Галина Петрівна стояла біля плити, вправно помішуючи дерев’яною ложкою духмяне рагу. На кухні панував затишок, пахло смаженою цибулькою та спеціями.
Раптом тишу розітнув різкий, наполегливий дзвінок у двері. Жінка здивовано звела брови — вона нікого не чекала. Підійшовши до дверей, вона зазирнула у вічко. На сходовому майданчику, переминаючись із ноги на ногу, стояв її син.
Галина швидко повернула ключ у замку й відчинила двері.
— Ти один? — замість привітання злетіло з її вуст. Вона визирнула за його спину, сподіваючись побачити невістку.
— Звичайно… — щиро здивувався Денис, проходячи до коридору й знімаючи кросівки. — А з ким я маю бути?
— А Христина чому не прийшла? — Галина Петрівна склала руки на грудях.
— Ну так вона вже пішла… — знизав плечима син, проходячи повз матір.
— Я, як завжди, нікуди не встигаю… — з глибоким розчаруванням у голосі пробурмотіла жінка, важко зітхнула й попрямувала слідом за ним до вітальні.
Денис зупинився посеред кімнати й уважно подивився на матір.
— Матусю, а що взагалі таке? Ти якась дивна сьогодні. Щось сталося?
Галина Петрівна аж спалахнула від обурення. Її до глибини душі обурило те, що син стоїть із таким спокійним, майже святим виразом обличчя і нічого не розуміє. Вона нервово сіпнула плечем і майже випалила:
— А ти думаєш, що це нормально? Тебе ж, як завжди, все влаштовує! Тобі хоч кілок на голові теши!
— Мамо, я взагалі не розумію, що відбувається! — розвів руками Денис. — Ти можеш нормальними словами пояснити, без цих твоїх загадок?
— О ні, любий мій, тепер ти будеш мені пояснювати! — голос Галини Петрівни злетів на октаву вище. — Повну картину мені змалюєш!
Вона рішучим рухом запустила руку в кишеню свого домашнього фартуха й витягла звідти яскравий, рясно осипаний золотистими блискітками картонний прямокутник. Це була святкова листівка. Жінка з силою простягнула її синові, ледь не тицьнувши в ніс.
— Ось! Ось такий розкішний подарунок чекав на мене сьогодні в нашій поштовій скриньці! Помилуйся!
Денис мовчки, з повним нерозумінням дивився на цю блискучу листівку, яка аж ніяк не в’язалася з грізним виразом обличчя матері.
Він повільно взяв її, розгорнув і застиг. Всередині акуратним, розмашистим і дуже знайомим почерком його дружини було написано:
«Дорога свекрухо, маю за велику честь запросити Вас на наше офіційне розлучення! З величезною любов’ю та повагою, ваша невістка Христина!»
Денис безсило присів на самий краєчок стільця. Всі думки в одну секунду вилетіли з голови, лишивши там дзвінку порожнечу. Його очі раз по раз пробігали по цих кількох рядках, відмовляючись вірити в прочитане.
— Я просто вражений… — нарешті вичавив він із себе, дивлячись в одну точку. — Ну як можна було все так близько взяти до серця? Не можна ж до всього у цьому житті ставитися настільки серйозно! Це ж просто абсурд якийсь!
— Ти зараз про кого взагалі говориш?! — гримнула Галина Петрівна, тупнувши ногою
— Про Христину… — тихо відповів син, не підводячи очей.
— А тепер сідай рівно і починай розповідати все від самого початку! — наказала матір, сідаючи навпроти. — Бо я нічого не розумію, у мене серце заходиться від пристрастей ваших! Як це так? Ось тільки рік тому ми відгуляли ваше пишне весілля, стільки надій було, а зараз уже офіційні запрошення на розлучення розсилаються?! Що це за підліткові витівки? І чому ти сам? Куди пішла твоя дружина?
— Мамо, та припини ти так хвилюватися, — невпевнено, намагаючись сховати тремтіння в голосі, промовив Денис. — Вона ж просто на роботу пішла… Принаймні я так думаю.
Вранці все було абсолютно нормально, у неї був чудовий настрій, вона навіть наспівувала щось на кухні! До чого ця безглузда листівка, я уявлення не маю. Можливо, вона просто вирішила так невдало пожартувати? Вирішила нерви нам полоскотати?
— Та хто ж, скажи мені на милість, так жартує?! — обурилася Галина Петрівна. — Розказуй, через що ви знову посварилися? Які кішки між вами пробігли?
— Ой, мамо, та там нічого страшного, чесне слово… Все через борщ.
— Що?! — жінка аж подалася вперед, округливши очі. — Через борщ? Я за свої п’ятдесят років уже багато чого бачила, але такого дива ще не чула!
— Ну так, — Денис зам’явся, червоніючи. — Христина вчора вперше за весь час нашого спільного життя приготувала для мене борщ. Ну, старалася людина, купувала там щось… А я його спробував і трішки розкритикував. Ну, сказав думку свою, маю ж я право на власну думку в колі сім’ї?
— Навіщо? — голос Галини Петрівни став загрозливо тихим. — Навіщо ти це зробив? Скажи мені, ти йдеш протоптаною стежкою свого батька? Робиш точнісінько так, як він свого часу? Я ж тебе, дурня, скільки років від цього застерігала! Скільки разів казала: тримай язик за зубами, коли жінка біля плити танцює!
— Мамо, та я ж не мав на меті її образити! — почав виправдовуватися Денис, підвищуючи голос. — Я просто сказав чисту правду, без жодних прикрас! У тебе він дійсно смачніший, насиченіший, колір інший, буряк правильніше нарізаний! Чому я маю брехати і хвалити те, що не дотягує до стандарту?
— Де той борщ зараз? — перебила його матір строгим тоном.
— В холодильнику у нас стоїть, де ж йому ще бути… Христина тоді страшенно розлютилася, кричала, хотіла всю каструлю в унітаз вилити! А потім раптом заспокоїлась, так нехорошо посміхнулася і сказала, що я тепер маю сам весь цей борщ до останньої краплі з’їсти, бо нічого іншого вона для мене готувати в цьому домі більше не збирається!
— І що ти їй на це відповів, кулінарний критик ти мій? — Галина Петрівна примружила очі.
— Ну… я теж на емоціях був, — буркнув Денис. — Сказав їй у відповідь, що мені взагалі не потрібна така дружина, яка через одне зауваження стає в позу! Сказав: якщо ти не хочеш нормально готувати і вчитися, то я сам першим подам на розлучення!
Але ж, мамо, це все було в жарт сказано! Ну, щоб налякати її трішки, щоб підштовхнути до дій!
— А ти її про те, що це такий тонкий гумор, попередив? — саркастично запитала матір.
— Не розумію, про що ти… В якому сенсі «попередив»?
— Ти ж сказав їй прямо, одразу після своїх слів, що це був просто невдалий жарт?
— Та потім уже сказав, коли посуд почав гриміти! Але тоді конфлікт уже так розпалився, що її неможливо було зупинити. Вона закрилася в кімнаті, а зранку — ось, маєш, листівочка…
— Ти весь у батька! Один в один! Копія нещасна! — Галина Петрівна рішуче підвелася зі стільця. — Одягайся, горе-чоловіче. Ми зараз їдемо до вашої квартири. Діставай той борщ, зараз будемо його разом їсти!
— Мамо, я не хочу його їсти! — заскімлив Денис, наче маленька дитина. — Я ж тобі кажу, він не смачний! Там капуста сира і пересолений він!
— Все ти в мене будеш їсти! До останньої крихти! — відрізала матір, прямуючи до коридору. — Дивися який пан знайшовся! Не розумію, от чесно, ну не так я тебе виховувала, не вкладала я в твою голову цю пиху!
За пів години вони вже були в помешканні молодих. На кухні панувала зразкова, навіть якась зловісна чистота. Галина Петрівна, грізно й важко дихаючи, підійшла до холодильника, з гуркотом вийняла звідти велику трилітрову каструлю і з розмаху поставила її на плиту, увімкнувши вогонь.
Поки борщ грівся, вона покликала сина, який боязко тулився в коридорі.
— Іди сюди! І ключі від квартири мені свої дай, швидше!
Денис абсолютно не розумів, що відбувається і до чого тут ключі, але сперечатися з розлюченою матір’ю не наважився. Він слухняно витягнув зв’язку. Галина Петрівна вихопила її з його рук і демонстративно сховала глибоко у кишеню свого пальта.
Далі вона з гуркотом поставила на стіл дві глибокі тарілки й розлила гарячу червону страву. Сама першою взяла ложку, зачерпнула порцію, з’їла і грізно, спідлоба подивилася на сина, який сидів перед своєю тарілкою, наче на лаві підсудних.
— Ну? І що тобі тут не так, пане експерте? — строгим голосом запитала вона. — Борщ як борщ! Квасоля є, м’ясо є, буряк дає гарний колір. Хіба ж його не можна їсти? Хіба цим можна отруїтися?
— Можна їсти… — ледь чутно, майже пошепки відповів син, колупаючи ложкою капусту. — Але у тебе ж він все одно набагато смачніший… У твоєму борщі є якась таємниця, а тут просто… суп буряковий.
— У твоєї дружини прекрасний, чудовий борщ для першого разу! — вигукнула Галина Петрівна, ляснувши долонею по столу.
— Ану бери ложку і приступай до трапези, бо з цієї хати ти сьогодні не вийдеш, зрозумів? Ключі в мене, вікна високо! А в мене він смачніший, дурнику, тільки тому, що я вже цілих двадцять років його щотижня готую! Я кулінарні гулі два десятиліття набивала, поки ідеальний баланс знайшла! А ти захотів, щоб дівчинка у перший рік заміжжя тобі шедевр мішленівський видала?
Денис, піджавши губи, мовчки глянув на матір, важко зітхнув і почав швидко, майже не жуючи, ковтати борщ. За кілька хвилин, демонструючи неймовірну швидкість, він простягнув матері абсолютно пусту тарілку. В його очах світилася слабка надія на те, що Галина Петрівна нарешті пом’якшає і поверне йому ключі.
— Ні, милий мій, — раптом солодко усміхнулася вона, і ця посмішка здалася Денису страшнішою за будь-який крик. — Не все у цьому житті так просто, як ти собі звик думати. Хочеш отримати назад свої ключі і спокій у домі? Маєш беззаперечно виконати моє особисте завдання!
— Яке ще завдання? — перелякано спитав син, мимоволі відсуваючись разом зі стільцем. — Мамо, не лякай мене, що ти знову придумала?
— Спершу встань і дай мені он ту велику книгу з полиці, — вона вказала пальцем на товстий глянцевий том. — Оту, що з рецептами про здорову і смачну їжу, яку вам моя сваха на новосілля подарувала.
— Навіщо вона тобі? — Денис слухняно подав книгу.
— Треба! — відрізала жінка. Вона з усього маху розгорнула книгу посередині, дістала з сумки маркер і почала з азартом жирно підкреслювати назви страв. — Слухай сюди уважно. У неділю, рівно о першій годині дня, ми з твоїм батьком прийдемо до вас у гості. І ти — я наголошую, саме ти! — повинен самостійно, своїми ось цими руками приготувати ось ці три страви для нас! Качку з яблуками, запечену гратеном картоплю і складний салат із домашнім майонезом!
— Я?! — Денис аж підскочив на місці. — А чого це я маю готувати, якщо в мене взагалі-то дружина є?! Для чого ці театри?
— Ти маєш усе готувати сам, хлопче! Сам! Від чищення картоплі до миття духовки! — Галина Петрівна закрила книгу з гучним ляском.
— А якщо ти цього не зробиш, або якщо хоч одна страва буде сирою чи пересоленою — ключі від нашого дому ти більше не побачиш, на пороги не пущу, і з корисного сервісу «мама приготує на вихідні» ти знімаєшся автоматично!
І навіть не здумай просити у Христини допомоги! Я їй зараз прямо при тобі зателефоную, попереджу про наш візит і скажу, щоб вона палець об палець не вдарила. А борщ її я телефоном так похвалю, як тебе ніколи в житті не хвалила!
Денис стояв ні у сих ні у тих, переводячи погляд з книги на матір.
— Мамо, ну це ж несправедливо…
— Ти в кого такий розумний вдався, а? — Галина Петрівна підійшла ближче й пильно подивилася йому в очі. — Захотів він такого борщу, як у мами, з першого дня! Ти спершу з жінкою проживи у мирі та злагоді двадцять років, вирости дітей, перекочуй тонну картоплі, а тоді можеш якісь претензії висувати і губи дути!
І дивися мені, щоб страви в неділю дійсно були смачні! Ти ж чудово знаєш свого батька. Він у нас любить поїсти смачно і багато, він делікатнічати не буде.
Якщо качка буде сухою — він тебе з потрохами з’їсть прямо за цим столом і не подивиться, що ти його син! Вся твоя пиха вмить вилетить!
Вона розвернулася, сховала маркер у сумку і, гордо піднявши голову, попрямувала до виходу, лишивши кулінарного критика наодинці з товстою книгою рецептів та великим життєвим уроком.
Світлана Малосвітна
