Дзвінок від колишнього чоловіка пролунав несподівано: після розлучення Тоня старалася з Васею не спілкуватися, вона досі не могла пробачити йому того, як він вчинив… Спочатку він платив аліменти, а потім звільнився і допомагати колишній дружині перестав. І тут така несподіванка! Дзвінок о пів на десяту вечора. Тоня хотіла було скинути, але цікавість пересилила. Та й мало що…
— Алло? — із тривогою в голосі запитала Тоня.
— Привіт, Тоню. Ти в суботу нічого не плануй. Треба прийти на ювілей моєї дружини, Валентини. Сама приходь і дітей теж приведи.
— А це з чого раптом? — Тоня була вкрай здивована.
— Ну… ти ж розумієш… Їй важливо показати гостям, що в нас гарні стосунки, репутацію підтримати. Вона новий магазин відкриває… — голос Василя був хрипким, ніби він намагався приховати напругу.
Два роки тому він пішов до іншої жінки, залишив дружину з двома дітьми, а тепер телефонує ніби нічого не сталося і просить послугу! Не просто просить, а благає. «Що хочеш — проси, тільки прийди».
Тоня промовчала, згадуючи все те, що наробив чоловік.
Того вечора Тоня тільки прийшла з роботи: втомлена, як завжди, але звично усміхнена. Вона знала, що інакше ніяк: діти чекали маму, чоловік чекав вечерю, а втома… Вона була тільки її, особиста. Додому проблеми приносити не треба, такими були правила, і Тоня чітко дотримувалася їх багато років, успішно виконуючи роль хранительки домашнього вогнища, дружини та матері. А от Вася такого правила, здавалося, не знав.
— Ось, — з порога заявив він, — глянь. Це чеки. Купив я новий кран, плюс оплатив сантехніка.
— Молодець, — Тоня знизала плечима. — Візьми з полиці пиріжок. Я в суботу пекла, ще залишилися. Якщо захочете, на вихідних ще напечу.
— Та що ти заладила: «Пиріжки, пиріжки»?! Я знову сам усе на собі тягну, а ти сидиш склавши руки й усміхаєшся.
— А що мені, плакати, що ти чоловік, а сам кран поміняти не в змозі, — спокійно відповіла вона.
— Я не для того на світі живу, щоб у трубах копирсатися. А замість того щоб говорити, ти могла б і підробіток узяти, щоб хоч якось вкладатися в сімейний бюджет.
— Я в нього вкладаюся, Васю. Тільки не грошима.
— А чим, перепрошую?
— Любов’ю. Турботою.
— Турботу на хліб не намажеш! — роздратовано відмахнувся він.
— Зате масло, яке я зробила сама з вершків сільських, що мама моя прислала, можна на хліб намазати. І хліб, до речі, я теж сама напекла! Спеціально за бабусиним рецептом. Ти ж звичайний не їси, тобі особливий подавай!
— Та краще б ти не масло з хлібом робила, а гроші приносила! Я б на них не хліб з маслом їв, а щось інше. Ананаси, наприклад! — обурився чоловік. Що в нього вселилося, Тоня не знала. Але так їй стало прикро, що вона вийняла з сумки гаманець і, відрахувавши половину по чеку за кран, виклала гроші. Їй якраз дали зарплату готівкою.
— Ось. І на ананаси вистачить. Смачного, — сказала Тоня і пішла з кімнати.
Було неприємно усвідомлювати, що за роки шлюбу чоловік не помітив у ній хранительку вогнища, матір своїх дітей і хорошу господиню. Вася дедалі частіше дорікав дружині, що вона нічого не робить, як зручно влаштувалася на його шиї, та ще й дітей повісила.
— Знаєш, Васю, дітей я тобі не вішала на шию, як ти кажеш. Це твої діти, ти мусиш їх утримувати.
— Могла б роботу нормальну знайти, — кидав він, ніби її робота була чимось непристойним.
— Я людина чесна, Васю. І роботу свою люблю, — відповідала Тоня.
— Ти просто на більше не здатна, Тоню. От і все. Тобі зручно в поліклініці сидіти за копійки, от і сидиш мовчки. А я більше мовчати не маю наміру. Мені потрібна жінка, з якою цікаво, яка може бути партнером, у якої, як і в мене, є бажання розвиватися і заробляти.
— Так? — ахнула Тоня. — І що ж ти хочеш цим сказати?
— Що я йду.
— Куди? — Тоня зблідла.
— У щасливе майбутнє. До Валентини. У неї свій бізнес, квітами торгує. Її гроші, плюс мої — буде мені й відпустка на Мальдівах, і машина дорога. А так… Тільки дача в селі та машина, яка ламається на кожному повороті.
— Ти йдеш із сім’ї? А діти як же? — Тоня не знала, як буде тягнути сама двох дітей.
— Діти як діти. Аліменти платитиму. Але на цьому все. Роби висновки.
Вася справді пішов: виділив із доходу копійчані аліменти і став жити під крилом у бізнесвумен. Він дійсно нещодавно познайомився з Валентиною: вона була сестрою його приятеля. Познайомилися вони випадково, і вже дуже вона припала до вподоби Василю. А самій Валентині було вже за сорок, і дуже їй хотілося заміж хоч за кого.
«І машина, і шуба, і квартира, і бізнес… Усе є, а заміж не беруть», — жалілася вона. І ось… пощастило, нарешті!
Валя виявилася саме такою, як Вася мріяв: впевнена, ділова, зі своїм бізнесом, а головне, зі своєю думкою. І все б було в його житті в шоколаді… Але щось пішло не за планом. Бізнесвумен виявилася гострою на язик, та ще й прикрикнути могла, якщо Вася не так дивився на неї, без любові. Порахувавши доходи й збитки, Валя сказала Василю, що його зарплата мінус аліменти — це копійки, що він у сім’ї на правах папуги: багато шуму, а толку нуль. Слово за слово, впливова пані наполегливо переконала Василя звільнитися і зайнятися корисною справою. Тобто, її сім’єю.
Вася, за іронією долі, швидко навчився міняти крани, готувати, мити підлоги і робити домашню роботу. Своїх дітей не бачив, зате водив сина Валентини до школи, робив із ним уроки, а за найменшу неслухняність отримував від дружини догани. І не нарікав, а робив. Усе, що він у Тоні висміював, він раптом став виконувати сам!
Тоня ж, залишившись сама, взяла себе в руки і не сумувала. На роботі колега запропонувала підробіток: влаштуватися в другу зміну в косметологію біля дому.
— У тебе вийде, Тонь. Освіта є, навичок вистачить. А решти — навчимо.
Вона спробувала, стала працювати там адміністраторкою тільки вечорами. Згодом жінка Із медсестри Тоня перекваліфікувалася на косметолога і стала заробляти значно більше.
Коли Вася подзвонив, Тоня страшенно здивувалася.
— Тонь, у моєї дружини ювілей. Вона хоче, щоб ти прийшла. З дітьми. Їй дуже важливо для іміджу. Прошу, будь ласка, приходь… Якщо не прийдеш, вона мене не залишить у спокою. Що хочеш, проси натомість! Подарунка не треба, просто приходьте.
— Гаразд. Прийдемо, — все ж погодилася Тоня. Їй було цікаво, як живе її колишній чоловік, і що там за Валентина, яку він боготворив: чим краща за неї, Тоню.
На ювілей Антоніна прийшла в гарній сукні. Валя навіть напружилася, що колишня дружина краща за іменинницю. Діти теж були гарно вдягнені, з модними гаджетами. Валя Василю навіть прочухана влаштувала, мовляв, ти крадькома від мене аліменти платиш, а з чого, якщо ти звільнився?! Мої гроші крадеш?!
Тоня чула, як Валентина звертається до чоловіка. Зате він похвалився, що їздив у відпустку на Мальдіви. Щоправда, тільки один раз… Іншого разу Валя з сином його не взяли з собою, залишивши стерегти квартиру. На ювілеї Тоні стало очевидно, що чоловік зробив помилку, вибравши Валентину — владну жінку, яка була в сім’ї головною. Вася виглядав смішно, хоч і намагався здатися важливішим, ніж був, і вдати, що щасливий. А потім, ближче до кінця вечора, він підійшов до колишньої дружини.
— Дякую, що прийшла. З мене відповідна послуга.
Тоня подивилася на нього й усміхнулася.
— Розлучися з Валентиною.
— Що?! — Вася витріщив очі. — Це надто велике прохання для тебе!
— Це не мені треба, Васю. Тобі. Ти собі послугу зробиш, якщо від неї підеш. Але справа твоя. Ти ж завжди хотів помінятися зі мною ролями. То що, приживалка тепер ти.
— Я щасливий, між іншим! Не треба за мене вирішувати! — випалив Вася червоніючи.
— Тоді живи і радій. А якщо гроші на шкарпетки знадобляться — у мене кран на кухні протік. Той самий. Можеш прийти, підробити.
— Вася! Не стовбич, неси моїй мамі шубу! — гучногласо гукнула чоловіка Валя, і той аж здригнувся.
— Мам, ну, ходімо? Нам ще валізи збирати! Ми ж у понеділок їдемо до Болгарії! — молодша донька нетерпляче смикнула за руку, і Тоня пішла. Пішла з усмішкою і передчуттям відпустки під пальмою. Відпустки, яку вона заробила для себе і коханих дітей.
Колишнього чоловіка їй було щиро шкода, але він сам обрав таке життя. Своїм вибором зробивши Тоню іншою, більш рішучою та успішною. Просто вчасно позбавив її від свого товариства. І всі зажили щасливо. Усі, крім Васі, хоч би як він не намагався показати інше.
