Катерина сиділа за кухонним столом, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм. За вікном уже сутеніло, а Олексій усе ще не повернувся з роботи.
“Знову затримався,” – подумала вона, відчуваючи, як всередині наростає знайомий клубок тривоги. Вони були одружені п’ять років, і спочатку все здавалося ідеальним: романтичні вечері, спільні мандрівки, безкінечні розмови до світанку.
Але останнім часом щось змінилося. Олексій став більш закритим, часто дивився в телефон з загадковою усмішкою, а його “пізні наради” на роботі почастішали.
Катерина не була з таких ревнивих жінок, але чутки від подруг про зради чоловіків не давали спокою. “А якщо й у нас те саме?” – шепотіла вона собі вночі, перегортаючи його повідомлення, коли він спав.
Цього вечора, коли Олексій нарешті увійшов до квартири, несучи букет квітів, Катерина вирішила: пора перевірити.
“Привіт, коханий! Вибач, що запізнився – шеф завалив роботою,” – сказав він, цілуючи її в щоку.
Квіти були красиві, червоні троянди, але Катерина помітила, що на його сорочці ледь помітний слід від помади.
“Чия це помада?” – запитала вона різко, намагаючись стримати тремтіння в голосі.
Олексій здивовано подивився: “Яка помада? А, це, мабуть, від кави – я пролив сьогодні в офісі. Не вигадуй, Катю.” Він усміхнувся, але в його очах промайнула тінь, яка тільки посилила її підозри.
Тієї ночі Катерина не могла заснути. Вона згадувала, як познайомилася з Олексієм: на студентській вечірці, де він, високий і впевнений програміст, запросив її на танець.
“Ти – найяскравіша зірка тут,” – сказав він тоді, і вона повірила. Але тепер? Вона чула історії від подруги Ірини, чий чоловік зраджував з колегою, і все починалося саме так: пізні повернення, загадкові усмішки.
“Я не можу так жити,” – вирішила Катерина. Треба влаштувати перевірку. Щось несподіване, що змусить його показати справжнє обличчя.
Наступного дня, поки Олексій був на роботі, Катерина почала планувати. Вона згадала, як він колись згадував про рибалку – мовляв, мріяв спробувати, але ніколи не мав часу.
“Ідеально,” – подумала вона. Якщо він зраджує, то на самоті на озері може зателефонувати “тій” або навіть зустрітися. А якщо ні – то просто відпочине.
Але Катерина не збиралася покладатися на випадок. Вона вирішила слідкувати за ним. “Я поїду слідом, сяду в кущах і подивлюся,” – міркувала вона, відчуваючи себе детективом з фільму.
Катерина швидко зібрала все необхідне. В коморі знайшлася стара вудка дідуся – іржава, але ще придатна. Вона купила наживку в зоомагазині, бутерброди в супермаркеті і навіть бінокль у сусіда, який любив полювання.
“Для чого тобі бінокль, Катю?” – запитав він. “Для спостереження за птахами,” – збрехала вона, червоніючи. Потім замовила таксі для Олексія до озера “Синє”, яке було за 20 кілометрів від міста – тихе, віддалене місце, ідеальне для таємниць.
Увечері, коли Олексій повернувся, Катерина поводилася як завжди.
“Завтра вихідний, коханий. Може, поспиш довше?” – сказала вона з усмішкою.
“Так, добре б,” – відповів він, не підозрюючи нічого.
А вранці, коли він ще спав, Катерина залишила записку на столі:
“Любий, сюрприз! Я замовила тобі таксі на 8:00 до озера. Бери вудку з комори і вирушай на рибалку. Насолоджуйся днем! Люблю, Катя.” Вона додала сердечко, щоб не викликати підозр.
Олексій прокинувся о 7:30, знайшов записку і розсміявся. “Катя, ти божевільна,” – пробурмотів він, але в душі зрадів.
Робота виснажувала, і ідея провести день на природі здалася привабливою. Він швидко зібрався, взяв вудку, рюкзак з бутербродами (які Катерина непомітно поклала) і вийшов до таксі.
“Куди, шефе?” – запитав водій. “До озера Синє,” – відповів Олексій, сідаючи в машину.
Катерина, ховаючись за фіранкою, дивилася, як таксі від’їжджає. “Час діяти,” – сказала вона собі. Вона сіла в свою машину і поїхала слідом, тримаючись на відстані.
Дорога була звивистою, крізь ліс, і Катерина нервувала: “А якщо він помітить? Або якщо там хтось чекає?” Її серце калатало, як барабан.
Озеро зустрічало Олексія тишею. Вода блищала під ранковим сонцем, а навколо – густі кущі та дерева. Він розклав вудку на березі, але швидко зрозумів, що не знає, з чого почати.
“Як це робиться? Закидаєш і чекаєш?” – подумав він, намагаючись прикріпити наживку. Перша спроба закінчилася тим, що гачок зачепився за його штани. ” Ну маєш тобі!” – вилаявся Олексій, намагаючись звільнитися.
Тим часом Катерина припаркувала машину за півкілометра і підкралася ближче, ховаючись у кущах з біноклем. Вона бачила, як Олексій бореться з вудкою, і ледь стримала сміх.
“Він виглядає таким безпорадним,” – подумала вона. Але підозри не зникали: “А якщо зараз подзвонить їй?” Вона дістала свій телефон, увімкнула диктофон – про всяк випадок.
Несподівано до Олексія підійшов літній чоловік у солом’яному капелюсі. “Добрий день, молодий чоловіче! Перший раз на рибалці?” – запитав він доброзичливо. Олексій з полегшенням усміхнувся:
“Так, дружина влаштувала сюрприз. Я – Олексій.” – “А я – Василь Іванович, місцевий рибалка. Давай допоможу,” – запропонував дідусь.
Василь Іванович показав, як правильно закидати вудку. “Ось так, плавно, ніби кидаєш м’яч. А наживку – хробак або хліб. Риба тут хитра, але терпіння – ключ.” Олексій спробував, і цього разу гачок полетів у воду. “Добре! Тепер сиди і чекай кльову,” – сказав Василь.
Поки вони чекали, Василь розповів байку: “Колись я піймав щуку завбільшки з крокодила! Вона борсалася, аж вода кипіла. ‘Василю, відпусти мене, і я виконаю бажання!’ – каже. А я: ‘Та ну, рибо, йди собі!’ І відпустив.
З тих пір щастя в домі.” Олексій розсміявся: “Серйозно? А бажання?” – “Бажання? Дружина моя, покійна, казала, що рибалка – то й є бажання. Спокій душі.”
Катерина, ховаючись, чула уривки розмови і розслаблялася. “Він просто розмовляє з дідом. Ніякої зради.” Але раптом Олексіїв телефон задзвонив.
Вона напружилася. Олексій подивився на екран: “Це Катя.” – “Дружина? Відповідай,” – порадив Василь.
“Привіт, кохана! Дякую за сюрприз, я вже тут,” – сказав Олексій у трубку. Катерина, намагаючись звучати невимушено: “Ну як, сподобалося? Піймав щось?” – “Ще ні, але познайомився з місцевим гуру. Василь Іванович навчає.” Вона полегшено зітхнула, але вирішила не йти – “Треба дочекатися кінця.”
Тим часом клювання почалося. “Тягни!” – крикнув Василь. Олексій потягнув, і на гачку з’явилася маленька щука. “Мій перший трофей!” – радісно вигукнув Олексій. Василь поплескав по плечу: “Молодець! Тепер сфотографуй для дружини.”
Олексій зробив фото і надіслав Катерині. Вона посміхнулася, дивлячись на екран: “Він щасливий.” Але підозри не зникали повністю. “А якщо це прикриття?” Вона вирішила почекати ще.
День минав. Олексій і Василь розмовляли про життя. “Ти щасливий у шлюбі?” – запитав Василь. Олексій кивнув: “Так, Катя – найкраща. Але останнім часом я багато працюю, мабуть, вона сумує.” –
“То роби сюрпризи їй! Жінки люблять увагу,” – порадив дідусь.
Катерина чула це і відчула провину. “Він думає про мене.” Але раптом побачила, як Олексій дістає телефон і пише повідомлення.
“Кому?” – запанікувала вона. Підкравшись ближче, вона побачила: він замовляв квіти онлайн – для неї. “На річницю,” – подумав Олексій.
Та несподівано пішов дощ. “Ховаймося!” – сказав Василь, і вони побігли до старої хатинки біля озера. Катерина, промокла, сховалася за деревом.
У хатинці Василь розповів ще одну історію: “Колись я підозрював дружину в зраді. Слідкував, як детектив. А виявилося, вона готувала сюрприз – поїздку до моря.” Олексій здивувався: “І що?” – “Я ледь не зруйнував усе. Довіра – основа.”
Ці слова вразили Катерину, яка чула все. “Я роблю те саме,” – подумала вона, відчуваючи сльози.
Коли дощ скінчився, Олексій попрощався з Василем: “Дякую, діду! Приїду ще.” – “Приїжджай з дружиною,” – відповів той.
Олексій повернувся додому з рибою. Катерина вже чекала, вдаючи, що була вдома. “Як рибалка?” – запитала вона. “Чудово! Піймав щуку, познайомився з Василем. А ти що робила?” – “Нічого особливого,” – збрехала вона.
Але ввечері, готуючи вечерю, Катерина зізналася: “Олексію, я підозрювала тебе в зраді. Тому й влаштувала це. І… слідкувала.”
Він здивувався, але обійняв: “Катю, я люблю тільки тебе. Ті ‘затримки’ – бо я готував сюрприз: поїздку на море.” Вона заплакала: “Вибач мене.”
З того дня вони стали ближчими. Рибалка стала їхнім спільним хобі, а Василь – другом родини. Катерина зрозуміла: довіра – ключ до щастя.
Наталія Веселка
