З Юрком ми зустрічалися більше року. Він був добрий, лагідний, батькам моїм дуже подобався.
Всі друзі і знайомі пророкували нам спільне майбутнє, про весілля питали, тільки ось я не знала, що Юрка не бачив мене поруч з собою.
Того морозного ранку я поспішала до нього додому. Він повернувся з довго відрядження, і я хотіла зробити йому сюрприз.
У Юрки була своя квартира в самому центрі міста, казна яка, без ремонту, але все ж житло. Дорогою до нього забігла в магазин і купила його улюблений торт.
Мчала я на крилах кохання. З легкістю злетіла на сьомий поверх, ліфт навіть не стала чекати, так хотілося скоріше коханого побачити.
Здавалося, що я швидше доберуся. Ключі від його квартири у мене були, тому я вирішила його порадувати і тихесенько зайти. Обережно відкрила двері, увійшла навшпиньки всередину, щоб не розбудити. Було вже дев’ята ранку, і я думала, що саме кави йому приготую тихо, так як повернувся він о п’ятій ранку і має ще спати.
Однак в порозі я спіткнулася об якісь розкидані речі. Дістала телефон, підсвітила і обімліла, від вхідних дверей в бік кімнати врозкид валялися жіночі атрибути.
Я як з тортом була, так і вискочила за двері. Думаю, тільки дypню не зрозуміло, що речі ці не Юркині і не його мами.
Бігла стрімголов. Коли зупинилася, зрозуміла, що не в той бік полетіла від розгубленості і на автобус мені сідати зовсім з іншого боку.
Тут мій погляд упав на триклятий торт. Таке зло мною опанувало, що я кинула його на бетонну плиту, запорошену снігом, і побігла. Через кілька метрів чую хтось кличе мене. Обернулася, хлопець якийсь. В руках торт тримає і показує жестами, що я його забула.
Я рукою махнула, що, мовляв, гаразд, і далі побігла. Незнайомець же не відстає. Наздогнав мене, торт в руки сує, каже, що я його забула. Я йому пояснюю, що він мені не потрібен, але все наполягає на своєму.
До самого будинку мене переслідував, а потім біля під’їзду і каже:
– Я щось замерз з ним бігати. Раз вам не потрібен, може, мене тоді чаєм пригостите?
Я спершу подумала, чого в будинок тягнути мужика якогось стороннього, а потім покликала, запросила, як він мало не зубами стукає. Розговорилися, я йому історію торта цього розповіла, виговорилася і відразу якось легше стало.
А Іван, так звали мого нового знайомого, запропонував ввечері сходити в кіно, відволіктися.
Тепер ми разом, двох дітей маємо, а торт той став нашим спільним улюбленим, тому як саме він нас звів. Якби я його тоді не залишила, і не познайомилися б.
