— Іро, ми вирішили, що моя мама переїде в твою квартиру, — приголомшив чоловік.
Ірина сиділа на дивані у вітальні й перебирала старі листи. Вона навіть не знала, що бабуся всі листи зберігала. Ось листи, коли вони листувалися з дідом. А ось навіть якісь дитячі листівки Ірини. Ірина слабо всміхнулася. Бабусі їй дуже бракуватиме…
Бабуся залишила їй у спадок двокімнатну квартиру в центрі міста. Ірина часто в неї залишалася. Один із найщасливіших спогадів: коли дівчинка захворіла, а батьки були у відрядженні. Вони залишилися в бабусі разом із двоюрідною сестрою Ірини, Машею. Бабуся тоді напоїла їх гарячим чаєм, напекла смачних пиріжків. І десь тижнів два вони точно не ходили до школи.
В Ірини з житлом проблем не було. З чоловіком вони одразу купили в іпотеку трикімнатну квартиру й тепер жили там із сином-підлітком. Тому Ірина одразу подумала, що квартиру треба буде віддати Маші.
Маша була молодша за неї на кілька років. Життя її трохи підкосило. Після розлучення вона залишилася сама з двома маленькими дітьми. Чоловік прикладався до чарки все частіше, і квартиру Маші віддавати не захотів. Тому вона змушена була тулитися в крихітній однокімнатній квартирі на околиці міста, яку винаймала.
А з двома дітьми — це ще те задоволення. І ще без чоловіка в домі. Звісно, колишній чоловік платив аліменти, але хто ж Маші квартиру дасть? Вона намагалася накопичити на іпотеку, і родичі допомагали, чим могли. Ну як тут впораєшся, коли сама? Тому рішення до Ірини прийшло негайно.
Самій їй квартира бабусі не потрібна, а от Маша точно зрадіє. Тому Ірина зателефонувала сестрі, запросила її прийти в гості.
— Машо, слухай. Мені з бабусиною квартирою робити нічого. Здавати не хочу, адже потрібен ремонт. Продавати шкода. Може, ти туди переїдеш на якийсь час?
Маша, не сподіваючись на таку пропозицію, завмерла.
— Ірочко, ти серйозно? — нарешті спитала вона тремтячим голосом. — Та що ти, я не можу так. Ти ж можеш її здавати, гроші собі отримувати.
— Та що мені ті гроші, — відмахнулася Ірина. — Нам і так усього вистачає. А ти тулишся у своїй однокімнатній. А тут квартира в центрі міста, і від роботи далеко тобі не буде. Ну і хоч би з дітьми в різних кімнатах зможете спати.
У Маші аж очі засльозилися.
— Іро, ну я навіть не знаю… Це така величезна допомога для нас. Навіть не знаю, як тобі дякувати…
— Ну що ти. Ти ж мені, вважай, як рідна.
Вони обнялися. І ось вони з чоловіком сиділи за вечерею, і жінка йому про це розповідала, як раптом Андрій різко відклав виделку.
— У сенсі, ти квартиру Маші віддаси?
Ірина нерозуміюче витріщилася на чоловіка.
— А що такого? — спитала вона.
— Ну взагалі-то, Іро, ми вирішили, що моя мама переїде в твою квартиру.
Ірина завмерла з виделкою в руці.
— Що значить «вирішили»? — вона поклала виделку на стіл. — І з ким це ви вирішили?
— З мамою, звісно, — впевнено продовжив Андрій.
— Та з чого це їй взагалі квартира потрібна? — здивувалася Ірина.
Андрій зітхнув.
— Ну, ти знаєш, вона з батьком жити не може. У них он сварки постійні, самі нерви. Ну а тут у тебе квартира з’явилася. Ну переїхала б вона туди, хай би вони окремо жили.
— А з чого ти взяв, що можеш так просто моєю квартирою розпоряджатися? Навіть не спитав мене ні про що.
Андрій стенув плечима.
— Так тут же очевидне рішення. Ти — моя дружина. По суті, все, що тобі належить, і моє теж. Мамі потрібна допомога — значить, вона туди переїде.
— Тобто мені ти про це розказати не хотів? — обурено промовила Ірина.
Андрій знову стенув плечима й продовжив їсти.
— Ну ось, сказав, у чому проблема?
Ірина прикусила губу.
— Ну, проблема хоча б у тому, що я вже квартиру Маші пообіцяла.
— Маші? — здивувався Андрій. — Так у неї ж квартира є, навіщо їй?
— Ну ти серйозно, чи що, Андрію? У неї двоє дітей, а вона в однокімнатній квартирі. Знімає її вона. Звісно, їй в двокімнатній буде простіше.
— Ну і що? А в чому тут взагалі наша проблема?
— Андрію, вона ж моя сестра.
— Так не рідна ж. З чого ти взагалі їй квартиру повинна віддавати.
Ірину вже почала напружувати ця розмова. Вона взагалі не розуміла, з чого це Андрій має розпоряджатися її квартирою. Раз вона сказала, що прийняла рішення, значить, так і має бути.
— Може, й не рідна, але майже як рідна. Ми ж з нею завжди тісно спілкувалися, невже ти думаєш, що я її без допомоги залишу?
— Та без якої допомоги? — уже підвищив голос Андрій.
— Я вже все сказала, — твердо відповіла Ірина. — Розумію, у твоєї мами проблеми. Але не думаю, що їх взагалі можна прирівняти до Машиних. Загалом, давай так зробимо. Коли Маша переїде в квартиру, твоя мама може переїхати в її попередню. Там оренда невелика.
Андрій хмикнув.
— Ти що, хочеш, щоб моя мама в дешевій однокімнатній жила? Та ні.
Ірина ковтнула. Вона вже конкретно почала сердитися на чоловіка.
— Маша з дітьми потребують нормальних умов. У неї двоє маленьких дітей. У твоєї мами далеко не такі обставини.
— Але в цій дірі вона жити не буде, — уперто наполягав Андрій. — Це просто немислимо.
— А племінникам моїм як жити в «дірі»? — Ірина не могла приховати обурення. — Чому це в твоєї мами має бути пріоритет? Коли є інші люди, які потребують більшої допомоги?
Андрій замовк, потім зітхнув і важко подивився на неї.
— Іро, нічого не знаю. Я тобі сказав, що туди моя мама переїде.
Ірина нічого не стала говорити, щоб далі не сваритися. Вона просто мовчки доїла, і потім вони весь вечір не розмовляли. Звісно, поступатися вона не збиралася. Це квартира була її, і тільки вона могла вирішувати, хто там житиме.
Наступного дня вони з чоловіком теж не розмовляли. І раптом у двері пролунав дзвінок. Ірина відчинила двері й побачила свекруху, яка стояла на порозі з величезною сумкою.
— А що ви тут робите, Валентино Михайлівно? — здивувалася Ірина.
— У сенсі? — здивувалася свекруха. — Андрій мені сказав, що сьогодні я в квартиру переїжджаю.
Ірина ледь стрималася. У сенсі, він їй сказав? Оце так, за її спиною він уже все вирішив? Ірина мовчки відступила, пропускаючи свекруху в квартиру. Вона відчувала, як усередині все кипить від обурення.
— Ні, Валентино Михайлівно. Ви в квартиру не переїдете, — твердо промовила Ірина.
— У сенсі? — не зрозуміла свекруха. — Андрій сказав, що ви домовилися.
— Мало що він вам сказав. Квартира ця належить мені, і кого хочу, того я туди пускатиму.
Валентина Михайлівна почала незадоволено пихкати.
— Ну, Ірочко, ти взагалі. Знаєш, які в мене тут проблеми, а замість цього квартиру сестричці віддаєш? То вона ж тобі як сьома вода на киселі. Двоюрідна ж сестричка, не рідна. А я мати твого чоловіка. І ти отак пріоритети розставляєш?
Ірина вже не знала, як їй із родичами розмовляти. Уже самій хотілося просто поїхати, втекти від них кудись.
— Валентино Михайлівно, у Маші двоє дітей. А вона в однокімнатній квартирі живе, знімає її в оренду. І якщо ви думаєте, що я ваш комфорт поставлю перед її, то ви помиляєтеся.
Свекруха незадоволено зітхнула, щось там прокричала, розвернулася й поїхала.
Коли повернувся чоловік, Ірина навіть не стала підтримувати сварку. Андрій намагався на неї щось сказати, але вона просто мовчала. Лежачи в ліжку, вона вперше задумалася: невже вона вибрала собі в супутники не ту людину?
За кілька днів, коли Ірина вже залагодила справи з квартирою, заселила туди сестру, їй раптом зателефонувала Валентина Михайлівна. Попросила, щоб вона прийшла до неї в гості. Ірина зітхнувши погодилася.
Валентина Михайлівна зустріла Ірину на порозі з теплою усмішкою. Вони зайшли на кухню, сіли за чай. Свекруха зітхнувши почала:
— Ірочко, люба моя, пробач мені за ту сварку. Я ж тоді вже приготувалася, що виїду. Бо з чоловіком ми вже зовсім не вживаємося. Немає на нього вже жодних моїх нервів. Але я ж не знала, які в Маші обставини. Ти правильно зробила, що сестру в квартирі поселила.
Ірина зітхнула. Ну слава Богу. А то вона думала, знову якісь претензії.
— Ну так, та квартира звільняється, хочете, туди переїжджайте. Або можемо вам щось краще знайти. Допоможемо з орендою.
Валентина Михайлівна тепло подивилася на невістку.
— Дякую тобі, Ірочко.
Валентині Михайлівні зняли невелику однокімнатну квартиру недалеко від їхнього місця проживання. Маша переїхала у квартиру Ірини й почала потроху відкладати гроші на своє житло. Багато не виходило, але рівно суму оренди, яку б мала платити за ту маленьку однокімнатну квартиру. Через якийсь час, батьки Маші продали дачу й допомогли купити їх двокімнатну квартиру. Маша потроху робила там ремонт і була вдячна Ірині за можливість пожити у квартирі.
Андрій перед Іриною дуже перепрошував. Носив їй дорогі букети й біжутерію подарував. Ірина його пробачила.
