Христина, з діловим портфелем у руці, крокувала жвавим аеропортом. Чергове відрядження. Вона вже збилася з рахунку, скільки їх було за останній рік.
Шість, чи сім? Робота у великій міжнародній компанії вимагала постійних роз’їздів. Христина любила свою роботу: нові місця, зустрічі з цікавими людьми. Вона відчувала, що потрібна цьому світу, а це для неї завжди було важливо. Вона їхала через кордон потягом, а далі діставалася літаком у ті країни, куди її відправляли по роботі. Але за роботу мрії довелося заплатити…
Її шлюб із Дмитром не витримав випробування відстанню.
— Не можу більше так жити, — сказав їй одного разу чоловік. — Почуюся самотнім вовком. Я намагався, правда. Але щоранку прокидатися в порожній квартирі стало нестерпно…
Христині хотілося відповісти, що вона теж сумувала. Щоразу, коли потяг їхав, або літак злітав, вона відчувала легкий смуток за домом. Але жінка знала, що її слова нічого не виправлять. Робота, якою вона так пишалася, поступово псувала їхні стосунки.
Ось уже два роки вона була сама. Так, самотньо, звісно… Але Христина звикла. Вдовольнялася зустрічами з друзями, з колегами, новими знайомствами у відрядженнях. І все ж їй хотілося чогось… Домашнього.
З цими думками Христина підійшла до стійки реєстрації, простягнула паспорт і квиток.
— Доброго дня, — втомлено пробурмотіла вона, намагаючись не зустрічатися поглядом з ввічливою реєстраторкою.
— Доброго дня, — відповіла та, звіряючи дані. — Перепрошую, будь ласка, але ваш рейс затримується на годину.
— Як?! — вигукнула Христина.
Їй же прилетіти треба, заселитися, а вранці потім рано вставати. Ну і безлад…
— На жаль, від нас це не залежить, — знизала плечима реєстраторка. — Погодні умови.
Христина судомно витягла телефон, щоб зателефонувати начальнику. Толку було мало. Ну, затримали й затримали. А щоб як штик уранці була. Христина зітхнула і присіла на один зі стільців у залі очікування.
— Христино, ти, чи що? — почула раптом вона знайомий голос.
Серце Христини тьохнуло. Це був Андрій, її старий друг, з яким вони разом навчалися в університеті. Він тоді їй подобався… Вони давно не бачилися. Мабуть, пару разів тільки після випускного…
Христина глянула на Андрія. От уже шість років минуло, а він наче й не змінився. І зачіска така ж — чорне хвилясте волосся трохи спадає на обличчя. Легка неголеність на щоках. Христина раптом згадала свою стару закоханість. Що ж за день такий… Якась романтика все в голову лізе.
— Привіт, Андрію, — усміхнулася Христина. — А ти що тут робиш?
— Та ось рейс у мене затримали, по роботі летів. А ти?
— Теж по роботі, — зніяковіло всміхнулася Христина.
— То може, поки разом чекаємо, по каві, га?
Христина з усмішкою погодилася.
Вони розговорилися, і час пролетів непомітно. Згадували студентські роки, ділилися новинами, у кого що як, багато сміялися. Христина давно не почувалася такою безтурботною.
У літаку Андрій теж викинув — попросив сусіда Христини помінятися з ним місцями. Чоловік тільки розуміюче усміхнувся і зовсім не заперечував. Так вони всю дорогу і проговорили, а потім Андрій допоміг їй донести речі. Зберегли контакти одне одного і пообіцяли, що обов’язково зв’яжуться.
Христина та Андрій переписувалися щодня. Дівчина з нетерпінням чекала кожного повідомлення, їй було цікаво все: що їв Андрій на сніданок, як минув його день, які плани на вихідні. Вона ловила себе на тому, що постійно посміхається, дивлячись на екран телефону.
Але в глибині душі було трохи ніяково. Згадуючи гіркий досвід із Дмитром, Христина боялася знову закохатися. Вона ж не може кинути улюблену роботу. Точно знає, що пошкодує. А раптом з Андрієм складеться так само, як і з колишнім чоловіком?
В один із днів їй на телефон прийшло повідомлення від брата — Антона.
— Привіт, сестричко! Як справи? Слухай, тут у мене невелика проблема… Коротше, мені на роботі зарплату затримують, а на зйом уже грошей немає. Можна я поживу в тебе пару тижнів? Ти ж начебто сама зараз?
Христина зітхнула. Вона, звісно, хотіла допомогти братові, але їй не дуже подобалася ідея ділити свою квартиру з кимось ще. До того ж, вона вже звикла до самотності й тиші. Але сім’я ж…
— Гаразд, — написала вона у відповідь. — Приїжджай.
За кілька днів Антон влаштовувався у вітальні, розклавши свої речі на дивані.
— Спасибі тобі, сестричко! Виручила!
— Та годі тобі, — усміхнулася вона. — Тільки не затримуйся надовго, гаразд?
— Не хвилюйся, я скоро знайду нову роботу і квартиру зніму, — пообіцяв Антон.
Христина кивнула, але їй чомусь не вірилося. Річ у тім, що в Антона часто були якісь проблеми. Раніше він у неї часто позичав грошей. А зараз ось, виходить, додому напросився. Ну та гаразд, сім’ю ж не обирають.
Антон і справді не поспішав з пошуком роботи. Цілими днями просиджував за комп’ютером, грав в ігри, а по вечорах ішов з друзями на якісь тусовки. Христина просила його хоча б прибирати за собою і мити посуд. Антон щоразу обіцяв, але Христина вранці незмінно знаходила в раковині гору брудного посуду.
Христина сердилася, але… У брата ж зараз складний період, і вона не хотіла його пиляти. До того ж, сама заробляла добре і могла собі дозволити матеріально допомогти Антону.
Ну, хоча б роботу він скоро знайшов. У магазині якомусь, за графіком два через два. Але з’їжджати поки не планував. А тим часом, Христині прийшов час вирушати у відрядження.
— Ти тут точно без мене впораєшся? — уточнила вона в Антона.
— Так. Не переймайся, все буде добре.
У Христини було недобре чуття, але вона постаралася його вгамувати. Поки була у відрядженні, періодично писала Антону, запитувала, що та як там. Він відповідав, все добре. Ну-ну… А Христина рахувала дні, коли ж відрядження нарешті закінчиться. І ось цей день настав.
Літак приземлився. Автобув в Україну їхав дуже довго, на кордоні була велика черга. Вийшовши з вокзалу, Христина поспішила додому. Підходячи до квартири, жінка одразу ж відчула, що щось не так. У замку стирчав ключ, двері були прочинені, а зсередини долинали голоси.
Христина відчинила двері. У ніс ударив неприємний запах. У коридорі Христину зустріла купа розкиданих черевиків, якийсь пісок, плями на килимі, незрозумілі папірці. Христина, не роззуваючись (а сенс?), пройшла на кухню. Там було все так само розкидано, купа брудного посуду, штори були наполовину здерті. За столом сиділи двоє незнайомих чоловіків, щось пили з кухлів. Побачивши Христину, вони здивовано витріщилися на неї.
— Здрастуйте, — хрипко пробурмотів один із них. — А ви хто?
— Я тут живу, — різко сказала Христина. — Ви хто такі?
— А нам Антон сказав, що ми тут можемо пожити, — пробелькотів другий чоловік, почісуючи неголене підборіддя.
— А де він?
— Та пішов кудись, — знизав плечима перший чоловік. — Сказав, скоро повернеться.
Христина пройшла у вітальню й оглянула захаращену квартиру. На дивані валялися брудні речі, на столі стояли порожні пляшки. Жінка ледь стрималася. Та що вони влаштували в її квартирі?! Тут вона почула, як відчиняються вхідні двері.
— О, сестричко! Як доїхала? — спитав Антон.
— Що тут таке відбувається? — підвищила голос Христина.
— Та годі тобі, Христино, — усміхнувся Антон. — Я ж просто хотів трохи грошей заробити. Здав ось кімнату в тебе, поки ти у від’їзді.
— Та ти в що мою квартиру перетворив?!
— А що, такого? Я тут живу, між іншим!
— Ні, ти тут не живеш, — спокійно сказала Христина. — Ти тут паразитуєш. І я тебе більше тут не терпітиму.
Антона виставити було легко. А ось Антонові «гості» йти геть відмовлялися. Залишався в Христини один вихід…
Вона зателефонувала Андрію, пояснила ситуацію. Ну що, вона, тендітна дівчина, проти двох бугаїв попре…
Андрій одразу ж приїхав, і непрохані гості вирушили надвір.
— Спасибі тобі величезне, — усміхнулася Христина. — От знала я, що немає віри Антону, і все одно…
— Та нема за що, Христино. Мені тобі допомогти тільки на радість. До речі, про це. Де тут у тебе сміттєві пакети?
І все-таки Христина вирішила дати Андрієві шанс. Якщо вже відстань не була для них перешкодою до цих пір, то й відрядження їхні стосунки мають витримати. А де вона ще знайде чоловіка, який готовий ломанутися на інший край міста заради неї і виставити двох непроханих гостей? За таких треба триматися обома руками.
