Весілля Катрі мало стати подією десятиліття в містечку, але для її молодшої сестри Мар’яни воно виглядало як особиста образа. Мар’яна звикла бути центром всесвіту, а тут — біла сукня, квіти й увага всього світу дістаються «сірій мишці» Катрі.
— Ти в цьому десертному наметі виглядаєш як зефір, що передозував цукром, — кинула Мар’яна, заходячи до кімнати нареченої за день до свята.
— Мар’яно, будь ласка, хоч сьогодні без твоїх колючок, — зітхнула Катря, поправляючи фату. — Мама й так на межі через затримку з кейтерингом.
— О, з кейтерингом? Це тільки початок, люба. Твій вибір страв такий же нудний, як і твій наречений Степан.
Наступного ранку, коли гості почали з’їжджатися, Мар’яна «випадково» розіслала в загальний чат родини скриншоти переписки Степана з його колишньою. Вона майстерно обрізала дати, щоб здавалося, ніби вони спілкувалися вчора, хоча це було три роки тому.
— Мамо, ти це бачила?! — закричала Мар’яна посеред вітальні, де батько намагався застебнути краватку. — Степан пише тій Альоні, що «сумує за їхніми вечорами»! Як ми можемо віддати нашу Катрю цьому зраднику?
Батько, пан Андрій, почервонів:
— Що за дурниці? Степан — золотий хлопець. Покажи телефон!
— Дивіться, дивіться всі! Весілля треба скасовувати, поки не пізно! — горлала Мар’яна, демонструючи екран тітонькам, що вже почали витирати сльози хустинками.
Лише за пів години Катря, вся в сльозах, довела батькам, що це старі повідомлення. Але настрій було зіпсовано.
Коли прийшов час одягатися, Мар’яна зайшла в спальню з стаканом овочевого фрешу.
— Ой, Катрусю, дай я тобі допоможу з цим нескінченним шлейфом… — солодко промовила вона.
Секунда — і зелено-жовта рідина розпливлася по білосніжному атласу. Катря зойкнула так, ніби її вдарили.
— Ти що зробила?! — закричала мати, вбігаючи на крик. — Мар’яно, ти ж тримала стакан прямо над нею!
— Я просто перечепилася за цей безглуздий килим! — обурилася Мар’яна, навіть не намагаючись зобразити каяття. — Може, це знак зверху, що сукня надто пафосна для такого скромного свята?
— Геть звідси! — процідив батько. — Візьми перекис, сіль, роби що завгодно, але зникни з очей нареченої!
Сукню відчистили дивом, але Мар’яна не зупинялася. Під час церемонії, коли священник запитав про перешкоди до шлюбу, Мар’яна демонстративно впустила на кахлі скляну вазу, яка розлетілася з гуркотом на всю церкву.
Але справжній «перчик» вона приберегла для банкету. Коли настав час тостів, Мар’яна вихопила мікрофон у тамади.
— Я хочу випити за чесність! — вигукнула вона. — За те, що Катря виходить заміж лише тому, що боїться залишитися старою дівою, а Степан просто хоче отримати знижку в магазині нашого тата! Ви всі граєте в комедію, а я — єдина, хто каже правду!
— Мар’яно, сядь негайно! — крикнула мати, підхоплюючись із місця.
— Ні, мамо, не сяду! Ви завжди її любили більше, а мене тримали за декор! Тож отримуйте свій декор: я щойно зателефонувала до пожежної служби й сказала, що в залі закладено димну шашку. Чуєте сирени?
За вікном справді почулося виття пожежних машин. Гості почали в паніці підійматися. Це була остання крапля.
Розв’язка
Батько підійшов до Мар’яни, вихопив мікрофон і за руку вивів її в хол, подалі від гостей. Його обличчя було блідим від люті.
— Досить, — сказав він тихим, але крижаним голосом. — Ми терпіли твої витівки роками. Ми прощали твій егоїзм і твої маніпуляції. Але сьогодні ти намагалася розтоптати щастя своєї сестри просто заради розваги.
— Тату, я просто хотіла, щоб ви зняли рожеві окуляри! — пирхнула Мар’яна.
— Ні, ти хотіла бути головною на чужому святі. З цього моменту ти доросла й самостійна. Завтра вранці твої речі будуть стояти біля воріт. Додому ти більше не заходиш.
— Ви не можете мене вигнати! Це і мій дім! — закричала вона, переходячи на істеричний вереск.
— Можемо. І виселяємо. Їдь до своїх друзів, до Альони, до кого хочеш. У цій родині більше немає місця для твого отруйного характеру.
Мар’яна залишилася стояти на ганку в своїй дорогій сукні, слухаючи, як за зачиненими дверима знову заграла музика. Весілля тривало, але вже без неї.
Мар’яна стояла біля воріт рідного дому, оточена трьома валізами, які батько виставив рівно о восьмій ранку. Вона була впевнена: це блеф.
Зараз мама винесе каву, тато побурчить для вигляду, і її покличуть снідати. Але двері не відчинялися. Навіть собака Барон гавкнув на неї якось відчужено.
— Ну і будь ласка! — вигукнула вона в порожнечу, хапаючи валізи. — Скоро самі приповзете просити вибачення за свою нудьгу!
Мар’яна звикла, що гроші з’являються на картці магічним чином. Першим пунктом призначення став найкращий готель міста.
— Мені номер «люкс», — заявила вона адміністраторці, кидаючи паспорт на стійку.
— З вас три тисячі за добу, — сухо відповіла дівчина.
Мар’яна звично приклала картку до термінала. «Відмова. Недостатньо коштів». Вона спробувала іншу, татову «додаткову». «Картка заблокована». Холодний піт пробив спину.
— Якась помилка у вас із банком! — Мар’яна вихопила телефон і набрала матір.
— Мамо, терміново розблокуй картку! Я не можу навіть за готель заплатити!
— Привіт, доню, — голос мами звучав незвично спокійно. — Ми з татом вирішили, що «курс виживання» буде кориснішим за нові сукні. Грошей не буде. Хочеш жити в готелі — зароби. Па-па.
Мар’яна була впевнена, що її «свита» не залишить її в біді. Вона зателефонувала Лізі — дівчині, з якою вони разом висміювали Катриних подружок.
— Лізок, я тут вирішила пожити окремо від предків. Заїду до тебе на тиждень?
— Ой, Мар’яш… — голос Лізи став натягнутим. — Ти знаєш, у мене ремонт. І кіт захворів. І взагалі, після того, що ти влаштувала на весіллі… Моя мама сказала, щоб я з тобою не спілкувалася, бо ти «токсична». Вибач, бувай!
Наступні п’ять дзвінків закінчилися схоже. Виявилося, що без батьківських грошей і статусу «доньки бізнесмена» Мар’яна цікавила знайомих не більше, ніж минулорічний сніг
Наприкінці другого дня, витративши останні готівкові копійки на хот-дог, Мар’яна опинилася перед оголошенням на вітрині кав’ярні: «Потрібен бариста/офіціант».
— Я хочу працювати, — процідила вона, заходячи всередину.
Власник, кремезний чоловік, оглянув її дорогий, але вже пом’ятий костюм.
— Досвід є?
— Я вмію пити каву, це вважається? — огризнулася вона.
— З таким тоном ти й дня не протримаєшся. Але мені горить. Ставай за стійку. Розбив чашку — відраховую з зарплати. Нагрубила клієнту — вилітаєш.
Вже за дві години Мар’яна зрозуміла, що таке пекло. Ноги гули, манікюр постраждав від миття посуду, а клієнти виявилися неймовірно прискіпливими.
— Дівчино, я просила лате на мигдалевому молоці, а це що? — спитала жінка в капелюшку.
Мар’яна вже хотіла відповісти: «Пий що дали, овечко!», але згадала порожній гаманець і порожню орендовану кімнатку в гуртожитку.
— Вибачте, — крізь зуби прошепотіла вона. — Зараз перероблю.
Через місяць Мар’яна, втомлена і без яскравого макіяжу, виносила сміття з кав’ярні. Біля входу зупинилася знайома машина. З неї вийшла Катря — щаслива, засмагла після медового місяця.
Мар’яна хотіла сховатися, але сестра її помітила.
— Мар’яно? Ти тут працюєш? — в очах Катрі не було злості, лише здивування.
— Як бачиш, — буркнула Мар’яна, ховаючи руки за спину. — Батьки все-таки зробили з мене «людину». Задоволена?
Катря мовчала хвилину, потім підійшла ближче.
— Знаєш, я спочатку була дуже зла. Але тато сказав, що це був єдиний спосіб тебе врятувати від самої себе. Ти вже не намагаєшся зірвати чиєсь життя?
Мар’яна подивилася на свої червоні від води руки й тихо відповіла:
— У мене на це немає часу. Мені о шостій зміну здавати, а ще звіт по касі не збігається на сто гривень.
— Тоді зачекай, — Катря посміхнулася. — Я замовлю найбільший раф і залишу тобі такі чайові, щоб ти нарешті купила собі нормальний крем для рук. Але тільки якщо ти пообіцяєш прийти в неділю на обід. Мама сумує.
Мар’яна вперше за довгий час не знайшла колючої відповіді. Вона просто кивнула й пішла готувати каву. Життя виявилося набагато складнішим, ніж сценарій для весільного скандалу.
Віра Лісова
