Ганна — молода мама в декреті, яка щиро вірила, що сусіди мають допомагати одне одному. Її сусідка, пані Стефа, — «божа кульбабка» з тиском, що скаче синхронно з її бажанням поспілкуватися. У Стефи є двоє дорослих синів, але Ганна чомусь стала для неї і медсестрою, і кур’єром, і частково доглядальницею і пунктом незламності.

Ганна — молода мама в декреті, яка щиро вірила, що сусіди мають допомагати одне одному. Її сусідка, пані Стефа, — «божа кульбабка» з тиском, що скаче синхронно з її бажанням поспілкуватися. У Стефи є двоє дорослих синів, але Ганна чомусь стала для неї і медсестрою, і кур’єром, і частково доглядальницею  і пунктом незламності. 

Все почалося з дрібниці: «Ганусю, сонечко, поміряй старій тиск, бо щось голова паморочиться». Ганні було нескладно. Потім було «забіжи по хлібо, бо твої ніжки молоді». Потім — «ой, щось телевізор не показує, поклич свого чоловіка».

Психологічно Ганна потрапила в пастку соціального схвалення. Їй було ніяково відмовити старій жінці, поки її власна дитина спала в колясці. Стефа ж майстерно володіла зброєю маніпуляції: вона постійно вихваляла своїх синів.

 — Мої соколи, Ігор та Олег, вони ж великі люди! Весь час на роботі, країну піднімають. Навіть подзвонити неколи, такі зайняті. Я ж не можу їх відволікати своїми болячками… а ти ж, Ганусю, все одно вдома сидиш, тобі в радість старій людині допомогти. І добрий приклад твоєму сину. Дитина ж все помічає… Виросте – буде добре про тебе піклуватися!

З початком відключень світла «безпомічність» пані Стефи набула масштабів стихійного лиха. Рівно через 20 хвилин, у двері Ганни починалося розмірене, вимогливе стукання.

 — Ганусю, телефон сів! Постав на свій цей… пауербанк. І дай мені пару свічок, бо мої скінчилися. Ти ж запаслива, у тебе всього багато! І води вже нема – ні у туалеті змити, ні чаю закипятити. А до бювету на вулиці я ж не дійду, доню… Так спина болить і ноги крутить!

Ганна ділилася. Свічками, водою, зарядженими акумуляторними лампами. Вона бачила, як під під’їзд приїжджав Ігор на новенькому авто, швидко заносив матері пакунок із делікатесами і зникав через 5 хвилин. А потім Стефа знову йшла до Ганни, бо «синок так поспішав, що забув лампочку вкрутити».

Одного разу Ганна намагалася вкласти дитину, яка болісно реагувала на зуби. Вона не спала третю ніч. І тут — знайомий стукіт. 

— Ганусю, поміряй тиск! І подивися, чому в мене планшет не вмикається, Олег привіз, а я не тямлю.

Ганна відкрила двері з дитиною на руках. 

— Пані Стефо, я зараз не можу. Дитина плаче, я засинаю на ходу. Попросіть синів, вони ж ввечері заїжджають. Стефа підібгала губи: 

— Ой, які ми ніжні. Я ж кажу — вони працюють! Гроші заробляють! А ти що — кашу дитині вариш та в вікно дивишся. Тяжко тобі хвилину приділити? Бог все бачить, Ганно.

Це була іскра. Ганна раптом зрозуміла: її час, її ресурси і її спокій знецінені до нуля лише тому, що вона в декреті. Стефа не була безпомічною. Вона була користувачем, який знайшов безлімітний тариф.

Наступного дня, коли Стефа знову прийшла «зарядити ліхтарик», Ганна не впустила її в квартиру. Вона вийшла в коридор із блокнотом і ручкою. 

— Пані Стефо, я вчора подумала. Ви праві, ваші сини дуже зайняті. І мій час теж став дуже дорогим. Тепер ми будемо діяти по-іншому. 

— Як це? — старенька кліпнула очима. 

— Раціонально. Я більше не можу бути вашим безкоштовним асистентом. Оскільки ви вимагаєте моєї уваги як професійних послуг (медсестри, IT-фахівця та кур’єра), я підготувала для ваших синів пропозицію.

Ганна дочекалася вечора, коли Олег привіз матері чергову сумку. Вона перехопила його на сходах.

 — Олеже, добрий вечір. У мене до вас ділова розмова щодо вашої мами. Олег намагався проскочити: 

— Ой, Ганно, я поспішаю, там зустріч… 

— Саме тому я тут, — спокійно перегородила шлях Ганна. — Ваша мама звертається до мене за допомогою мінімум 4-5 разів на день. Вимірювання тиску, налаштування гаджетів, забезпечення світлом та водою. Оскільки ви «занадто зайняті», а я фактично виконую роль її доглядальниці, я виставила рахунок.

Олег зупинився. Його обличчя витягнулося. Ганна простягнула йому листок, де був чіткий розрахунок часу та вартості витрачених ресурсів (включаючи амортизацію її пауербанка та ціну свічок).

Олег дивився на листок, який простягнула Ганна, як на повістку в суд. На папері було виведено:

• Свічки господарські (12 шт.): 480 грн.
• Амортизація пауербанка (зарядка телефону/планшета щодня): 200 грн/міс.
• Послуги вимірювання тиску (3 рази на добу по 15 хв): 45 годин на місяць. За ставкою няні — 6 750 грн.
• Налаштування гаджетів та консультації: 1 500 грн.
• Разом: 8 930 грн.

— Ти що, Ганно, з глузду з’їхала? — Олег нервово засміявся. — Які гроші? Це ж сусідська допомога! Мама каже, ти сама пропонуєш. Ми їй продукти возимо, а ти ото… за свічки гроші просиш? Тобі не соромно?

— Мені — ні, — спокійно відповіла Ганна. — А от вам має бути соромно. Ви економите на доглядальниці для матері за рахунок мого часу і моїх ресурсів. Якщо ваша мама каже, що я «сама пропоную» — це маніпуляція. З завтрашнього дня я припиняю будь-яку допомогу. Якщо ви настільки зайняті, що не маєте часу на матір — найміть професіонала. Або платіть мені. Ось номер картки.

Наступного ранку світло вимкнули за графіком. Рівно через п’ять хвилин у двері Ганни пролунав знайомий впевнений стукіт. Ганна не підійшла. Стукіт став гучнішим. Потім почувся голос Стефи: 

— Ганусю! Відчиняй, сонечко! В мене планшет згас, не бачу нічого! І свічку дай, бо та вчорашня догоріла!

Ганна одягла навушники. Через 10 хвилин Стефа почала дзвонити у двері. Ганна відчинила лише тоді, коли дитина прокинулася від шуму. Вона не впустила сусідку навіть на поріг. 

— Пані Стефо, я вчора розмовляла з Олегом. Я пояснила йому, що мої свічки і мій час закінчилися. Тепер всі питання — до нього. 

— Та як же так? Він же на роботі! Він велика людина! — сплеснула руками стара.

 — Якщо він велика людина, він купить вам коробку свічок і навчить користуватися планшетом. До побачення.

Ганна зачинила двері. Серце калатало, але всередині з’явилося неймовірне відчуття свободи. Вона вперше поставила свій спокій вище за статус «доброї сусідоньки».

Через два дні під під’їздом відбулася справжня вистава. Ігор та Олег приїхали одночасно. Вони привезли: величезний пауербанк, коробку свічок на рік вперед, новий автоматичний тонометр, який «говорить» результати голосом, і пакет готової їжі.

Вони провели у матері три години. Ганна чула через стіну, як Олег роздратовано пояснював: «Мамо, натискай ось сюди! Ми не можемо щодня їздити, а сусідка сказала, що більше не прийде. Ти розумієш, що вона нам рахунок виставила?».

Виявилося, що «безпомічна» Стефа чудово все засвоює, коли альтернативи немає. Безкоштовний ресурс зник, і синам довелося або витрачати власні гроші на персонал, або власні сили на матір. Вони обрали сили, бо рахувати гроші вміли краще, ніж любити.

За тиждень Стефа знову зустріла Ганну в під’їзді. Вона не була «сонечком». Вона була ображеною і сухою.

 — Ну що, заробила мільйони? — в’їдливо спитала вона. — Бач, яка ділова стала. А я думала, ми свої люди… 

— Ми і є свої люди, пані Стефо, — Ганна зупинилася і подивилася їй прямо в очі. — Я людина, у якої є своє життя і своя дитина. І я рада, що ваші сини нарешті згадали, що вони теж люди і мають про вас дбати. Тепер у вас є і світло, і тонометр. Хіба це погано?

Стефа нічого не відповіла, але стукати в двері припинила. Вона зрозуміла: Ганна більше не «сидить вдома», Ганна — на варті власних кордонів.