Сонце палило так, наче намагалося висушити залишки старого колодязя посеред подвір’я. Галина стояла на порозі веранди, схрестивши руки на грудях, і її погляд міг би пробити цегляну стіну.
Навпроти неї, біля хвіртки, стояв Олег. Він тримав у руках новеньку шкіряну папку, яка виглядала максимально недоречно на тлі потрісканого фундаменту та зарослого споришем двору.
— І на які це цікаво підставі ви тут перебуваєте — нарешті порушила тишу Галина, навіть не ворухнувшись.
Олег глибоко вдихнув, поправив окуляри, які постійно сповзали через спеку, і зробив крок уперед.
— Я представляю інтереси співвласників цього майна. У мене є всі документи, які підтверджують право на огляд території.
— А вас не все одно, через вас хата розсипається просто на очах, два рази за шість років тільки приїжали — її голос звучав тихо, але в ньому відчувалася кожна невисказана образа за всі ці роки самотності в напівпорожньому будинку.
— Ми не приїжджали, тому що тривали судові розбори щодо спадщини. Ви прекрасно знаєте, що цей процес затягнувся не з нашої вини.
— Судові розбори у вас тривали, а дах протік три роки тому. Хто його латав. Може, ваші юристи приїжджали з руберойдом. Чи ваші папери вміють дощ затримувати.
— Галино Петрівно, давайте без демагогії. Будинок офіційно розділений на дві частини. Моя частина закрита, я маю право перевірити її стан.
— Ваша частина тримається на моїй чесному слові. Якщо я приберу підпірки на веранді, ваша половина складеться всередину, як картковий будиночок. І тоді ваші папери вам дуже знадобляться, щоб відкопувати те, що залишилося.
Олег підійшов ближче, намагаючись зазирнути за її спину, де темніли старі дерев’яні двері.
— Ви не маєте права перешкоджати мені. Я зараз просто пройду всередину і зафіксую стан приміщення на камеру.
— Крок зробите — і я викличу голову кооперативу. Він давно мріє запитати, коли ви сплатите борги за вивезення сміття за всі ці шість років.
— Це загальні витрати, які мають ділитися пропорційно.
— Вони і ділилися. Я платила за себе і за ту пустку, яку ви тут залишили. Тому що мені соромно перед сусідами, коли бур’яни з вашого боку лізуть на їхні городи.
— Бур’яни — це тимчасове явище. Ми плануємо капітальний ремонт або продаж нашої частки.
Галина гірко усміхнулася, нарешті спустившись на одну сходинку вниз.
— Ремонт. Ви за шість років не спромоглися клямку на хвіртці змастити. Вона рипить так, що собаки в радіусі трьох кілометрів починають вити. А тепер ви приїхали з текою і розповідаєте мені про капітальні плани.
— Продаж — це теж варіант. І якщо ми знайдемо покупця, вам доведеться узгоджувати з ним правила сусідства.
— Хто купить цю руїну. Подивіться на кут. Там тріщина така, що туди можна руку просунути. І це через те, що ваша стічна труба забилася ще за минулого керівництва, а вода йшла прямо під фундамент.
— Тріщина виникла через просідання ґрунту, це природний процес, який відбувається по всьому району.
— Експерт знайшовся. Природний процес — це коли люди старіють. А коли вода роками підмиває хату, тому що комусь ліниво було приїхати і прочистити п’ять метрів пластику, це називається байдужістю і недбалістю.
Олег відклав папку на старий дерев’яний стіл під яблунею. Стіл хитнувся, і хлопець перелякано підхопив свої папери.
— Ось бачите, навіть меблі тут небезпечні для життя.
— Меблі тут стоять довше, ніж ви на світі живете. І стояли б ще стільки ж, якби ви не почали тут господарювати на відстані.
— Я не господарюю на відстані, я дію виключно в межах чинного законодавства.
— Закон не вкриє хату, коли піде осінній град. І закон не буде вигрібати воду з погреба, коли навесні почнеться танення снігу.
— Ми готові компенсувати частину витрат, якщо ви надасте офіційні чеки на будматеріали.
— Чеки. Ви хочете чеки п’ятирічної давнини, коли все купувалося з рук у сусідів, бо так було втричі дешевше, ніж у ваших будівельних супермаркетах. Де я вам зараз знайду ті чеки. Може, мені у покійного діда Петра попросити розписку за те, що він мені поміг крокви міняти.
— Без документального підтвердження жодна бухгалтерія не пропустить ці виплати.
— Тоді залиште свою бухгалтерію собі, а звідси йдіть геть, поки я не згадала, де лежить стара лопата.
Олег витягнув телефон і увімкнув диктофон.
— Я фіксую погрози фізичною розправою.
— Фіксуйте, фіксуйте. Запишіть ще, що птахи на вашому боці даху звили три гнізда і щодня руйнують димохід. Це теж запишіть у свій протокол. Нехай ваша бухгалтерія нарахує птахам штраф.
— Ви поводитеся неадекватно. Ми приїхали з мирними намірами, щоб врегулювати питання мирним шляхом.
— Мирним шляхом — це коли дзвонять і питають, чи жива ще та баба, яка доглядає за спільним майном. А не коли з’являються раз на три роки, як Пилип з конопель, і починають міряти кроками землю.
— Ми намагалися зв’язатися з вами по телефону, але ваш номер постійно поза зоною досяжності.
— Бо тут зв’язок ловить тільки на верхівці старої груші. Якщо ви дійсно хотіли подзвонити, могли б залізти туди, як це роблю я, коли треба викликати лікаря чи замовити балон з газом.
Олег подивився на стару, криву грушу в кутку двору, потім на свої чисті туфлі.
— Це абсурд. У двадцять першому столітті лізти на дерево заради телефонного дзвінка.
— Абсурд — це залишати спадщину напризволяще, а потім приїжджати і вимагати доступу до приміщення, де вже грибок з’їв підлогу через вашу зачинену частину, яка не провітрювалася з часів позаминулого літа.
— Грибок — це наслідок високої вологості через низину, в якій розташована ділянка.
— Низина тут була завжди. І за моїх батьків, і за ваших. Але коли в хаті палили і відчиняли вікна, ніякого грибка не було. Ви замкнули свою половину, забили вікна дошками, наче тут тюрма, і створили там справжнє болото.
— Ми забили вікна, щоб туди не лізли сторонні особи та безхатьки.
— Хто сюди полізе. Тут навколо три хати, в яких живуть такі ж пенсіонери, як і я. Єдині сторонні особи, які сюди лізуть, — це ваші юристи, які навіть не знають, з якого боку до хати підходити, щоб на них балка не впала.
Олег вимкнув диктофон і сховав телефон до кишені. Втома від спеки та безглуздої суперечки починала брати гору.
— Добре. Що ви пропонуєте. Як ми можемо вирішити це питання без подальших конфліктів.
— Я пропоную вам взяти в руки відро, піти до колодязя і принести води. Бо поки ви тут розмахуєте своїми паперами, у мене на плиті вихолоняє обід, а від вашої присутності вже голова болить.
— Я не збираюся виконувати господарські роботи.
— Тоді ви не отримаєте ключів від веранди. Сторожіть свій законний шматок майна з вулиці. Можете сісти на цей стілець, тільки обережно, бо він теж без чека куплений і може не витримати вашої юридичної ваги.
Галина повернулася спиною і зайшла до хати, з гуркотом зачинивши за собою двері. Олег залишився стояти посеред двору, де єдиним звуком було докучливе дзижчання мух та далекий скрип старої хвіртки, яка ніби підтакувала кожному слову старої жінки.
Він підійшов до підсліпуватого вікна своєї половини будинку, спробував зазирнути крізь щілину між дошками і побачив лише густу, сіру темряву, в якій повільно кружляли порошинки. Будинок дійсно помирав, і папери в його папці ніяк не могли зупинити цей процес.
Яку саме стратегію розв’язання цього конфлікту ви б хотіли бачити далі: юридичний компроміс чи вимушене спільне відновлення будинку?
Галина Червона
