Аліна, донька мого друга дитинства, приїхала до бабусі. Разом вони пішли на кладовище. Бабуся показала онучці, де її прадід та прабабуся спочивають.
І тут біля однієї могили, дівчинка замітила, що бабуся зупинилася, а в очах появилися сльози.
Вона спитала її, хто там спочиває, бабуся трішки помовчавши сказала: “Алінко то твій дідусь Павло”.
Дівчина здивувалась, адже там писало зовсім інше прізвище.
Проте бабуся сказала що, на жаль так склалося. Вони сіла на лавку поряд і жінка почала розповідати.
Бабуся і дід одразу сподобались одне одному, невдовзі стали жити разом, однак той час були важкі часи і поїхати розписатися вони не могли, то ж просто жили як кажуть “на віру”.
Чоловік дуже хотів мати дітей, проте Боженка чомусь не дарувала їм такого чуда.
А одного вечора він прийшов і сказав, що мусить піти жити до іншої, бо вона чекає від нього дитину.
Зібрав речі та й пішов. Аліна слухала бабусю і не вірила, потім взяла її за руку і сказала: ” А що дальше, як Ви це пережили?”
“Важко Алінко, важко, через три роки, твій дід ще був повернувся, розповів що в нього донька, яку він дуже любить, а от дружину ні”.
” І що ви знову стали жити разом?”- з великою цікавістю запитала дівчина.
” Та, ні, він побув декілька днів і знову повернувся назад до своєї сім’ї “.
Далі продовжувала жінка, що після його приїзду, вона і сама дізналася що знаходиться при надії, для неї це було велике чудо, Боже благословення.
” Так на світ появився твій батько Аліна” – промовила жінка.
“І що, дід Павло так і не дізнався про?” – швидко спитала Аліна.
“Ні, на жаль не встиг”- з великим сумом відповіла бабуся.
Стався випадок на роботі і його не стало.
Однак після цього, жінка зустрілася все ж з тією, яка перша подарувала йому доньку.
Після проведення поминків, жінки таки зустрілися і поговорили.
Вони зуміли знайти спільну мову, а невдовзі і дітей між собою познайомили.
” Тебе ж батько знайомив з тіткою Юлею?” – спитала бабуся в онучки.
“Так, ми якось їздили до неї “- відповіла Аліна.
“А це вона і є, зведена сестра твого батька” – сказала жінка та додала: “Отаке воно життя буває Алінко”.
Автор: Нінель
