З кожним днем мені все більше хотілось якоїсь визначеності. Інші чоловіки не цікавили мене. Я готова була стати розлучницею, тільки щоб бути з ним.
Я закохалася в нього й сама не зрозуміла коли. Високий, кремезний чоловік. Не красень, але з шаленою енергетикою. Він зовсім не мій типаж. Та ще й одружений, має сина. Мої батьки з дитинства вчили мене не брати чужого, і це стосувалося всього: іграшок, грошей, речей та хлопців. Але цей чоловік був моїм керівником. Я з самого початку знала, що він візьме мене на роботу. Так само я розуміла, що погоджуся на будь-яку зарплату і посаду, аби лише бути ближче до нього.
Євген бачив у мені те, що я ледь відчувала у собі. Допоміг розвинути приховані таланти, захоплювався моєю швидкою реакцією та вмінням виходити зі складних ситуацій гідно. Він допоміг мені купити машину і навіть особисто вчив паркуватися. Коли я полетіла у відрядження до Іспанії, він виявляв ревнощі, сумував за мною, картаючи себе за те, що відпустив саму. А коли я повернулася, замість того щоб поїхати додому, він змусив мене поїхати до офісу для звітності. Але я відчула, що він просто скучив.
Я не хотіла підпускати його до себе, не хотіла зв’язуватися з одруженим чоловіком. Йому буде комфортно жити на два дома, а я не зможу дозволити собі мати від нього дитину. Ми постійно будемо ховатися і ночувати він буде їздити до дружини.
Ніяких близьких стосунків у нас не було, лише витримка та стриманість. Але з часом я зрозуміла, що більше так не можу. З кожним днем мені все більше хотілось якоїсь визначеності. Інші чоловіки не цікавили мене. Я готова була стати розлучницею, тільки щоб бути з ним.
Я вирішила прямо сказати йому про те, що відчуваю до нього. Євген і сам знав усе, проте ми ніколи не говорили про наші почуття. Він не хотів зраджувати дружину, хотів зберегти сім’ю, якої, як мені здавалось, давно вже не було.
Мені було важко. З кожним днем я очікувала від нього якоїсь рішучості, але він не наважувався. А я не хотіла його провокувати.
У мене було одне рішення — не бачити його, не руйнувати його сім’ю та не працювати з ним. Я вирішила бути сильною й одного дня подала заяву на звільнення.
Дорогою додому я довго плакала. Йшов дрібний дощ та давно стемніло. Мені так було важко. Я відчувала, що втратила щось важливе у своєму житті. Згадувала смішні ситуації, діалоги та його погляд. Я була впевнена, що роблю все правильно, хоч знала, що відмовляюсь від власного щастя.
З того дня минув рік. У мене є нова робота, свіжий ремонт у квартирі та маленький котик. Я не знаю, чи правильно тоді вчинила, адже досі ще не зустріла свою другу половинку. Але знаю, що у мене все ще попереду.
