Вранці чоловік поїхав на роботу, але за годину несподівано повернувся. Він влетів у квартиру, кинув сумку на підлогу й побіг до вітальні. Відволікшись від годування Іллюші, я повернула голову й застигла, дивлячись на порожній передпокій.
— Ти щось забув? — прислухалася я до звуків, що нагадували скрип дверцят шафи та шухляд комода.
— Галька просила позичити грошей! — відповів чоловік, продовжуючи шукати схованку.
— У тебе?
— Ну так. А у кого їй ще просити? — запихавшись повітрям, він вийшов із кімнати, став посеред передпокою, перерахував гроші й ошелешено глянув на нас із сином.
— Ти такий розгублений, — помітила я, торкаючись власного волосся, що розсипалося на чоло.
— Біг, як міг, — усміхнувся Саша, перехоплюючи подих. — Добре, поїхав. А то у мене на носі нарада. Директор приїде, а мене немає.
— Па-па… — сумно відповіла я.
Двері гучно закрилися. Настільки стало тоскно, що наш малюк, мабуть, відчув мій настрій і почав вередувати.
— Іллюш, їж пюре, трохи залишилося…
А сиділа перед сином і думала:
«Як же мені не подобається ця подруга чоловіка! Дуже не подобається…»
Ми з Сашею одружені два роки. Нашому сину шість місяців. Здавалося б, у нас дім – повна чаша, та все одно чогось бракує. І я чудово розумію, чого саме. Мені бракує такого ставлення до себе, як він ставиться до Галі: ніжно, завжди поспішає на допомогу.
Галя і Саша – найкращі друзі з дитинства. Вони виросли разом, раніше жили на одному поверсі, поки Галя не переїхала на сусідню вулицю, святкували дні народження разом із сім’ями, їхні батьки не те щоб друзі, але мило спілкуються. Для нього Галя – усе!
На нашому весіллі я, м’яко кажучи, була осторонь. На танцмайданчику танцювали вони, друзі дитинства. На всі конкурси Саша запрошував її — найкращу подругу. Лопнути повітряну кульку із закритими очима виделкою, надкусити яблуко, що висіло на мотузочці, витягти щасливий білет із лототрона — хто поїде кататися на катері ввечері безплатно.
Звісно, пощастило Галі. Вона дістала папірець, розгорнула, а там одне слово: «Вітаємо». Я дивилася на них і думала: «Що я тут роблю? Їм треба було одружитися, а мені, мабуть, шукати для себе іншого чоловіка».
Коли Саша захворів, Галя щодня носила йому передачі. Звісно, мені було заборонено підходити до ізолятора, хоча можна було поговорити з чоловіком через вікно, але свекруха наполягла, щоб я берегла себе й не наближалася до лікарні.
Хоч Галя й приходила до мене, навідувала, приносила фрукти та соки, мені було неприємно дивитися на неї, знаючи, що вона має якийсь нав’язливий вплив на мого коханого Сашка.
Напевно, Галя зрозуміла мої думки й перестала навідуватися. Мені це було байдуже, бо я її не просила купувати продукти. Я поїхала у пологовий, коли Саша ще лежав у лікарні. Він не зміг мене зустріти, приїхали мої батьки, свекри й… ця Галя. Так, саме вона, яка, як мені тоді здавалося, претендує на членство у МОЇЙ родині.
Через два тижні Сашу виписали. Свекруха поїхала за ним, а там… подруга. Усі разом зібралися у нас вдома.
— Та не переймайся так, — свекруха допомагала мені на кухні. — Вони ж друзі. Якби кохали одне одного, то не ти зараз салати різала б, а вона.
Марина Павлівна трохи мене заспокоїла тоді. Але після того як я випадково почула телефонну розмову чоловіка з Галею, зрозуміла: там не просто дружба, а справжнє кохання.
Не чекаючи пояснень, я влаштувала сварку.
— Мені по роботі подзвонили, а ти сваришся, — почав виправдовуватися Саша. — У тебе що, поганий настрій?
— Нормальний у мене настрій! — підвищила я голос, стоячи перед ним. — Ти з цією Галькою мені зраджуєш!
— Коли я встиг? То на роботі, то в лікарні місяць пролежав. Слухай, мені вранці на роботу, тож, я піду спати. А якщо тобі хочеться посваритися, знайди гарного психолога. Щось ти мені останнім часом не подобаєшся.
— Ти сказав їй, що готовий зустріти з вокзалу і відвезти хоч на край світу! Що це за люб’язності між друзями? У тебе є дружина, чуєш? Дружина!
Саша відвернувся і замовк. Я стояла у роздумах. З одного боку, мені стало ніяково за емоції, з іншого — мене виводили його слова й постійна присутність подруги.
Подібних ситуацій було багато: Саша мчав до Галини з приводом і без, запрошував її до нас додому. Сідали перед телевізором, пили напої, сміялися, а потім Саша йшов проводжати її. Пішки. Повертався години через три, хоча йти всього хвилин двадцять…
Нещодавно говорила з Мариною Павлівною. Цього разу вона якось недобре подивилася на мене й сказала:
— Що з тобою коїться? Ревнуєш на порожньому місці. Я Галю з пелюшок знаю. Вона ніколи собі не дозволила б зайвого. Займайся Ілюшею, собою, домашніми справами, але дружбу між моїм сином і його подругою не ламай.
Але я все ж розлучилася із Сашею. Мене почали дратувати його нічні дзвінки. Він все заперечував, не слухав, навіть не виправдовується, а казав одне й те саме:
— Тобі потрібен лікар.
Після того як він забрав наші заощадження і відвіз своїй подрузі, я залишила Ілюшу у свекрухи й вирушила до Галі. Вона працювала вдома, робила манікюр, як кажуть дівчата між собою. Я подзвонила у двері, у неї була клієнтка. Я не стала чекати, відразу, з порогу, вилила на неї всю ту купу емоцій, що накопичилися в моїй душі. І не забула згадати про гроші, які вона просила у мого чоловіка.
— Які гроші? — зблідла Галя, стоячи переді мною. — Навіщо вони мені, якщо я сама непогано заробляю?
Слово за слово, і ми з Галею опинилися в кухні наодинці. Вона попросила клієнтку зачекати десять хвилин, щоб розібратися зі мною. Ми зачинилися, сіли за стіл, і Галя розповіла мені таке, що я ледь не впала зі стільця.
— Мабуть, я мала раніше відкрити тобі очі, але яке я маю право лізти у вашу сім’ю? — говорила спокійним, рівним тоном, а я слухала, уважно, намагаючись заспокоїтися і тримати себе в руках. — Не варто ревнувати Сашу до мене. Я до нього нічого не відчуваю. Він для мене, як брат, розумієш? Мого старшого брата не стало, коли мені було десять років, і ми з Сашею стали найкращими друзями, але спершу він був другом мого брата Далина. Саша мене заспокоював, приходив щодня, приносив шоколадку і слухав мій відчайдушний плач. Я досі сумую за Данею.
І тут я розплакалася. Мені стало важко на серці.
— Пробач мені, — ледве вимовила я, відчуваючи свою провину.
— То ти пробач мені, але… Саша ніколи не дзвонив мені вночі, не підвозив кудись, не зустрічав і не давав у борг…
Грім серед ясного неба! Галя виклала всю правду про нього. Саша — має іншу жінку. А може й не одну? Слова Галини підтвердилися, у нього справді були інші жінки. Звісно, я терпіти не стала. Подала на розлучення й переїхала до батьків. Власного майна у нас не було, тож, ділити було нічого.
Минуло три роки. Я знову вийшла заміж рік тому, а Галя знайшла своє кохання. Тепер вона не Сашина, а моя найкраща подруга.
