Тарас сидів засмучений, адже вони так більше і не зустрілись. Він даремно об’їздив усю столицю, та тієї дівчини у зеленій сукні ніде не побачив.
Вона як раптово з’явилася в його житті так і зникла. Та назавжди залишила слід у душі хлопця. Він все розповів своїй подрузі Тані, та вислухала, однак сказала, що якщо би було це справжнє кохання то він хоча б мав знати її ім’я.
Тарас відповів Тані, що то доля, адже вони зустрічалися у великій столиці аж цілих три рази випадково.
Таня відповіла що то нічого не означає, якщо вона зустріла свого колишнього однокласника то, що теж мала б з ним пов’язувати своє життя?
Тарас навіть трохи образився та сказав до Тані, що вона його не розуміє, адже він все ладен зробити тільки щоб ще раз побачити її. Та подруга постаралася його заспокоїти і сказала, якщо то доля то вона його обов’язково ще раз знайде. Так час ішов, минуло аж цілих чотири роки, хлопець вже й почав забувати за чарівну незнайомку.
Вони з Танею все-таки одружилися, постійно були разом і крім того дівчина була при надії. Таня ще навчалася, як Тарас уже працював у великій фірмі, і незабаром отримав ключі від нової квартири у Харкові, куди молода пара і переїхала жити.
Дружина в усьому прагнула порядку і не любила несподіванок. Так вони жили тихо та спокійно. Та Тараса почала дратувати буденна одноманітність та життя по правилам.
І знов почав згадувати за ту давню незнайому дівчину, в яку одразу був закохався. Та сталося несподіване, діти виросли вони розлучилися.
І винуватцем не був Тарас на здивування, а така правильна та ідеальна Таня. Яка вирішила не міняти графіку подружнього обов’язку, і коли Тараса відправила у відрядження раптово, то жінка на його місце взяла його колегу, тільки для того щоб все було і надалі по графіку, який склала сама жінка.
Тарас не з’ясосував стосунки з дружиною він залишив їй квартиру, а сам пішов жити до гуртожитку, який знаходився біля фірми де він працював.
Таня думала, що Тарас через деякий час одумається та повернеться в сім’ю, та зрозумівши що ні, стала жити з тим же колегою.
А Тарасу усміхнулася доля і він все ж зустрів ту давню незнайомку у зеленій сукню у вагоні потяга. Правда цього разу, вона була у зеленому пальто, адже на дворі вже була пізня осінь. Як виявилось, зелений колір був улюбленим кольором Насті, так звали її.
Як Вам така історія, любі читачки? Поділіться, хто має бажання своїми історіями, буде цікаво.
Автор: Галина Червона. Передрук заборонений.
