Інна сиділа за кухонним столом у своїй маленькій квартирі, тримаючи в руках чашку з кавою, яка вже охолола. За вікном лив дощ, і краплі стукали по шибці, ніби намагаючись попередити її про щось.
Вона дивилася на екран телефону, де блимало повідомлення від Віталія: “Кохана, давай переїдеш до мене? Ми ж так довго чекали на це!” Інна посміхнулася.
Вони зустрічалися вже два роки, і ідея жити разом здавалася їй ідеальною. Віталій був успішним IT-спеціалістом, мав простору квартиру в центрі міста, а вона – скромну вчительку в школі, яка ледве зводила кінці з кінцями.
“Чому б ні? – подумала вона. – Разом буде легше, і ми заощадимо на оренді”.
Наступного дня Інна зателефонувала подрузі Олі, щоб поділитися новиною.
– Олю, уявляєш, я переїжджаю до Віталія! – вигукнула вона в слухавку, не стримуючи радості.
– Серйозно? Вітаю! Але ти впевнена? Ви ж різні, він такий… практичний, а ти – романтична душа, – відповіла Оля, з легким сумнівом у голосі.
– Та ну тебе, все буде супер! Ми кохаємо одне одного, і жити разом – це наступний крок. Плюс, я заощаджу на квартирі, бо його хата велика, і ми розділимо витрати.
– Добре, добре, не гарячкуй. Тільки не забудь обговорити гроші. Знаєш, як то буває в парах – хтось платить більше, хтось менше.
Інна відмахнулася від цих слів. “Які гроші? Ми ж команда!” – подумала вона, пакуючи речі. Через тиждень вона вже стояла на порозі Віталієвої квартири з валізою в руках. Він зустрів її з букетом троянд і поцілунком.
– Ласкаво просимо додому, моя красуне! – сказав Віталій, обіймаючи її. – Тепер це наше гніздечко.
– Я так рада! – відповіла Інна, оглядаючи простору вітальню з великим телевізором і зручним диваном. – Давай розпакуємося і приготуємо вечерю разом?
Вони провели вечір за приготуванням пасти, сміючись і цілуючись. Інна відчувала себе на сьомому небі. “Це ж мрія!” – думала вона.
Перші тижні були ідилією. Вони прокидалися разом, снідали, Віталій їхав на роботу, а Інна – до школи. Вечорами дивилися фільми, гуляли парком. Але поступово Інна почала помічати дрібниці. Наприклад, коли вони пішли в супермаркет за продуктами.
– Давай візьмемо сир, хліб, молоко… О, і ті твої улюблені чіпси! – сказала Інна, кидаючи пакунки в кошик.
– Добре, але ти ж заплатиш? – відповів Віталій, усміхаючись. – Мій гаманець залишився вдома.
Інна здивувалася, але заплатила. “Нічого страшного, наступного разу він”, – подумала вона. Але наступного разу сталося те саме. Віталій завжди “забував” гаманець або казав: “Я заплатив за інтернет, то ти за їжу”.
Одного вечора, коли Інна повернулася з роботи втомлена, вона відкрила холодильник і побачила, що він порожній.
– Віталію, чому нічого немає? Ми ж вчора говорили про покупки! – запитала вона, намагаючись не підвищувати голос.
– Ой, вибач, кохана, я був зайнятий на роботі. Давай ти сходиш у магазин? Я дам тобі гроші… ні, почекай, у мене тільки картка, а в тебе ж готівка є.
Інна зітхнула і пішла сама. Заплативши за продукти, вона порахувала: цього тижня вона витратила вдвічі більше, ніж зазвичай.
“Чому так? – міркувала вона. – Він же заробляє більше за мене!”
Наступного дня вона вирішила поговорити.
– Віталію, давай обговоримо витрати. Я помітила, що плачу за продукти частіше, ніж ти.
– Ну, кохана, ти ж знаєш, моя зарплата йде на оренду і комуналку. Квартира на мені, то ти можеш допомогти з дрібницями, – відповів він, не відриваючись від комп’ютера.
– Але ж ми живемо разом! Чому я маю платити вдвічі більше? Раніше я витрачала менше на себе одну.
– Не перебільшуй. Ти ж їси те саме, що й я. І взагалі, в стосунках все повинно бути порівну.
Інна відчула себе обманутою. “Порівну? Але його зарплата втричі більша!” Вона не стала сперечатися, але сумніви закралися.
Минув місяць. Інна почала вести облік витрат у блокноті. Продукти – 5000 грн від неї, 2000 від нього. Комуналка – вся на Віталію, але квартира його, тож це не рахувалося як спільне. А ще дрібниці: таксі, кіно, подарунки друзям – все з її кишені.
Вона подзвонила Олі знову.
– Олю, ти мала рацію. Я витрачаю вдвічі більше! Він каже, що все порівну, але на ділі – ні.
– Я ж казала! Поговори з ним серйозно. Не дозволяй себе використовувати.
– Але як? Він завжди знаходить аргументи. “Я плачу за квартиру”, “Ти їси більше солодкого”…
– Ха, типовий чоловік. Скажи йому прямо: або ділимо все 50/50, або я повертаюся до себе.
Інна не була готова до такого. Вона кохала Віталія, але ситуація дратувала. Одного вечора, коли вони вечеряли, вона наважилася.
– Віталію, давай порахуємо наші витрати. Ось мій блокнот.
Він подивився і розсміявся.
– Ти що, бухгалтер? Навіщо це? Ми ж не в бізнесі.
– Бо я відчуваю, що плачу більше! Дивись: продукти – 70% мої, розваги – 80%. А ти тільки на великі речі.
– Кохана, але квартира – це велика річ! 15 тисяч на місяць. Якщо ти хочеш, можеш платити половину, але тоді ти будеш в мінусі.
Інна закліпала очима. “Він жартує?” – подумала вона.
– Але ж раніше я платила за свою квартиру 7 тисяч, а тепер витрачаю 10 на продукти і все інше! Це несправедливо!
– Життя несправедливе. Якщо не подобається, можеш жити окремо.
Ці слова вдарили, як ляпас. Інна встала і пішла в спальню, ледь стримуючи сльози.
Наступні дні були напруженими. Вони мало говорили, тільки про дрібниці. Інна почала купувати продукти тільки для себе: свій йогурт, свій хліб. Віталій помітив.
– Що це? Твоя страйк? – запитав він саркастично.
– Ні, просто я плачу за своє. Ти ж так хотів “порівну”.
– Ми пара, повинні ділитися.
– Ділитися? Ти ділиться тільки словами!
Вони посварилися. Віталій пішов грюкнувши дверима, а Інна заплакала. “Як так сталося? Я думала, це буде щастя…”
Через день Віталій повернувся з квітами.
– Вибач, кохана. Я був не правий. Давай сядемо і порахуємо все нормально.
Вони сіли за стіл. Інна показала розрахунки.
– Дивись: твоя зарплата 50 тисяч, моя – 20. Якщо пропорційно, ти повинен платити 70%, я – 30%.
– Але ж квартира моя! – заперечив він.
– Тоді давай я плачу тобі за проживання, але продукти і все інше – навпіл.
Вони сперечалися годину. Зрештою домовилися: спільний бюджет, куди кожен кладе пропорційно зарплаті.
– Добре, згоден, – сказав Віталій. – Я не хотів, щоб ти відчувала себе обділеною.
– А я не хотіла сваритися. Просто хотіла справедливості.
Вони помирилися, і життя налагодилося. Але Інна зрозуміла: в стосунках гроші – це не дрібниця.
Минув ще місяць. Вони поїхали у відпустку до Карпат. Там, в затишному готелі, Віталій зробив пропозицію.
– Інно, виходь за мене! – сказав він на вершині гори, тримаючи кільце.
– Так! – вигукнула вона, і вони поцілувалися під сонцем.
Але вдома проблеми повернулися. Віталій почав витрачати на свої хобі – новий комп’ютер, ігри – з спільного бюджету.
– Навіщо тобі це? Ми ж заощаджуємо на весілля! – запитала Інна.
– Це інвестиція в мою роботу. Ти ж не розумієш.
Знову сварка. Інна пішла до мами порадитися.
– Мамо, він витрачає наші гроші на дурниці!
– Доню, чоловіки такі. Але ти мусиш стояти на своєму. Інакше будеш завжди в мінусі.
Інна повернулася і сказала:
– Віталію, або ми плануємо бюджет разом, або я йду.
Він здивувався, але погодився. Вони почали вести спільний запис витрат.
Життя стало кращим. Інна відчула, що тепер все справедливо. Вони готували разом, сміялися, планували майбутнє.
Одного разу, на вечірці з друзями, Віталій розповів історію.
– Уявляєте, Інна мене навчила рахувати гроші! Раніше я був марнотрат, а тепер – сімейний бухгалтер.
Інна посміхнулася, стискаючи його руку: “Я не думала, що так буде, але це змінило нас на краще”.
Їхня подруга Оля підморгнула Інні:
– Бачиш, я мала рацію, але ти впоралася чудово! Тепер ви справжня команда.
Інна кивнула, дивлячись на Віталія з любов’ю. “Так, я не могла подумати, що переїзд принесе стільки уроків і конфліктів, але кохання переможе все. Головне – говорити і не мовчати про проблеми”.
Ця історія стала для них початком нового етапу – етапу, де гроші не розділяли, а об’єднували. Вони жили довго і щасливо, згадуючи той переїзд як випробування, яке зробило їх сильнішими.
Галина Червона
