– Мамо, Надя сьогодні всіх женихів у мене повела, – скаржилася Наташа, повернувшись з танців – мені вже двадцять сім, я так ніколи заміж не вийду!
– Доню, не переживай, давай я тебе познайомлю з Сергієм? Хлопець нещодавно перевівся до нас з міста, не має значення, правда з дитбудинку, але це й на краще! Не у всіх відносини зі свекрухами складаються.
Наташа і Надя були рідними сестрами, батька у дівчат не було. Мати одна виховала дочок, старшу вивчила, влаштувала на роботу, залишилося тільки заміж вдало видати.
Але кавалери не поспішали просити її руки і серця, всюди, де Наташа з’являлася з молодшою сестрою, хтось та обов’язково задивлявся на Надю, і за іронією долі вибір сестер часто збігався.
Сергій виявився дуже товариським, серйозним хлопцем, почав доглядати за Наташею. І все б добре, але спокою старшій не давала молодша сестра, їй все здавалося, що дівчині подобається Сергій, аж надто пильно вона дивиться на нього, занадто близько нахиляється, щоб щось запитати, і цей їх безглуздий інтерес до книжок … годинами можуть обговорювати щось.
– Мамо, відправ Надю вчитися в місто, ох відчуваю ці бесіди до добра не доведуть, – зітхала старша сестра.
– Та ти постійно з мухи слона робиш, дочко, ну поговорили трохи, що ж в цьому такого то.
Не по кутах же ховаються.
Надя незабаром вступила до медичного, отримала кімнату в гуртожитку і поїхала. Наташа зітхнула з полегшенням.
Минуло півроку, якось Надя йшла з занять, і побачила в натовпі знайому фігуру, підійшла ближче – Сергій!
– Привіт! Яким вітром? – вигукнула дівчина.
– Так ось приїхав місто подивитися, як тут все змінилося, давно не був, – сказав він зніяковівши.
– Може прогуляємося, я поки ще його сама погано знаю, але тут є одне красиве містечко.
Весь вечір Надя із Сергієм гуляли по шумним міських вулицях, їли морозиво в кафе, а прощаючись, він зізнався, що припинив стосунки з Наташею.
– Надюш, давай розпишемось, я вже виклопотав перевестися назад в місто, – з жаром говорив Сергій
– А як же мама, Наташа? – розгублено запитувала дівчина.
– Як, як? Забудуть. З часом. Ти мені відразу сподобалася, в перший же вечір, але сестру твою аж надто Тамара Андріївна нав’язувала, я посоромився відмовити, все ж вона моя начальниця.
– Добре, Сергію я подумаю, – відповіла Надя.
Як і обіцяв, незабаром чоловік перевівся в місто, орендував квартиру, зробив невеличкий ремонт. А незабаром молоді розписалися і почали жити разом. Знаючи, що вдома її ніхто не чекає після такого вчинку, Надя більше до матері не їздила. Так пройшов рік, а напередодні новорічних свят дівчина повідомила Сергію, що чекає дитину! Він підхопив її на руки і закрутив по кімнаті.
– Надюш, я такий радий! Завжди мріяв про велику родину.
Дівчина посміхнулася і поцілувала чоловіка.
Незадовго до півночі 31 грудня, в їхньому будинку пролунав дзвінок. Надя і Сергій перезирнулися.
– Піду відкрию, – сказав він.
На порозі стояла Наташа з малюком на руках.
– Що, коханий, не очікував? Хороший я вам подарунок зробила так? – сказала вона простягаючи дитину. – Ось тримай. Син у тебе. Матвій.
– Ти п’яна?
– І що? – засміялася жінка, – мені можна, ти все життя мені зіпсував, і вона, сестра рідна називається. Кому я потрібна тепер з дитиною?
Наташа заплакала, малюк заворушився в пелюшках.
– Забирайте, не потрібна мені ця дитина, – вручивши Сергію згорток, попрямувала геть.
– Хто там, дорогий? – прибігла на голоси Надя.
– Сестра твоя … ось … малюка залишила.
Йшли роки, про Наташу нічого не було відомо, мати після зникнення дочки з онуком сильно здала, пішла з роботи, почала вuпuвати. Колишня по службі якось заглянула відвідати жінку і передала їй міськy адресу Сергія.
– Ось, тримай, в кадрах виклопотала.
– На що мені їх адресa, поїхали і все. Ось і вся подяка дочки, ростила її, виховувала, а вона хвостом вильнула і поїхала, – ридала Тамара Андріївна.
– Так може через Наташку і не приїжджала.
– Та теж хороша, ось де її носить із немовлям.
– Давай я поїду і дізнаюся все.
– Ні, Світлана, дякую тобі за все, але це моя сім’я, мої турботи.
Через кілька днів Тамара Іванівна стояла на порозі дочкиной квартири, відкривши рот від подиву.
– Надю? Наташа у тебе? – запитала вона почувши дитячий плач.
– Проходь мама, на порозі не стій, зараз сама і побачиш.
Ступаючи ватяними ногами жінка пройшла в кімнату і побачила двох малюків, одного зовсім ще крихітку, а іншого трохи постарше. Очі жінки наповнилися сльозами і вона обняла доньку.
Минуло десять років, Матвій і Роман підросли, ходили вже в третій клас. Бабуся Тамара душі в онуках не чула. На літо все сімейство перебирається в село в старий бабусин будинок, садили город, а до осені збирали великий урожай і робили заготовки. В один з серпневих теплих деньків хвіртку відчинила жінка, озирнулася і закрила очі. З хвилину вона стояла нерухомо, ніби щось пригадуючи.
– Вам кого? – запитав її з’явившися наче нізвідки хлопчик.
– Матвій?
– Так, так ви до кого?
– Синочку, це я, твоя мамка, ти прости мене, синку.
З будинку на голоси вибігла Тамара Іванівна, вона дивилася на дочку і не впізнавала її, змарніла, постаріла Наталя стояла обіймаючи сина, а побачивши матір, кинулася до неї.
– Проходь в будинок, досить сльози лити. Бачиш, син виріс, матері не знаючи, ти де була?
– Я намагалася налагодити своє життя, так нічого не вийшло, Надька все зіпсувала.
Читайте також: Відпустка дарма не минула, чоловік в номері відпочивав, а дружина зі шкільним коханням
– А на Надію голос не піднімай, вона сина твого ростила, ночами не спала, поки ти казна-де пропадала. Спасибі ще сказати повинна – з докором сказала Тамара Андріївна.
Наташа розридалася, всі ці десять років вона безпробудно пuла, та підробляла прибиральницею в місцевому магазині, більше її нікуди не брали.
Втомившись від такого життя, хвора і постаріла, повернулася додому, та так і прожила одна однісінька до старості, сина їй не довірили, жінці залишилося тільки молитися і просити вибачення за свій давній вчинок перед рідними, від цього ставало трохи легше і лише старенька мати бувало гладила по голові, примовляючи: «Рідненька моя, не плач, обійдеться все, все налагодиться» і ставало спокійно і тепло, як в дитинстві.
