібні кнопки. Телефон дружини відгукнувся. Він лежав у вітальні на журнальному столику, прикритий книгою.
— От роззява! — Ігор обурився не на жарт. — Вийшла з дому й телефон не взяла! Так я задам Наді, щоб наступного разу не забувала свій мобільний! Адже я переживаю! Як вона могла так зі мною вчинити? Не подзвонила, нічого не сказала, де вона й коли повернеться.
По правді кажучи, Ігорю дуже не подобалися дзвінки дружини йому на роботу. Він майже завжди грубо їй відповідав — чого дзвониш, адже заважаєш. Воркувати він з нею не воркує, не маленькі.
Від нудьги він відкрив дверцята приліжкової тумбочки дружини. Там на полиці він побачив в’язані іграшки. Це були сірий із рожевим довговухий зайчик, білий із чорним котик і жовте кумедне каченя.
— Звідки взялися ці іграшки в нас вдома? — не розумів Ігор. — І спиці з клубками ниток? Надія, що, в’язати навчилася? Я й не знав. Вона що, приховувала від мене своє захоплення? Навіть не зізналася! Ось уже ці іграшки у неї вийшли такі кумедні! Мимо волі Ігор милувався творчістю дружини.
— Хоч би з Надією нічого не трапилося! — Ігор, як завчену молитву, повторював одну й ту саму фразу. — От тільки повернеться, і ми з нею будемо в шахи грати — пам’ятається, вона в мене за молодості іноді вигравала, та й у кафе разом сходимо, а то я вже й не згадаю, коли ми разом піцу там їли. Та й у місті повно закладів, де можна разом весело провести час і поїсти різних смаколиків. Вона мене вже й не просить кудись сходити — я постійно відмовлявся, а зараз не буду. Гроші поки на такі розваги є, не копити ж їх, незрозуміло, на що?
За годину Ігор вже разом із котом дивився у вікно. Там кипіло життя! Чоловік нарешті розгледів, на якій марці автомобіля їздить його сусід по сходовому майданчику. От тобі й на! Ще й торт у руках тримає! Це він Ларисці своїй смаколики несе. А от коли він сам дружину свою балував солодощами — уже й не згадає.
— А це хто там такий? Це Женька з тридцять четвертої квартири? Під руку з якоюсь задоволеною пані йде. Так це його дружина Анжела — з першого погляду й не впізнав її. Вона, що, при надії? От справи! — думав Ігор, розглядаючи чуже щастя. — А як Максимко із сорок четвертої квартири підріс! Уже сам ходить! Може, і нам з Надією дитинку народити? Вона давно в мене просить малюка, та я ще й не пожив для себе. Потрібно обговорити цю перспективу. Ось вона, мабуть, зрадіє! Думаю, що вже настав цей час.
Голодний Рудик обнюхав орхідею, страждальницько зітхнув, але свого спостережного посту стоїчно не покидав — без господині вечеряти кіт рішуче відмовлявся.
Ігор присунув до вікна стілець і сів на нього. Він і сам очей своїх не зводив — може, там побачить свою зниклу Надію.
— Подзвонити, чи що, й розпитати в колег чи подруг дружини, де вона може бути. Та тільки жодного номера телефону в моїх контактах нема. Ніколи не було потреби записувати телефони непотрібних мені людей. Тільки б Надюша швидше повернулася. Погано мені без неї. Ніколи б не подумав, що дві години без дружини так можуть на мене вплинути. Надя завжди тихо у своїй кімнаті сидить, щоб мене не відволікати від справ, непомітно копирсається там, щось, напевно, майструє чи читає, а мені й добре, що вона, начебто зі мною, але й не заважає. Але хіба вона може мені завадити? Та що я, справді, справи державної важливості вирішую? Так, у комп’ютерні ігри граю чи футбол дивлюся.
А мені б зараз лише дізнатися, що в неї все добре, що вона жива й здорова. І це буде те, чого я найбільше хочу! — так, подібні ідеї голову Ігоря не приходили.
— А найнеймовірніше, чи можливо припустити, що Наденька від мене пішла? І телефон не взяла! Або, найнеприємніше, іншого чоловіка знайшла? І кота голодним залишила? Образилася, чи що, на мене? Так, я не обідаю з нею разом, і не снідаю, та й не вечеряю теж. На самоті їжею насолоджуватися в тиші люблю. Дружина спочатку засмучувалася з цього приводу, але останнім часом ніби прийняла це як належне. Змирилася. Ось, хто вона для мене? Улюблена жінка? Так, і не лише. Вона для мене — весь світ, — уже втираючи мокрі очі, думав Ігор. — А вона мовчить, та на всі мої сумнівні й даремні причіпки не реагує. Колись сердилася й плакала, але я не звертав на це уваги. Головне для мене — це мій внутрішній комфорт, щоб його ніхто не порушував. Правда, вже дуже Надію замотивую. Напевно, не треба більше цього робити. А якщо з нею щось сталося? Ніколи собі цього не пробачу!
За вікном стало вже зовсім темно.
— Час повідомити в поліцію, що в мене зникла дружина? Ось що я їм скажу? Зізнаюся, що дружини немає вдома три години? Не приймуть там мою заяву, — відходячи від вікна, думав Ігор.
У очікуванні минуло ще чотири години… Ігор не знаходив собі місця від неспокою. Він уже переодягнувся й збирався йти на пошуки дружини. Раптом кіт зістрибнув з вікна й галопом побіг до вхідних дверей. Там він почав голосно нявкати й шкрябати кігтями двері. Ігор кинувся в коридор. І тут хтось повернув у замку ключ! На порозі з’явилася Надя.
— Наденько! Де ж ти була так довго? І мобільний із собою не взяла? Я вже знемігся, все тебе виглядав! — цілуючи дружину, сказав Ігор.
— Добрий вечір, Ігорку! Або, краще, доброго ранку! Прости, що так вийшло! Спочатку я гуляла за містом, потім звернула в поле. Там я слухала, як співають птахи! Це так чудово! Потім я все ходила й ходила, розмовляла з травинками й квітами — шкода, що ти зі мною майже не розмовляєш, а мені так хочеться тобі розповісти про те, як у мене день пройшов. А вони, ті безмовні рослини, не говорячи ані слова, слухають мене співчувально й відповідають, хитаючи своїми головами. Ще я вирішила подивитися, як за обрій ховатиметься сонце. Тут, за будинками, зовсім не видно цього дива! Я задивилася! Ти знаєш, сонце швидко сховалося, а я залишилася сама. Стало зовсім темно. Я поспішила додому й заблукала! Спочатку я злякалася, але потім взяла себе в руки й пішла на світ ліхтарів. Довелося, правда, багато ходити. Потім я втомилася й трохи відпочила, присіла на землю, поплакала й знову встала. Я вийшла на трасу, і ось я вдома! — скоромовкою промовила Надя.
— Наденько! Вимий, швидше руки, і підемо разом вечеряти. У мене тут завалялася пляшка. Зараз я плов нам розігрію, салат із холодильника принесу, компот у святкові склянки розіллю й хліб поріжу. Сядемо і поговоримо, — заспокоєно сказав Ігор.
— І ще. Я запишу номери телефонів твоїх колег по роботі й подруг. І, якщо ти не проти, завтра разом сходимо в кафе. Я знаю, що ти любиш круасани, а в новому кафе саме такі печуть, з шоколадним кремом. Я був таким сліпим! Знаєш, я всі ці роки думав, що нам не потрібні діти. Я помилявся! Щоб ти мені довіряла. Хочу тобі зізнатися, що ти моя найцінніша перлина. Прости, що ніколи не говорив тобі про це. Я цю перлину давно вже знайшов, поклав у шкатулку й не звертав на неї уваги. Лежить собі, ну нехай і лежить. Вона адже в мене є, що ще треба? Навіть пил не витирав. Обіцяю тобі, що постараюся змінитися. Я не бачив тебе кілька годин, а мені здалося, що кілька днів, і я зрозумів, що сильно тебе люблю. Так буває. Ти мені віриш? — міцно обіймаючи своє скарб, сказав Ігор.
— Вірю, — тихо відповіла жінка, заплющуючи від задоволення очі…
Ситий і задоволений кіт спав біля ніг своїх господарів — кому, як не йому, знати, де живе справжнє щастя. Погодьтеся, коти й самі приносять із собою в дім букет, у якому немає жодної зайвої квітки.
А щастя живе там, де по-справжньому люблять, піклуються, чують і слухають одне одного, не ведуть рахунок образам, намагаються не помічати дрібні промахи. Там, де до кінця сподіваються й вірять, пробачають і забувають. Не пам’ятають погане. Адже якщо тримати в пам’яті всі образи, то для любові там не буде місця.
Ігор і Надя заснули, ніжно обіймаючи одне одного. Добре, що сьогодні у них вихідний день.
Звичайно, Ігор не зміниться в одну мить, та й Наді потрібно не замикатися в собі й говорити про те, що її турбує. Важко викорінювати глибоко вкорінені звички. Хотілося б вірити, що в цієї пари все буде добре. Але не відразу. Ще багато доведеться змінювати їм обом для того, щоб стати по-справжньому щасливими. Але це того варте. Адже любов довготерпить і добра. Вона вірить. Сподівається.
