— Ілля, ти збираєшся щось сказати? — спитала вона, дивлячись на чоловіка, який захоплено дивився футбол.
— Машо, ми ж завжди відзначаємо Новий рік у мами. Ти ж знаєш, традиція, — пробурмотів він, не відриваючи очей від екрана.
— Традиція?! — голос Маші зірвався. — Кожного року я сиджу на кухні цілий день, готую, прибираю, а твоя мама роздає команди, ніби я на підхваті. І навіть після цього я залишаюся винною! Ти вважаєш це нормальним?
Ілля замовк, не знаючи, що відповісти.
— Цього року я хочу відпочити, — продовжила Маша, зриваючи з листка магніт. — Ми поїдемо кудись удвох.
Ілля відвів очі, його голос звучав нерішуче:
— Добре, Машо. Давай спробуємо. Але як ми пояснимо це мамі?
Рік тому Маша вже намагалася обговорити цю проблему з Катериною Василівною. Тоді розмова закінчилася сваркою.
— Катерино Василівно, може, цього року ми з Іллею відзначимо Новий рік тільки вдвох? А до Вас приїдемо першого числа в гості? — м’яко спитала.
Свекруха підвела брови й зміряла її поглядом.
— Як це вдвох? — різко вигукнула вона. — Новий рік — це родинне свято! Ми все життя відзначаємо з сином разом! А ти хто така, щоб нам традиції міняти?
— Але ми сім’я, — тихо заперечила Маша.
— Сім’я? Це я сім’я Іллі! А ти — прийшла, без року тиждень, і поводься як належить! — вигукнула свекруха.
Маша тоді промовчала, але вирішила для себе, що більше не буде мовчазно погоджуватися.
Маша обрала затишний заміський готель у горах, де на них чекала тиша, камін і святкова вечеря. Валізи зібрали заздалегідь, щоб виїхати напередодні. Коли Маша розповідала про свій план, її очі сяяли.
— Це буде наш найкращий Новий рік, Ілля. Я впевнена.
Він кивнув, хоча всередині його гризло занепокоєння.
— Ти впевнена, що мама повірить у нашу розповідь про відрядження?
Маша усміхнулася:
— Твоя мама завжди сумнівається в моїх словах. Нехай тепер сумнівається в твоїх.
Якби вони знали в той момент, що відкараскатися від Катерини Василівни не так то просто…
На півдорозі до готелю їхня машина раптом застрягла в кучугурі.
— Чудово! Просто ідеально! — роздратовано вигукнув Ілля, виходячи з машини.
— Давай не будемо зриватися одне на одного. Просто спробуй розкачати її, — запропонувала Маша.
Вони вдвох почали штовхати машину. Маша промокла до нитки, Ілля весь змок, але невдовзі вони змогли продовжити шлях.
— Слухай, це навіть весело, — засміявся Ілля.
— Звісно, весело. Головне — не розповідай мамі, — підморгнула Маша.
В Іллі на телефоні за цей час було вже 50 пропущених дзвінків від матері. Нарешті він зміг відповісти.
— Іллюшо, ти де? Що за відрядження таке в Новий рік? — голос матері був підозріло м’яким.
— Це робота, мамо. Без мене ніяк, — вичавив він.
— Правда? Щось Маша там затіває, так? — продовжила вона.
— Мам, я зайнятий, передзвоню пізніше, — швидко обірвав він розмову, кинувши на Машу тривожний погляд.
— Вона явно щось підозрює, — прошепотів він.
— Ну й нехай, — відрізала Маша.
Коли вони прибули до готелю, все здавалося ідеальним. Затишні дерев’яні стіни, прикрашені гірляндами, тихий тріск дров у каміні створювали атмосферу чарівництва.
— Нарешті ми тут! — вигукнула Маша, вдихаючи аромат хвої, який буквально просочив усю будівлю. — Іллю, ти тільки подивися, яка краса!
Вони піднялися у свій номер, і там на них чекав приголомшливий краєвид на засніжені гори. Крізь вікна можна було бачити іскристий сніг, який переливався під променями призахідного сонця. У кутку кімнати стояла маленька прикрашена ялинка, а біля стіни – затишне крісло-гойдалка.
Маша заплигала від захвату, обійнявши чоловіка:
— Це навіть краще, ніж я уявляла! Подивися на цей краєвид! А крісло… Це просто мрія!
Ілля усміхнувся, спостерігаючи за її дитячим захватом:
— Ти мала рацію. Це місце дійсно ідеальне для нас.
Уранці, прокинувшись від м’якого світла, що пробивалося крізь снігові візерунки на вікнах, Маша з усмішкою потягнулася до Іллі:
— Як думаєш, що на нас чекає сьогодні?
— Тільки спокій і краса, — відповів він, приобіймаючи її.
Щасливі й розслаблені, вони спустилися вниз, щоб замовити сніданок. Але біля ресепшну на них чекав сюрприз. Прямо перед ними стояла Катерина Василівна, у своєму незмінному строгому пальті й із натягнутою усмішкою.
— О, яка зустріч! — промовила вона з удаваним здивуванням. — Ви думаєте, я не знаю, куди ви поїхали?
Маша застигла, наче громом уражена. Секундами пізніше її мозок почав гарячково перетравлювати побачене. «Як? Чому?» – думки плуталися в голові.
Ілля розгублено заїкнувся:
— Мамо… Що ти тут робиш?
Катерина Василівна злегка схилила голову, наче дивуючись його запитанню.
— А що? Хіба матері не дозволено провідати своїх дітей? Вирішила перевірити, як мої діти проводять Новий рік. Невже я не маю права бути поряд?
— Вибач, дорога, я вчора сказав матері, куди ми поїхали. Вона так уперто випрошувала. Довелося сказати. — Шепнув на вухо Ілля.
Маша відчула, як ьтск підіймається до її обличчя. Її ідеально спланована втеча була зруйнована за одну мить.
Катерина Василівна одразу почала диктувати свої правила.
— Ми всі підемо снідати, а потім одразу на прогулянку. Ви ж не проти? — не чекаючи на відповідь, продовжувала вона.
Маша намагалася заперечити:
— Катерино Василівно, ми хотіли провести цей час удвох.
— Звісно, звісно, — відповіла свекруха, не звертаючи уваги.
Катерина Василівна перетворилася на повноправного диригента їхнього часу. Сніжна стежка вела через ліс до озера, вкритого льодом, але навіть природа не змогла вгамувати її владний тон.
— Іллюшо, йди поруч зі мною, тримай мене за руку, — наполягала вона, хапаючись за його руку. — А то підсковзнуся, і що тоді?
Ілля слухняно підтримував матір, озираючись на Машу. Вона йшла позаду, повільно, наче сподівалася, що відстань врятує її від коментарів.
— Машо, у тебе шапка весь час криво сидить. Це так негарно. Підніми трохи вище, а то застудишся, — раптом зауважила Катерина Василівна, зупинившись і пильно дивлячись на неї.
Маша зупинилася, стримуючи роздратування.
— Все нормально, — коротко відповіла вона, не бажаючи сваритися.
Але свекруха не відступала. Вона встигла зробити зауваження і про те, як Маша тримає фотоапарат, і про її «надто легкий» шарф, і навіть про те, що Ілля невдало обрав маршрут. Кожен коментар звучав, як докір.
— Ну що за чоловік не зможе спланувати просту прогулянку? — докірливо сказала Катерина Василівна, дивлячись на сина.
Маша мовчала, поки вони не повернулися до готелю. Вона відчувала, як роздратування накопичується всередині, готове вирватися назовні. Коли вони опинилися в номері, Маша зачинила двері й повернулася до Іллі.
— Це просто неможливо! — почала вона, зриваючи з себе шарф. — Вона тут, наче королева! Командує кожним нашим кроком!
Ілля опустив голову, уникаючи її погляду.
— Вона просто хоче уваги і слідкує, щоб усе було добре, — спробував виправдати матір він, але його голос звучав невпевнено.
— Добре для кого? Для неї? — Маша вказала на двері. — А щодо мене? Ми знову живемо за її вказівкою!
Ілля зітхнув, потер обличчя руками.
— Я поговорю з нею, обіцяю. Просто… дай мені трохи часу.
Маша відвернулася, втупившись у вікно. За склом падав сніг, такий тихий і мирний, зовсім не схожий на бурю емоцій, що вирувала всередині неї.
Настало 31 грудня, і терпіння Маші було на межі. Вона сиділа в кафе готелю, бездумно помішуючи ложкою охололий чай, коли помітила шеф-кухаря Василя, який жваво розповідав офіціантам якусь кумедну історію. Його гучний, заразливий сміх луною розносився залою.
Маша мимоволі усміхнулася, але тут же нахмурилася, згадавши, як Катерина Василівна знову вранці командувала, як вони мають провести день. Коли Василь проходив повз її столика, вона не витримала.
— Ви такий веселий, — сказала Маша, намагаючись приховати роздратування в голосі. — Хотіла б я, щоб хтось так само розважав мою свекруху. Вона… складна людина.
Василь зупинився, піднявши брову:
— Свекруха? Невже вона настільки нестерпна?
— Ще гірше, — зітхнувши, зізналася Маша. — Новий рік мав бути святом для нас із чоловіком, але з її присутністю це стає неможливим.
Кухар уважно подивився на неї, наче роздумуючи.
— Знаєте що? — раптом промовив він. — Давайте я допоможу вам. Сьогодні ввечері ми влаштуємо для неї такий вечір, про який вона не забуде.
— Ви серйозно? — здивовано спитала Маша.
— Абсолютно. Я люблю такі виклики. Залиште це мені, — підморгнув Василь.
Увечері Маша й Ілля запросили Катерину Василівну до ресторану готелю, нібито на родинну вечерю. Свекруха, як завжди, почала із зауважень:
— Чому все так скромно прикрашено? Ви впевнені, що це найкраще місце?
Але її невдоволення випарувалося, щойно з’явився Василь. Представницький чоловік середніх років із добродушною усмішкою підійшов до їхнього столу.
— Добрий вечір, пані, — сказав він, злегка вклоняючись. — Я ваш шеф-кухар сьогодні. Особисто подам вам наші фірмові страви.
Катерина Василівна спочатку здивувалася, але коли Василь почав розповідати їй про тонкощі приготування страв і з ентузіазмом жартувати, її обличчя осяяла усмішка. За пів години вони вже жваво розмовляли. Василь розповідав анекдоти, ділився історіями зі свого життя, а свекруха буквально світилася від уваги.
Маша й Ілля, сидячи неподалік, спостерігали за ними з полегшенням.
— Знаєш, він такий цікавий чоловік, — пізніше сказала Катерина Василівна, підходячи до столика сина. — Ніколи б не подумала, що знайду когось настільки цікавого.
Маша кивнула, намагаючись приховати усмішку:
— Я рада, що вам сподобалося, Катерино Василівно.
— Гаразд, я піду куштувати чудовий десерт, про який мені розповів Василь, ви ж не образитеся, що я вас залишу тільки вдвох?
Маша з Іллею перезирнулися й захихотіли. А свекруха вже пливла королівською ходою вдалину.
Усю решту вечора свекруха провела в компанії Василя.
Наступного ранку Маша й Ілля тихенько вирушили додому, залишивши Катерину Василівну насолоджуватися відпочинком. Василь пообіцяв присвятити їй ще пару вечорів, а молода пара їхала додому з легким серцем, упевнені, що цей Новий рік запам’ятається їм надовго.
